Интервью президента Ющенко журналу Der Spiegel

Росія нещодавно відкликала свого посла, але не прислала нового. Президент Медвєдєв у адресованому Вам листі дав зрозуміти, що посол з’явиться лише тоді, коли Ви не будете тут главою держави. Це для сьогоднішньої Європи дійсно безпрецедентний випадок. 
Це вірно. І таке некоректне втручання в нашу внутрішню політику стосується не лише нас, але й Європи загалом. Європа повинна визначитися: хоче вона мати демократичну політику чи політику, що вже давно відійшла в минуле? Я, як Президент, ніколи не допускав нетолерантного відношення до Росії. Росіяни – великий народ, який ми поважаємо і прагнемо добрих стосунків. Але як вони можуть покращуватися, коли наш суверенітет постійно ставиться під сумнів. Лист російського Президента спрямований не лише Ющенку, я побоююся, що цього в Європі ще не зрозуміли.

Росіянам йдеться, напевно, наразі особливо про особистість Ющенка: Медвєдєв звинувачує Вас в «антиросійському» курсі, 47% його співвітчизників вважають Україну «недружелюбною державою». Зараз Вам ще до того ж закидають і те, що українські солдати та націоналістичні сили брали участь у минулорічній війні проти Росії на стороні Грузії. Це правда?
Це – велика неправда. Я готовий підтримати будь-яке міжнародне розслідування з цього приводу. Якщо будуть факти — потрібно їх покласти на стіл. Так само й було під час газової кризи на початку року, коли говорилася неправда, щоб спрямувати європейську громадську думку проти нас.

Але ж таки Ви підтримували Вашого друга, Президента Грузії Міхаїла Саакашвілі тоді під час війни. Також і зброєю. 
Ще до того часу, як я став Президентом, існували великі поставки зброї. Наше військово-технічне співробітництво є прозорим, воно рухається в рамках міжнародного права. Що стосується російсько-грузинської війни: ми підтримали Грузію, тому що інше для нас було неможливим. Мова йде не про Грузію, а про такі базові принципи, як територіальна цілісність. Це питання до всіх нас у Європі: чи можна переступити через такий елемент міжнародної архітектури безпеки чи ні? Сумно дивитися, як мало європейські демократії роблять для захисту власних базових цінностей.

Наступний закид Медвєдєва: Ви витісняєте російську мову, маючи російську меншину кількістю у вісім мільйонів осіб і ще більше російськомовних українців.
Ми маємо мовну проблему, але вона стосується української мови. Поговоріть з нашими громадянами, дві третини відповідатимуть вам російською. Більше половини нашого бюджету на освіту спрямовується на фінансування шкільного навчання російською мовою.

Чому ж Ви тоді не заберете вітру з кремлівських вітрил, оголосивши російську мову другою державною?
Будучи гарантом Конституції я мушу зберегти українську як державну мову. Якщо Ви знаєте нашу історію, тоді Ви маєте визнати, що, підтримуючи нашу рідну мову, ми оберігаємо нашу культуру. Це суттєво впливає на збереження нашої незалежності. Втратить нація свою мову, вона втратить і свою пам’ять, і свою історію, й свою ідентичність.

В Криму говорять майже виключно російською, цей регіон є на сьогодні найгарячішою точкою в Україні. Там відбуваються зіткнення між українськими внутрішніми силами та військовослужбовцями російського чорноморського флоту, тому що Ви демонтуєте їхні маяки або зупиняєте ракетні транспортувальники. Навіщо ці булавочні уколи, якщо договір оренди в 2017 році закінчується?
Є базовий договір і чотири додаткових протоколи про тимчасове перебування цього флоту на нашій території. Велика частина цих домовленостей не виконується. Так, багато земельних площ, що займають військові, використовуються не за призначенням, часом, навіть – для будівництва приватних котеджів. За цим стоїть беззаконня та безлад. Або візьмемо 134 маяки, призначені для навігації, що знаходяться на нашій території. Їхнє використання неврегульоване, Росія зайняла ці споруди просто як конфісковане майно. Якщо вони всі, дійсно, використовуються для потреб флоту, то необхідно про це підписати з нами угоду. І ми мусимо також мати право контролювати кількість та обсяг військової присутності, щоб вони не нарощувалися без нашої згоди. Жодна країна, що має іноземні військові бази, не може відмовитися від цього в інтересах своєї власної безпеки.

Чи можете Ви виключити ситуацію, що в Криму може відбутися щось схоже, що відбулося з відокремленням від Грузії провінцій Абхазія та Південна Осетія, тобто підтримане Москвою відокремлення?
Для конфлікту, пов’язаного з відокремленням, не існує жодної внутрішньої причини. Але проблема існує: все буде залежати від того, хто і як розіграє Кримську карту. Тут може буде створений серйозний потенціал загроз. Як Президент, я вважаю, що до цього не дійде і роблю все, щоб запобігти такому сценарію.

В Криму вже чути заклики росіян до того, щоб Москва підтримала відокремлення, в разі необхідності шляхом війни з «нерозумними людьми», які зараз у Києві знаходяться при владі…
Яким чином ситуація в Криму буде розвиватися надалі, великою мірою залежить від позиції Росії. Вже в 1993 році російська Державна Дума проголосила портове місто Севастополь російським містом. Це було офіційне рішення, і воно все ще чинне. Це рішення демонструє, що існують сили, які розраховують на дестабілізацію Криму.

Тиск, що його здійснює Москва, має очевидно й інше підгрунтя: вона будь-якою ціною хоче завадити членству України в НАТО. 
Треба чітко для себе зрозуміти, чому Росія з такою ревністю спостерігає за розвитком молодої демократії на своєму кордоні. Україна втратила свій суверенітет у 1654 році та перетворилася на окраїнну провінцію російської імперії. В 20 столітті Україна шість разів проголошувала свою незалежність і п’ять разів її знову втрачала. Для нас втрата незалежності не є теоретичною небезпекою, це – життєвий досвід багатьох поколінь. Ми втрачали свою незалежність завжди з однієї причини: ми ставали жертвою владних ігор за межами України. Тому ми сьогодні шукаємо нашу безпеку в НАТО, альянсі демократій, до якого вже належать поляки, чехи, литовці, латвійці та естонці.

Але Захід стає все більш стриманим щодо питання членства України в НАТО. Не тільки з огляду на Росію, але й з причини розчарування тим, що переможці Помаранчевої революції 2004 року – Ви та прем’єр-міністр Юлія Тимошенко – зіштовхнули Україну у конституційну кризу. Будь то Парламент, Президент чи Прем’єр, кожний називає іншого зрадником, корупціонером або російським агентом. Ви самі все більше втрачаєте вплив. Чому так важко віднайти консенсус серед політичної еліти? 
Я абсолютно не поділяю Вашу оцінку. Я показав цій країні перспективу. Останні чотири роки щорічні показники зростання дорівнювали меншою мірою 7% ВВП – новизна для України. Національний бюджет зріс удвічі, мінімальна пенсія зросла, іноземні інвестиції збільшилися в п’ять разів. Покажіть мені іншу європейську країну з такими показниками. Хіба я не мушу ними пишатися?

Це беззаперечно. Проте розчарування багатьох українців Вашим правлінням є настільки великим. 
Проблеми розпочалися після Помаранчевої революції. Ми створили уряд і тоді виникли перші розбіжності. Ми сперечалися, яку політику, власне, ми хочемо проводити. Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко зупинила ринкові реформи і вдалася до адміністративних втручань: вона обмежила експорт зерна та олії, пояснюючи це прагненням подолати інфляцію, масивним імпортом м’яса вона зруйнувала минулого року існування десятків тисяч малих фермерських господарств, поголів’я худоби драматично впало. На місце ринкової конкуренції прийшли популізм та корупція.

У європейських демократіях це був би час парламенту. 
В українському парламенті немає дієздатної більшості. Прем’єр-міністр не може провести ані бюджет, ані закон, тому що просто немає жодної придатної спільної політичної концепції. Ані з питань членства в НАТО, ані в галузі зовнішньополітичних та економічних проблем. Прем’єр-міністр не хоче навіть промовити слово «НАТО»; демократичні цінності, до яких ми прагнули під час Помаранчевої революції, забуті. Політика популістів робить країну недієздатною, навіть якщо зараз багато хто їм аплодує. Утриматися при владі стало самоціллю. За будь-які ціну: шляхом зради, таємних домовленостей, шляхом путчів.

Це наразі жорсткий докір Вашій колишній соратниці, що була поруч на Майдані Незалежності у Києві. 
На жаль, вона згодом навіть шукала союзників серед колишніх противників революції, щоб позбавити влади Президента. Депутатів парламентської фракції моєї партії купили, щоб забезпечити посаду прем’єр-міністрові.

Це звучить щось як на кшталт бананової республіки, ніж Європи. 
Причиною є та конституційна реформа, яку прийняли в грудні 2004 року в Парламенті, щоб відвернути загрозу жорсткої розв’язки революції. Згодом саме ця реформа паралізувала систему влади. Моє право призначати членів уряду було значно притиснуто.

Ходять чутки про мафіозні угрупування в Парламенті…
Ми маємо там людей, які були судимі. Сьогодні вони могли б навіть утворити фракцію. Невдала конституційна реформа призвела до того, що тепер там знаходяться люди, яким йдеться лише про придбання певних підприємств і управління приватно-фінансових інтересів.

Москва є лише стороннім спостерігачем цього всього?
Подивіться лише на діяльність прем’єр-міністра та її поїздки до Москви. Коли я попереджаю про «п’яту колонну», то я знаю, про що я говорю.

Проблемою є лише те, що згідно з опитуваннями Юлія Тимошенко має підтримку до 30%, у той час як Ваш рейтинг у найкращому разі знаходиться між 6 та 8%. Ви – сторона, яка найбільше програє у київських боях за владу. 
От тільки не треба таких цифр!

Очевидно, Ви вимагали занадто багато від українців, сповідуючи швидкий курс на зближення із Заходом? 
Для мене, через 18 років незалежності наближення до НАТО залишається одним із пріоритетів. У відносинах з ЄС ми вже досягли неймовірно багато: асоціацію, полегшення торгівлі, візові угоди. Я переконаний: для цієї країни немає іншої альтернативи курсу, за який я виступаю.

Ви стали одиноким Президентом. Чи будете Ви все рівно ще раз балотуватися на виборах в січні?
Звичайно. Мої показники в опитуваннях знову йдуть вгору. Лист Медвєдєва, напевно, ще більш посилив цю тенденцію.

Чи вдасться Вам завершити розслідування двох великих скандалів на державному рівні, що Ви вже давно обіцяли: варварське вбивство журналіста Георгія Гонгадзе та замах на Ваше отруєння в серпні 2004 року? Ми маємо відчуття, що правда з’являється «дольками», і завжди тоді, коли хтось розраховує отримати від цього політичні дивіденди. 
Ваше враження оманливе. Президент не має права контролювати судовий розгляд. Але розкриття вбивства Гонгадзе — для мене справа честі. Ми вже “осушили багато боліт”: три особи, які були безпосередньо задіяні у вбивстві, вже осуджені. І я цим пишаюся. Тепер треба знайти замовника. Головного свідка, генерала, якого ми зараз заарештували, ми мусимо цілодобово охороняти, що ніхто йому не помстився. Існують люди в оточенні прем’єр-міністра, які не зацікавлені в проведенні розслідування, тому що вони раніше працювали на Президента Кучму, за правління якого і відбулося вбивство.

А Ваше отруєння під час офіційної вечері у 2004 році?
Розслідування завершене, прокуратура залучила близько 1000 свідків. Я сам кілька разів ходив до Генпрокуратури давати свідчення. Не дали свідчення ряд народних депутатів, серед яких і лідер опозиції Віктор Янукович. Люди, які безпосередньо організували моє отруєння, знаходяться вже чотири роки в Москві. Я тричі звертався до Президента Росії і просив, щоб їх допитали українські слідчі. Слідчі готові провести допит в нашому Посольстві в Москві. До підозрюваних відносяться колишній заступник Голови СБУ, повар та особа з обслуговування. Ці всі люди знаходяться в Москві.

Пане Президенте, ми дякуємо Вам за цю розмову!