Напередодні кризи металурги намагаються вирішувати проблеми власної рентабельності за чужий рахунок, пише газета "Дело".
Негативні тенденції у вітчизняному виробництві сталі днями оформилися в цілком відчутний показник - за вісім місяців 2012-го року обсяги українських металургів скоротилися на 5%. І хоча, як повідомляє ugmk.info в серпні виплавка сталі збільшилася порівняно з липнем на 2,8% (до 2,625 млн. тонн), порівняно з серпнем минулого року вона знизилася на 13,2%.
Найбільш важка ситуація спостерігається на феросплавних підприємствах, які входять в орбіту групи "Приват". Так, на 15 жовтня керівництво Запорізького і Стаханівського феросплавних заводів намітило зупинку підприємств, пов'язану "з неможливістю рентабельної роботи" через тарифи на електроенергію. З тієї самої причини до кінця року збирається зупинитися і Нікопольський завод. Такі гучні заяви є, очевидно, фіналом боротьби заводів за право отримання від уряду спеціальних економічних преференцій.
Протягом останніх двох років Запорізький, Стаханівський і Нікопольський заводи, що входять в Українську асоціацію виробників феросплавів, неодноразово зверталися до Кабміну та Президента з проханнями як перевести їх на інший клас споживання електроенергії (тим самим знизивши витрати заводів), так і обмежити імпорт феросплавів, який нібито знищує вітчизняне виробництво. Проте ані розслідування міжвідомчих комісій, ані судові розгляди не привели феросплавників до бажаних результатів - занадто вже в дивному становищі опинився б уряд в очах решти учасників галузі, коли б пішов на серйозні поступки ФПГ, яка й без того фактично монополізувала внутрішній ринок.
Наполегливі прохання заводів, що входять в орбіту Ігоря Коломойського, не припинялися аж до оголошення про закриття виробництва - жесту, вже знайомого за прикладом НПЗ, що відносяться до групи "Приват". Навряд чи закриття (коли воно відбудеться) свідчитиме про ефективне управління феросплавними підприємствами - найімовірніше, тисячі працівників заводів просто виявляться інструментами тиску на незговірливу в цьому випадку владу. А де-факто припинення виробництва зміцнить думку про те, що феросплавники занадто сильно сподівалися на виняткове ставлення до себе, намагаючись підвищити рентабельність за чужий рахунок. Адже за тими самими тарифами на електроенергію працюють і інші найбільші металургійні заводи, які, на відміну від феросплавної "трійки", не вимагають для себе окремих знижених цін. Якщо змоделювати таку ситуацію, то результат її був би очевидний - зниження тарифів для всього ГМК призвело б до швидкого і неминучого колапсу платіжного балансу держави.
Проте внутрішньоцеховий розбрат, що застав металургійну галузь на порозі нелегкого (як мінімум) періоду, здається, привніс несподіваний поворот у розвиток вітчизняного гірничо-металургійного комплексу. Вже стало традицією те, що підприємства, які десятиліттями експлуатують застарілі технології виробництва (що призводять до високої собівартості продукції), звертаються до держави за допомогою у вигляді пільг, шантажуючи її потенційної втратою тисяч робочих місць. Стратегія феросплавних заводів укладалася в ці рамки - але зазнала невдачі (у всякому разі, наразі). Є надія, що галузь на цьому прикладі навчиться працювати в системі економіки реальної, а не заснованої на адміністративних преференціях. Часу на "навчання", щоправда, практично не залишилося.