Сторону «добра і зла», чорну і світлу сторону, проукраїнську чи прорадянську. Чорно-біла кампанія дозволяла багатьом відключити марудний процес думання і довіритися виключно емоціям. Повірити у казку, що добро перемагає зло, тим більше, що за тебе вже давно визначили хто є втіленням сил Добра і чому привезли так багато воїнів Зла...
Тотальне розчарування таке саме небезпечне, як і бездумне захоплення кандидатом на Спасителя. Ефект маятника спостерігається у 2009. Але це не найстрашніші наслідки історичного закону: «недореволюція пожирає своїх недодітей». Минає ударна п´ятирічка деконструкції держави, яку Мороз і Ко все ще вперто називають політреформою. Завершується багатолітній період десакралізації усіх інститутів та гілок влади. Крім попів, ніхто вже не скаже сьогодні вголос, що всяка влада від Бога. Суспільство готове віддати усі мізерні канали впливу, бо вже давно самоусунулося від життя в державі.
Ще у часи акції «Україна без Кучми» лунали голоси «вопіющих у політичній пустелі»: не можна допускати падіння рівня суспільних настроїв до найнижчої планки ненависті, коли вже « усі вони однакові». І немає значення сьогодні, якими засобами досягнуто «білоруський рівень» в Україні, коли захищати права і свободи готова купка патріотичної білоруської молоді на вулиці. А решта пасивно спостерігає це у вечірніх новинах. Після «білорусизації» електорального народонаселення відкривається наступний суспільний плацдарм для «російського» сценарію: влада надасть вам соціальний пакет з ковбасою і зарплатою, а ви все решта «делегуєте» законно вибраній владі. Навіть не треба житлові будинки підривати - люди легко перейдуть із платформи «геть усіх», на стійку позицію - їм влада, нам - стабільність.
Декілька років тому у Києві на круглих столах експерти сперечалися про сценарії «контрольованого хаосу в окремо взятій пострадянській країні» із зовнішнім управлінням. Інші малювали майбутні небезпеки для України від застосування «soft power» ( м´якої сили) для такого суспільства, як наше, що десятиліттями перебуває в гуманітарному та інформаційному просторі сусідів. Рік за роком і тихою сапою...
Тепер легко «недосуспільству» вкладатити в голови теорію «failed state» ( невдалої держави-лузера). Це вже завершальний етап інформаційної війни. Його можна підкріпити різними страшилками: «держава з найвищим рівнем ксенофобії», «фашистська» держава, яка переписує «общую» історію, держава-банкрот із найвищою корупцією, де усі політики - дегенерати без моралі, з народом, який не може вибирати і користуватися ліберальними свободами, територія без демократії... Та хіба мало ще «інформаційних» снарядів і бомб на складах.
А тим часом у сусідів в Кремлі нагородили офіцерів ФСБ за те, що вони славно попрацювали цього року і відвернули декілька країн-сусідів від «втягування в НАТО». Хіба це пов´язане з Україною?..
І саме у цей історичний момент стартували президентські вибори в Україні. Усі штаби трактують кампанію, як останній вирішальний бій. Усі кандидати готові розвернути Україну хоч на 180 градусів, хоч з ніг на голову поставити. Одна на всіх перемога - ми «за ценой нє постоім». Команди майбутньої адміністрації, чи то пак - свита наступного правителя, усім відома і видима. Яким би не був наступний «король» - він все-одно буде «голим».
Що робити?
Не має готової відповіді ніхто. Як не стане панацеєю рядок «проти всіх», за/проти якого почалася боротьба. Моральна сатисфакція виборця - не рецепт порятунку держави.
Нажаль історія може повторюватися. Чи можна зарадити Новій Руїні? Російський історик української давнини Тетяна Яковлєва у своїй книзі «Руїна Гетьманщини» не дає готових рецептів та відповідей. Але суха мова дослідника наводить чимало історичних фактів, аби ми впіймали паралелі. Єдине питання, якого не буде в бюлетенях, потребує відповіді від кожного: «чи хочеш ти мати свою державу?». І кожен мав би ДУМАТИ.