Допис я поставив у себе на персональному сайті і незабаром знайшов там відгук від моєї троюрідної сестри Маргарити Фролової, чий дід Костянтин Луканов 1906 року народження був рідним братом мого діда і також був розстріляний у сталінську епоху. Мій батько Вадим Луканов загинув, коли мені було два з половиною роки, а інші родичі по батьковій лінії повмирали – тож нікому було розповісти мені цю трагічну історію. Хоч я знав дещо про долю свого рідного діда, але поняття не мав про його братів.
Розповідь Маргарити, з якою ми того ж дня поспілкувалися телефоном, розхвилювала мене і я вирішив знайти справу її рідного і мого двоюрідного діда. Щоб дізнатися, чи є вона в наявності, зайшов на сайт «Сталинские расстрельные списки» за адресою stalin.memo.ru, де містяться списки розстріляних 1937-38 років. Луканов Костянтин Ілліч розташувався у списку поруч зі своїм братом Лукановим Павлом Іллічем, тобто моїм рідним дідом. Після цього я написав заяву до галузевого державного архіву Служби безпеки України з проханням надати можливість ознайомитися зі справою і через три тижні мені зателефонували.
Якщо ви наважитеся піти моїм шляхом і ознайомитися з долею своїх предків, готуйтеся до того, що психологічно вам може бути непросто. Адже ви триматимете в руках не літературу з описом життів далеких від вас людей. У теці з написом “Дело №...” розповідатиметься про людину, чия кров тече у ваших жилах. Гіпотетично ви могли б знати цю людину, якби вона залишилася живою. А коли ви вникнете у суть справи, то вам може стати іще гірше, бо ви на прикладі власного покійного родича усвідомите не лише жорстокість епохи, а ї її безглуздість.
Судіть самі. Серед списку вилучених під час обшуку речей Костянтина Луканова, якого обшукували і заарештували 2 грудня 1937 року, значаться іноземні монети - срібних 9 штук та мідних 2 штуки. Ймовірно, це такі собі сувеніри на пам`ять, які він привіз після стажування на знаменитому італійському заводі “Фіат”. Звіт про стажування також значиться серед вилучених речей. Отримані знання він використовував на посаді заступника головного інженера Миколаївського оборонного заводу імені Марті – одному з ключових радянських підприємств, яке виготовляло військові кораблі. Фахівців із закордонним досвідом країна мала не так багато і, здавалося б , вони мали бути на вагу золота. Та 32-річного Костянтина Луканова ні з того, ні з сього розстріляли, пустивши на вітер і витрачені на нього гроші, і його професійні навички. Чи це не безглуздо?
Костянтин Луканов в Італії
Гіпотетично могла б існувати троцькістська антирадянська організація, яка мала на меті зашкодити Радянському Союзу. Та коли читаєш протоколи допитів, то усвідомлюєш, що хіба наївна десятирічна дитина повірить у всю цю маячню. Слідчий сержант держбезпеки Воронін (всі посадові особи, які вели справу, підписуються лише прізвищами, без ініціалів) почув від Костянтина Луканова, що до антирадянської троцькістської організації його завербував директор заводу Сергій Степанов.
Він, мовляв, викликав Луканова до свого кабінету, твердив, що країну треба рятувати, запропонував Луканову стати членом організації і той негайно погодився. Завербовані пізніше Лукановим троє членів організації з такою легкістю вступали до неї, наче мова ішла не про смертельно небезпечну справу, а про поїздку на пікнік. Члени “злочинного угруповання” тільки тим і займалися, що завдавали шкоди продукції власного заводу. Але ж методи слідства, які застосовувалися для вибивання таких дурниць, нам сьогодні добре відомі.
Одна річ, коли ви читаєте, що сталінський суд працював як конвеєр і зовсім інша річ, коли особисто маєте перед очима вирок суду, який складається з... одного абзацу. Костянтин Луканов на суді відмовився від своїх показів і не визнав себе винним. Однак, це йому не допомогло: його розстріляли негайно, у день суду - 10 квітня 1938 року. Про це свідчить довідка на півсторінки.
Вдові Тетяні Ковальовій пощастило її не відправили до ГУЛАГ, як дружину мого рідного діда Ольгу Волковську. Але вдові Костянтина не було солодко – з двома маленькими дітьми, 11-річним Анатолієм і 3-річною Наталею, жінку викинули з квартири і вона мусила проситися до родичів. Під час війни опинилися в окупації.
Тетяна та Толік Луканови
Наталя та Толік Луканови
Анатолія вбили німці напередодні звільнення міста Червоною Армією. Наталя виросла, стала філологом англійської мови, вийшла заміж за військового перекладача, подружжя мандрувало країною і навіть побувало в Іраці. Осіли в Москві. Подружжя має двох дочок, одна з яких моя співрозмовниця Маргарита.
У справі міститься лист за 28 листопада 1958 року до військового прокурора Одеської області від третього брата розстріляних Луканових - Івана. Він просив про реабілітацію. Обох убитих реабілітували. Але сам Іван дуже мало про це розповідав. Його син нині пенсіонер Михайло Луканов, який зараз живе в Миколаєві, вважає, що його батько до кінця своїх днів не позбавився від страху.
До речі, про існування Михайла я також дізнався завдяки публікації історії свого діда. Ось такий своєрідний привіт від Сталіна із 37-го року.
"Троцькістське антирадянське угруповання" на миколаївському заводі імені Марті включало в себе чоловік п’ятнадцять. Я запитав в архіві, чи можна подивитися справи інших учасників. Виявилося, що, згідно із законом, персональні справи можна вивчати тільки родичам а іншим – лише з дозволу родичів. Не виключення навіть суспільно значимі справи, як, наприклад, В’ячеслава Чорновола.