- Нещодавно українська ПФЛ посилила ліміт на легіонерів і довела його до семи іноземців на полі замість восьми. А провідні російські клуби хочуть взагалі зробити чемпіонат безлімітним.
- Я давно виступаю за посилення ліміту, перебуваючи, звичайно, у своєму кріслі, а не на місці президентів клубів. Тому що для федерації немає нічого важливішого за збірну.
Перед фіналом Ліги чемпіонів кілька годин дискутував з Євгеном Гінером, який виклав свою точку зору. І розповів, до речі, про відносини між президентами клубів у Росії, про те, наскільки часто вони зустрічаються, занурюються в проблеми всього клубного футболу. Це зустрічі перших осіб, і якщо туди приходить, наприклад, Валерій Карпін, а не Леонід Федун, йому кажуть: "Ти хто такий?". Мені цей підхід імпонує.
У нас, на жаль, не так. Багато років я намагався об'єднати президентське співтовариство в Україні - не вдалося. Можливо, люди просто не хочуть спілкуватися, хоча розмовляти про ліміт можна і потрібно, до того ж годинами. Важливі розуміння різної спрямованості інтересів і розумний баланс, "золотий мікс". Без спілкування його не знайти. Замість цього ми можемо отримати збірну Катару, за яку одного разу зіграли 11 натуралізованих бразильців, після чого ФІФА пішов на зміну законів.
Так, досягти швидкого результату шляхом виховання власної молоді дуже складно. Але ось переглядав сьогодні зранку пресу, сподобався коментар головного редактора українського "Футболу", який написав: ми Газзаєву повинні в ніжки вклонитися за те, що такі гравці, як Гармаш або Ярмоленко грають у "Динамо" і збірній. Бо якби не Газзаєв, їх би ніхто не помітив. Звідси висновок: є два шляхи. Можна працювати на миттєвий успіх, а можна водночас ще й заглядати в майбутнє.
- Зараз чомусь спало на думку, що всі трофеї радянського футболу були здобуті в умовах абсолютного ліміту.
- Пам'ятайте київське "Динамо" - 1999? У тій команді, що досягла з Лобановським найбільшого успіху за останні двадцять років, грали українці, розбавлені трьома слов'янами: росіянином Калитвинцевим, білорусами Хацкевичем і Белькевичем. Потім до них додався грузин Каладзе. Всього чотири легіонера. Але яких чотири! Які грають і розмовляють однією мовою.
Це важливо, і той самий Лобановський, наприклад, не хотів тренувати зарубіжні клуби, тому що вважав: він не донесе до гравців свою філософію. Хоча бувають і винятки. Такі як Спаллетті або Луческу.