Спеціально по гарячих слідах. Можливо це не дуже вірно, напевно, буде мало інформації та аналітики, натомість багато емоцій та авторства, зрештою, на то вона і є колонка автора, ну, в сенсі без претензій.
З 23 по 25, а точніше весь минулий тиждень люди на 5-му жили ідеєю вкотре довести, в першу чергу собі, що вони не просто приватна компанія, інформаційний телеканал, журналістський колектив чи, Боже збав, люди, яким для повного щастя не вистачає запису в Книзі рекордів Гінеса.
Через події, які відбуваються останнім часом в країні, розмови про продаж каналу, відсутність чи наявність свободи слова, суперечки наша це чи не наша війна нам обов’язково треба було довести собі, що ми одна сім’я, яка здатна у важкі часи ще міцніше об’єднатись і стати ще сильнішими перед новими викликами. Тому дивно було читати коментарі про комерційну привабливість, політичну доцільність, контентну складову. Люди поза каналом ніяк не могли збагнути елементарного: спроба потрапити до Книги рекордів Гінеса – це не телевізійний спецпроект, це можливість друзям - довести свою підтримку, почути один одного з півслова, колегам - подивитись один одному в очі, відчути один одного з пів подиху. Це необхідність довести всім довкола, що можна дихати, дивитись і рухатись в одному напрямку, як єдиний організм, тому що ми - одна сім’я. Сподіваюсь, тепер буде зрозумілим, що ідея «ми можемо зробити все, що завгодно, тому що ми разом» – це і є та ідея, заради якої і жив минулий тиждень 5-тий. І вдалося нам подолати світовий рекорд не тому, що він нас цікавив, як ціль, а тому що за 7 років існування «5 каналу» ми не втратили здатність поважати, любити, підтримувати один одного, говорити один одному дякую, тиснути руку і посміхатись. Якщо у Вас на роботі так само, Ви – щаслива людина. У мене на 5-му так! Тому я вважаю себе щасливою людиною, а тому далі про те, з чого складається щастя.
Данілєнко і Кужеєв – Ви монстри, саме так стають заслуженими та народними героями та кумирами… ні, не для України, не для світу… для власних дітей. Більшої вдячності, аніж фрази від своїх рідних «Я тобою пишаюся!» не може бути.
167 людям, які працювали над марофоном - Ви НЕЛЮДИ, на відміну від Кірєєва, інший наголос. Ви НАПІВБОГИ. Поясню, є мільярди людей, які живуть в цей момент разом з Вами на планеті, всі вони, так само як і Ви, годують свої сім’ї, святкують дні народження своїх батьків, п’ють з друзями пиво, цікавляться політичною ситуацією в Україні, екологією в Японії і фінансовими кризами в Америці… вони люди, які в цей час живуть разом з Вами на планеті. А є обрані, які до того всього вигадують ідеї, реалізують їх і лише в перервах між звершеннями роблять те, що і інші: їдять, сплять, роблять дітей і ходять на «технічні перерви». Це ПОЛУБОГИ, це ВИ. Я міг би особисто подякувати кожному, написавши тут його прізвище, оскільки перелік працівників, які забезпечували ефір марафону є у продюсерів. Але це було б не щиро, принаймні, точно ніхто не повірив би, що я сам, особисто пригадав прізвище, ім’я і по-батькові кожного. Навіть розуміючи, що зараз в мій бік летить купа критичних дротиків, щось на кшталт «о, він навіть не може назвати всіх, хто працював над марафоном», всіх не згадаю, правда, але пишаюся ними не менше, аніж Танею і Пашею.
Хочу подякувати Валентину Щербачьову, яскравий приклад неукраїнської ментальності. Уявіть собі, підходиш до людини і кажеш: ми хочемо зробити те, що зробив ти, і спробуємо це зробити краще, і людина не починає вставляти тобі палки в колеса, заважати, спускати все на гальмах, критикувати (знайомо, правда?) Ні, навпаки, зі всією щирістю, з бажанням допомогти всім, чим тільки можна в очах, доросла людина, у якої все є, яка всього досягла - говорить про те, що я буду пишатися, якщо Ви мене перевершите, тому що це є важливим, в першу чергу, для мене. Валентине, дякую, це те, чому варто вчитися! Принаймні, я готовий цьому вчитися.
Червакова, Найєм, Кошкіна, Лимар, Фріз, Кутєпов, Бутенко, Шлінчак, Геращенко, Синяговський, Кіпіані, Довгань, Таран, Жмакіна, Мокріді, Гома – колеги-журналісти, ще один привіт «неукраїнській ментальності». Ви вмієте радіти успіхам інших колег, за це велике дякую. Напевно, тому Ви набагато успішніші за інших журналістів, напевно тому ми, п’ятоканальці, так само щиро радіємо Вашим звершенням.
Доній, Пономарьов, ясно, що і всій «Останній барикаді», але окремо і Донію, і Пономарьову. Щоб було зрозуміло за що, пояснюю: реакція на моє прохання, яке звучало наступним чином: Олесю, Слав, ми тут робимо певну дурню треба… була така: «Добре, скажеш коли, зробимо!». Ні питань навіщо, за гроші чи так, просто: «Добре, зробимо!». Зробили. Дякую! )))
Дену Яневському, якій колись сказав, що «після подій 2004 року кожен, хто працював на «5 каналі» отримав, можливо, не перепустку до раю, але знак якості точно». Люди в це повірили. Дене, це їх надихає до сих пір!
Хочу подякувати Порошенкові. За роки існування «5 каналу» людей, які критикували і його, і «5 канал» було безліч, серед них тих, хто зробив щось подібне – жодного. Воістину собаки брешуть, караван іде.
Хочу подякувати президентам України за те, що не прийшли, їм ще треба довести, що вони, на відміну від журналістів, щось зробили для України (це не стосується Л. Кравчука). Хочете посперечатися? Готовий до дискусії в коментах.
Ще дуже хочу подякувати Юрі і Юлі…ні, не Луценку і Тимошенко, а саме Юрі і Юлі. Друзям, які не зважаючи на все те, що відбувається, щиро пораділи за журналістів «5 каналу» не урядовими офіційними відписками, а простими дружніми словами підтримки, викладеними в листі (мовою нинішньої влади це називається «малява») від Луценка та смс-кою від Тимошенко, під час судового засідання. Юра, Юля, незалежно ні від чого, ми були є і будемо друзями! Для тих, хто не зрозумів, тут жодного слова про політику, просто і серед політиків теж є друзі:)))))))))
Хочу подякувати всім, хто критикував і засрав коментами повідомлення про марафон, саме ваша «підтримка» надихає більше, аніж слова подяки. Трутні, які сидять біля пластмасової реальності і клацають по клавіатурі про чуже життя вкотре доводять: таких як Кужеєв, Даніленко, Матузко, Соловій дуже мало, можливо 1% на всю Україну. Але йопссс, як ж мені пощастило, що саме цей відсоток є у моєму житті.
До речі, п’ятоканальці, є нова ідея нового проекту, у вівторок чекаю всіх на нараді, так що не розхолоджуємось, нам знову і знову прийдеться доводити, що ми найкращі.
Окрема подяка Єві, вона знає за що!