Був запрошений на форум як уже постійний його експерт. Утім, не зміг бути присутнім з об’єктивних причин.
Викладу кілька думок.
Перша з них. Зростати треба не лише в промисловості. Промисловість така, яка є в Україні, за всієї поваги, не готова наразі бути драйвером зростання. Радше треба казати про переосмислення і навіть перезавантаження поняття і проекту «українська промисловість». А, можливо, багато в чому і про створення цього проекту заново.
Нова (модернізована) українська промисловість – це інвестиції і високі технології. Зокрема, технології екологічні та енергоощадні! А щоб прийшли сюди інвестори та технології, то це, в свою чергу, означає всебічний і всеосяжний захист інвестора й кредитора: тобто відповідне законодавство, яке має бути найбільш прозорим і передовим у світі, а також справедлива судова система, яка захистить інвестиції, і ще багато чого.
Думка друга. Чому саме в Україні захист інвестора має бути найбільш передовим?
Тому що ми як країна перебуваємо в критичній ситуації – втрачаємо трудовий ресурс. До речі, один з найкращих і найбільш освічених, найбільш кваліфікованих і при цьому чи не найменш вибагливих в Європі. Втрачаємо швидко і відчутно. На моє глибоке переконання, це питання навіть не економічне, а національної безпеки.
Польща вже видала 1,2 млн дозволів на роботу для українців, Чехія готова прийняти 70 тисяч українців, Угорщина готова приймати щороку від 100 до 200 тисяч кваліфікованих робітників так само за спрощеною процедурою. Активно залучає українських трудових мігрантів Литва.
За підрахунками-теоріями деяких вчених-економістів людський капітал тієї чи іншої країни коштує щонайменше вдесятеро дорожче її матеріальних благ та природніх ресурсів.
Хоча, як на мене, людському капіталу ціни взагалі не існує, тому що будь-який капітал створюють саме люди і набагато швидше, ніж відбувається самовідтворення людського капіталу. Бо створити і відтворювати людський капітал – це найдоше, найдорожче і найважче. Це не тільки народити, виховати, вивчити, дати професію і можливість примножувати матеріальні та нематеріальні блага, а це ще й потрібно провести народ через такі випробовування як війни, голод, епідемії і при цьому вистояти. Людський капітал твориться століттями, а то й тисячоліттями.
Думка третя. Щоб зупинити відтік мізків і робочої сили з України, а далі поступово повертати наших трудових мігрантів назад в Україну, діяти треба оперативно, грамотно, системно та командно – центральна влада, регіони, парламентська більшість, уряд.
Насамперед, треба провести прозору й успішну приватизацію бодай кількох ключових державних компаній. А коли в ці компанії прийде стратегічний інвестор, то саме він виступить свідком і сигналом для інших. Мовляв, тут можна працювати. І тоді до нас поступово підуть наступні інвестори.
Але й це не все, тому думка четверта.
Так, частка промисловості у формуванні українського ВВП за даними Держстату є найвищою серед секторів економіки і коливається на рівні 24-25%. Проте решта 75%, тобто три чверті – це інші сектори нашої господарки. І вони також мають зростати. А тим більше, коли з промисловістю поки не все гаразд.
Я, наприклад, не згоден, що не можна робити ставку на АПК, що не годиться, мовляв, пишатися статусом аграрної країни. Поки, до речі, саме цей сектор так би мовити витягує наші експортні позиції – 42% всього українського експорту за 9 місяців цього року припадає на сільське господарство. Зараз аграрний сектор найбільш популярний і конкурентний у плані кредитування для українських банків. За аграрні компанії банкіри буквально б’ються між собою процентними ставками, комісійними, строками і якістю сервісу.
Частка аграрного сектору у формуванні ВВП зростає. 2013 року це було 8%, а за підсумками 2016-го вже майже 14%, ще 12% дає переробна промисловість.
Чому аграрний сектор порівнюють з банановими республіками, а не, скажімо, з Ізраїлем, де субтропічний клімат з сухим спекотним літом. Де південна частина (більшість території) – пустеля, яку перетворили в оазу з рукотворними лісами і родючими ланами. Ізраїльське сільське господарство на 95% забезпечує своїх громадян всім спектром продуктів. При цьому є одним з найбільших їх експортером і лідером з сучасних сільськогосподарських технологій. Ізраїльтяни довели до аграрний сектор, фермер та інновації стоять поряд. Це крапельне зрошення посушливих полів, дрони, генна інженерія і навіть кондиціювання ґрунтів!
Чим ми гірші з нашими можливостями і масштабами?
А якщо зважити, що один із головних трендів світової економіки на найближчі 20-25 років зростання народонаселення Землі (в 2050 році нас має бути 9,5 млрд), а головні ринки збуту нашої сільгосппродукції - країни Азії та Африки, де й очікується демографічний вибух, то напрямок АПК, сучасний, високотехнологічний з відповідною переробкою і логістикою та інфраструктурою, прив’язаною до доріг, перевалочних пунктів та портів видається цілком стратегічним.
І, зрештою, п'ята і головна думка – треба збільшувати у ВВП частку малого та середнього бізнесу. Свого часу було стратегічною помилкою не розвивати дрібне підприємництво. Є навіть відома теза другого президента України про те, що він гордиться, бо побудував не країну крамарів – таку, як Польща, а країну великого капіталу і великої промисловості.
Тепер результат ми бачимо. ВВП Польщі 470 млрд доларів США. ВВП України 93 млрд. Різниця уп'ятеро, а 1990 року в нас були практично однакові стартові позиції. Польський ВВП формується за рахунок малого бізнесу на 53%, український всього на 15%.
У нас був шанс скористатись динамічним ростом українського ВВП, починаючи з 2000 року, щоб диверсифікувати економіку на користь мікро, малого і середнього бізнесу. Насамперед через розвиток внутрішнього ринку. Зокрема, після Помаранчевої революції. Тоді Україна не впала б настільки внаслідок світової кризи 2008 року – мінус 15% ВВП, а у основній експортній позиції – металургії – аж на 35%.
Але історії «якби» не буває. За втрачений шанс вона карає, але дає наступний шанс. Щоправда в більш складних умовах і з більшою відповідальністю. Тому, якщо говоримо про основу зростання української економіки, то не промисловістю єдиною. Основа зростання – малий і середній бізнес. Доведено не тільки Польщею і країнами Центрально-Східної Європи, але й Ізраїлем, який постійно змушений захищати свою державність на всі боки, а також західноєвропейськими промислово розвиненими країнами.
Саме в сегменті малого бізнесу створюються нові робочі місця, впроваджуються нові ідеї та технології. Великі корпорації сьогодні все більше фрагментуються, подрібнюються. Виробничі ієрархії нівелюються.
Все більше людей у світі працюють на себе. Або фрілансерами, або підприємцями-одинаками, або у співпраці одне з одним у невеличких фірмах і при цьому створюють все більшу додану вартість. Гадаю, що й українцям тут є, що сказати і показати.
Ощад уже сказав. Ми розробили масштабну програму підтримки малого бізнесу «Будуй своє!». Вона про те, як започаткувати і розвивати свою справу. Створено спеціальний портал для навчання підприємців і тих, хто хоче ними стати. Менторами і викладачами виступають успішні українські підприємці.
У рамках цієї програми ми надаємо і кредитну підтримку. Так, процентні ставки в силу об’єктивних, макроекономічних причин поки ще кусаються. Але часу нема. З країни їдуть сотні тисяч активних і працьовитих. Тому ми і тут знайшли вихід. Пішли до муніципалітетів і запропонували їм співпрацю – активізуйте свої місцеві програми підтримки підприємництва. Зробіть їх простими і зрозумілими. Давайте співпрацювати за таким же принципом, як і в теплих кредитах: якщо підприємець працює легально, створює у вашому місті нові робочі місця, то отримає від банку кредит, а від муніципалітету компенсацію процентної ставки або відшкодування частини сплачених податків до місцевого бюджету. Я особисто хочу бачити конкуренцію між містами і регіонами щодо розвитку малого і середнього бізнесу на своїх територіях, бо це і буде конкуренція за кваліфікований трудовий ресурс, це і буде відповідь глобальній конкуренції за наші мізки і робочі руки.
Якщо таке міжрегіональне «капіталістичне змагання» запровадити, тоді той, хто міркує, чи не скуштувати йому заробітчанського хліба десь у Познані, Вроцлаві чи Празі, замислиться, а чи не краще лишитися в Україні і просто переїхати з Франківська до Дніпра або з Херсона до Сум, де краще платять, кращі умови праці.
Як гадаєте?