На піку могутності – маючи велику фракцію депутатів, прем’єрське крісло – Тимошенко могла ініціювати та відстоювати реформу судової та пенітенціарної системи. Як мінімум, домогтися введення в Україні інституту суду присяжних. Але автор не пам’ятає, щоб Тимошенко, чи будь-хто із представників БЮТ хоча б демонстрували зацікавленість цим питанням. Хоча ці зміни вже давно вистраждані. Десятки тисяч людей в Україні потерпають від неможливості добитися правди в суді.
Так само не ініціював ці реформи і Юрій Луценко, який майже рік «сидить» у СІЗО, хоча у цивілізованій країні, зважаючи на його статус та й недолуге обвинувачення, точно очікував би вироку на волі.
Чому ж лідери помаранчевої революції не ініціювали ці зміни, які, до речі, були в дусі Майдану? Тому що на такі дрібниці, як правове суспільство не було часу?
Отож, як казав перший президент Леонід Кравчук: тепер маємо, те що маємо. А маємо не дуже хороші речі. Тимошенко судять за відверто непереконливими звинуваченнями. Хоча б тому, що у «газовій» справі на лаві підсудних повинна бути не лише вона. Але й чимало колишніх та нинішніх високо посадовців, починаючи з чинного президента та його попередника, які активно заганяли Україну в ярмо «РосУкрЕнерго».
Але це зовсім не означає, що Юлія Тимошенко не без гріха. Автор, який не перший рік займається журналістськими розслідуваннями, переконана, що 99 % посадовців-політиків насправді винні в корупційних діях. В справжнісінькій корупції. Це, коли використовуючи своє службове становище, владу, бюджетні ресурси, вони гребли у власні кишені, сприяли збагаченню членів своєї родини, та наповнювали партійні каси.
В середовищі БЮТу корупція завжди процвітала. Чого вартували лише корупційні схеми відомого на всю Україну «хрещеного батька» тендерної мафії Антона Яценка, або земельні оборудки Богдана Губського, або будівельне свавілля, який влаштовував в Києві Іван Куровський, який знищив візитну картку Києва – вигляд на Лавру з лівого берега Дніпра, побудувавши 46-ти поверховий хмарочос. При формуванні списків БЮТу Тимошенко не зважала на чистоту кандидата, справу вирішували лише грубі кошти. В цьому сенсі фракція БЮТ нічим не відрізнялася від інших фракцій. Тимошенко завжди була оточена безліччю корупціонерів і завжди до цього спокійно ставилася.
Простий приклад. Нинішній адвокат Юлії Тимошенко – Юрій Сухов. Коли Тимошенко заходить в залу суду її прихильники вітають її словами: «Слава героям!». Отже адвокат, який захищає героїню української опозиції в принципі також повинен бути людиною достойною. Однак Сухов має досить сумнівну біографію.
Свого часу автор вивчала діяльність цієї особи в ході одного журналістського розслідування. Мова йшла про Державну інспекцію контролю за цінами міністерства економіки, яке зусиллями її керівниці Наталі Немудрук було перетворене в корупційне кодло. Хабарі йшли таким потоком, що навіть СБУ втрала терпець і арештувала десяток керівників держінспекції. Однак Юрій Сухов, який на той час займав посаду уповноваженого уряду з питань антикорупційної політики, палко захищав Немудрук. Як потім з’ясував автор вони мали спільного знайомого «благодійника», одеського бізнесмена з кримінальним минулим – Сурена Сардаряна. Через структури, близькі до цього бізнесмена, деякий час «відмивалися» корупційні гроші держіспекції. Саме Сардарян пролобіював Немудрук урядову посаду, він же був бізнес-партнером Сухова.
Ця неприємна історія була відома і на верхівці уряду, принаймні скарги до Юлії Тимошенко надходили постійно. Однак прем’єр ігнорувала звернення, бо Немудрук захищала міністр соцполітики Людмила Денисова, до якої Тимошенко завжди була особливо прихильна.
Корупційна схема у Держінспекції контролю за цінами дозволяла її авторам заробляла не такі вже великі кошти за мірками українських чиновників – десятки мільйонів гривень. На фоні інших корупційних схем з якими мала справу автор – дрібниця. Але нажаль таких «дрібниць» навколо уряду Тимошенко було безліч. Це і стало причиною того, що люди не повірили у щирість гасла Тимошенко: «Справедливість є, за неї треба боротися».
Отож Тимошенко мирилася з корупцією. Це правда. Та й її особисті прибутки завжди викликали питання. І, до речі, якби слідство почало «копати» тему особистої матеріальної зацікавленості Тимошенко, лише такий процес виглядав би, як справжня боротьба з корупцією, а не політичні репресії.
Було б природніше, якби Юлію Тимошенко судили, наприклад, за Луї Віттон. Автор не іронізує. Журналісти давно довели, що у Юлії Володимирівни немає законних заробітків, які б забезпечили їй можливість спокійно купувати предмети розкоші. І ставили питання, хто, як і чому спонсорує Тимошенко. Якби органи слідства розслідували ці схеми, це було би насправді корисно для розвитку правового суспільства.
Також було б непогано, якби правоохоронці розслідували звідки бралися кошти на фінансування недешевих виборчих компаній БЮТу, на біг-борди з обличчям Тимошенко на кожному кроці, на численні ефіри, концерти... Це була би справжня боротьба з корупцією. Чому ж силові структури відшукували злочини Тимошенко лише в тих сферах, де її особиста матеріальна зацікавленість не проглядається, і, відповідно, обвинувачення ніколи не виглядатиме переконливо?
Очевидно, відповідь наступна: якщо почати розкручувати корупційні схеми, які працювали на матеріальне забезпечення БЮТу та його лідерів, доведеться висувати обвинувачення цілій плеяді корупціонерів, які їх організовували. А тут проблема. Адже ці «таланти» вже в Партії регіонів, де також затребувані їх навички та вміння, або ж вони просто купили собі «амністію».
Ну і нарешті, є ще одна причина чому слідство не змогло зліпити звинувачення Тимошенко, де би фігурував її матеріальний інтерес. Справа в тому що Луї Віттон, хата в Конча-Заспі, будинки в Дніпропетровську – все це якось дрібнувато на фоні розкошів,якими оточив себе нинішній президент – «Межигір'я», літак, вертоліт... Ще один аргумент на користь Тимошенко – будучи прем’єр-міністром вона не дбала про покращення свого побуту, як це робить нинішній президент. Тимошенко не заселялася в державну дачу, не будувала за державний кошт вертольоті майданчики по всій країні для свого гелікоптера, не «вішала» на бюджет утримання свого літака, не замовляла за державний кошт виготовлення залізничних вагонів для перевезення своїх автомобілів тощо.
Так само, як не копай про матеріальну зацікавленість Тимошенко, навряд чи можна вийти на інформацію переконливішу ніж історія становлення матеріального благополуччя родини нинішнього прем’єра Миколи Азарова. Це коли активи ДПА під час керівництва податковою Миколи Яновича активно перекочували в структури, що належать його родині. На цьому фоні «нормальне переконливе обвинувачення» Юлії Тимошенко у слідчих не виходило. Тому замість боротьби з корупцією, влада вдалася до грубих репресій.
А отже суд над Тимошенко не стане уроком та пересторогою для корупціонерів. Навпаки стане уроком для чесних людей – не можна протистояти владі, не виступати проти свавілля і корупції. Отож яким негативним не було би ставлення до Юлії Тимошенко, не варто тішитися її арештом і влаштовувати «песни и пляски» під Печерським судом. Можливість безкарно знущатися над опонентами розбещує будь-яку владу. І після Тимошенко може настати черга будь-кого.