Що каже сучасна економічна наука з цього приводу? В більшості класичних праць з’ясуємо основні визначення та функції грошей, що зводяться до наступних: еквівалент обміну; міра вартості; засіб накопичення багатства і т.д. Останнім часом виділяють нову властивість, гроші – це товар. Якщо це так, то хто його виробляє, споживає, контролює і т.д.? Чи виконують сучасні гроші функції, що на них покладено?
Думаю ви погодитесь, що розглядаючи кожну окрему зазначену функцію, її можна піддати різкій обгрунтованій критиці. Так, наприклад, міра вартості повинна мати об’єктивний характер і не може зазнавати різких коливань протягом короткого періоду. Слід зазначити принципову відмінність між вартістю (міра користі, що отримують споживачі) та ціною (кількість грошей, що віддаються за споживання товару чи послуги). Ще не так давно, у серпні 2008р. 1 барель нафти марки Brent коштував 120-140$, через квартал 40-50$, і на даний момент знову коливається в коридорі 100-120$. То ж яка дійсна вартість основного енергоресурсу для споживачів? Чи справляється наявна грошова з вимірюванням вартості? Гроші як засіб накопичення багатства абсолютно дискредитували себе, особливо в період циклічних криз, внаслідок пресингу інфляції та коливань валютних курсів.
Набувають більшої популярності інші фінансові інструменти, окрім депозтів
Джерела: *- НБУ, ** - Українська біржа
Але в сукупності наведені функції дають достатню уяву про поняття сучасних грошей і як вони повинні діяти в ідеальній капіталістичній системі. Тут варто було б згадати В. Черчіля: “Демократія – найгірший вид правління, не враховуючи всіх інших, які людство випробувало за свою історію”. Це ж саме можна перенести і на поняття сучасних грошей.
Причини недосконалості сучасної грошової системи криються не в закладених функціях, а в природі характеру людей – елементів економічної системи, що максимізують короткострокову вигоду, і рідко можуть думати про стратегічні цілі в силу асиметрії інформації на ринках та поширенню серед людей американської мрії: “Все й одразу”. Панування та стрімке засвоєння американської “поп-культури” тільки посилює ефект. Фінансистам у 2-й половині ХХ ст. стало замало простору та можливостей на класичній біржі для реалізації меркантильних намірів короткострокового збагачення, тому поступово виникли ринки похідних цінних паперів (ЦП): ф'ючерсів, опціонів, а далі деривативів, CFD і т.д.
Уявіть себе власником застрахованого деривативу на зобов'язання транснаціональної компанії з заставою у вигляді акцій компанії. Ваш дохід залежить від коливань ціни первинного ЦП для яких випущені дані деривативи, причому обсяг деривативів переважно в декілька разів перевищує обсяг випуску первинних ЦП. Аналіз управління таких портфелів схожий на прогноз виграшу в казино, так як практично нівелюється вплив первинних факторів стану справ компанії-емітента первинних ЦП.
Які ваші дії? Коли вийти з позиції, коли зайняти вичікувальну(довгу) позицію? Ринок став настільки заплутаним і багаторівневим, що мало хто аналізує первинні зв'язки, звідки ж виникли ці деривативи. Вивчаються дані попиту та пропозиції на ЦП, фундаментальні показники ринку та основних економік світу. Все! Саме ці показники будуть визначальними для коливань цін на такого роду ЦП. При цьому якісний стан справ у самій компанії-першоджерела ЦП не є критично важливим. На хвилі несе всіх, як вгору так і вниз! А отже, відірваність ринку вторинних фінасових інструментів, обсяг якого вже первищує товарний-першоджерело, постійно зростає.
Мова йде не просто про виокремлення функції грошей, як товару, а про витіснення товаром-гроші звичайного роду товарів та послуг. Це підтверджується реакцією фондових індексів в першу чергу на інформацію про відсоткові ставки та інфляцію, а не про випуск товарів країною. Закономірність звична для традиційних ринків, де інформація про стан попиту і пропозиції товару є важливішою за коливання ринків сировини. Коливання відсоткових ставок пояснюють коливання індексу Dow Jones Industrial Average з-за допомогою оберненого взаємозв'язку, на відміну від прямолінійного розвитку ВВП США.
Джерела: * - finance.yahoo.com, ** - worldbank.org, *** - bea.gov
Що ж, нехай гроші – це найважливіший товар сучасної економіки. Чи потрібно це критикувати і заперечувати? Сумнівною є критика об’єктивної дійсності. Успішний керівник шукає переваги будь-якої ситуацї на ринку, а не виправдовується проблемами. Такий принцип потрібно застосувати і до сучасних грошей.
Ввести у свій світогляд товар-гроші і замислитись над зменшенням собівартості виробництва, ринками збуту, захистом національного виробника… Таким постулатом вже близько 100 років керуються США і постійно завойовують нові ринки збуту! Собівартість виробництва грошей – це відсоткова ставка заводу-країни (для США 0,1-0,15%, для України 9,25%!). Ринки збуту такого товару є транзакції, особливо ті що виникають у міждержавних операціях. Товар вітчизняного виробництва це національна валюта (для США-долар $, для України-гривня). Найбільшу долю даного ринку товару-гроші контролює, звичайно ж, долар США та ЄВРО. Наш вітчизняний ринок насичений імпортною продукцією-валютою, приблизно на 40-50%! Наш ринок повністю завойований зовнішніми товаровиробниками, незважаючи на закріплений законом виключний статус гривні як єдиного засобу платежу в Україні.
Джерела: * - federalreserve.gov, ** - sdw.ecb.europa.eu, *** - НБУ
Ведеться активна боротьба за нові ринки та захист набутих позицій. Резонансні світові події, так чи інакше, пов'язані з зазначеною боротьбою. Але на поверхні завжди все зводиться до політичних, національних чи культурних конфліктів. На початку 2000-х років лідер Іраку виявив бажання обслуговувати експортні нафтові операції в євро, 2003 р. – виробники долара США настійливо "допомогли" іракському народові повернутися до демократії, про яку останнім мало що відомо в принципі, в силу історичних національних традицій. В результаті виробникам вдалось зберегти за собою стратегічно важливий ринок збуту. Наприкінці 2000-х років країни Північної Африки значно поглибили співпрацю з Єврозоною та країнами що розвиваються, що також призвело до “самоусвідомлення” необхідності “демократизації”.
Джерело: * - uneca.org
Зверніть увагу на пропорції насильства над цивільним населенням, рівнів життя, утисків свобод громадян у Сирії та Лівії, а тепер порівняйте стрімкість та масштабність реакції демократичного Заходу на події в згаданих країнах. То ж яка першопричина? Рівень несправедливості в країні чи стратегічна привабливість?
Доречі, основний двигун Єврозони - Німеччина, була категорично проти втручання у справи Лівії. Ще одну тезу, яка підкреслює виключну важливість товару-гроші, висловив М. Старіков у роботі “Шерше ля нафта”. Згідно викладених думок в главі 4 зазначеної праці, першопричиною і основним методом розвалу СРСР стало шести кратне коливання ціни нафти, організованого Саудівською Аравією та США. І етап представляв собою ріст ціни нафти в 4-5 разів протягом 1973 року, шляхом різкого скорочення експорту нафти (Саудівська Аравія на певний час з 17.10.1973 взагалі припинила експорт енергоресурсу) та зростання грошової маси долара США.
СРСР та інша провідні експортери почали отримувати надприбутки і основні зусилля зосередили на розвитку нафтовидобувної та експортної справи, розплатою був застій а то й занепад інших галузей, особливо легкої промисловості-критично важливої для населення. Тобто країна “підсіла на нафтову голку”. Одночасно з початком перебудови у 1985-86 рр. сауди різко підвищують видобуток нафти, як наслідок ціна падає в шість разів. Протягом наступних СРСР недоотримує колосальні суми до власного юджету, галузі економіки вже не в силах вижитисамостійно без вливань нафтових доходів, соціальна напруга зростає і в такому стані СРСР зустрів 1991 рік. Натомість бюджетні дефіцити країн ОПЕК покриваються щедрими інвестиціями у високотехнологічні галузі економіки. Внаслідок такої вдалої оборутки, світ на зламі тисячоліть отримав фактично єдиного потужного виробника товару-гроші.
Отже, наведені факти підкреслюють актуальність і вирішальну роль товару-гроші у сучасній економічній системі. Зацікавлена група читачів, впевнений, знайома з багатьма друкованими працями та телевізійними програмами присвячених роз'ясненню діяльності ФРС та "глобальної змови". Ці програми стають настільки популярними, що складається враження наче нам відкриваючи частку істини одночасно нав'язують нову догму – ФРС всемогутня!
Така могутність, звичайно ж, можлива але тільки у випадку бездіяльності інших контрагентів. В цьому світлі подій Україна не повинна страждати комплексом меншовартості, а включатись у боротьбу для початку за власний внутрішній ринок товару-гроші і в майбутньому виходити на зовнішні. Критично необхідним в даному процесі є розуміння і підтримка як еліт, так і населення загалом. Викорінення фантому гіперінфляції внаслідок емісії гривні є першочерговим завданням. Причиною інфляції є зростання платоспроможності домогосподарств за коротки період при збереженні постійного рівня виробництва. Зазначену важливу формулу необхідну запам’ятати і використовувати. Основним збурювачем інфляції в Україні є корупція. Корупція виникає при вирішенні різного роду узгоджувальних питань, тобто в 99% випадків миттєво зростає платоспроможність чиновника-корупціонера (домогосподарства), а отже, маємо приріст інфляції. Також пора передвиборних соціальних виплат спричиняє схожий ефект для економіки. Такий ряд можна продовжувати, але сконцентруємось на виокремленні спільних і важливих нам аспектів даних процесів.
Спільним для них є критичний вплив на зростання рівня інфляції, але джерела надходжень можливі абсолютно різні: емісія, внутрішні ресурси, зовнішні вливання (звичними стали передвиборні припливи валюти ззовні для забезпечення активних популістських кампаній). Тому в боротьбі з інфляцією принциповим є не джерело походження, а механізм розвитку. Ми не будемо зараз закликати викорінити з нашої свідомості корупцію чи необгрунтовані виплати, тим паче що позбавлення від корупції є швидше справою нашою спільною і кожного окремо, аніж державна. Бо не може пацієнт ефективно самолікуватись. Головна мета – це зняти ототожнення емісія≡інфляція. Так, емісія, як джерело виплат пенсій є неефективною з економічної точки зору – інфляція зростає, а отже реальна пенсія не змінюється. Але друк грошей, як джерело стимулювання національного виробництва є надзвичайно ефективною і вагомою. Звичайно ж, рано чи пізно частка коштів осяде в домогосподарств і може спричинити певну плавно-пливучу інфляцію, та при вдалій політиці Центрального Банку, по майбутньому вилученню надлишку коштів, зніме і такий ефект. В будь-якому разі національне виробництво зростатиме.
Як же відрізнити емісію корисну від інфляційної (політичної)? Питання не з простих в силу закритості НБУ, але якщо абстрагуватись від інституційних проблем і поглянути на досвід США, то можна зробити висновок про необхідність цільової виробничої чи ринкової емісії. Для переконливості будемо оперувати одним з найпопулярніших постулатів економічної науки – рівняння Фішера: M*V=P*Q , де M-кількість грошів в обороті (грошова маса); V-швидкість обертання коштів; P-рівень цін; Q-рівень реального виробництва. Провівши елементарні алгебраїчні перетворення переходимо до рівняння у приростах: m+v=p+q , де m-приріст грошової маси (емісія); v-зростання швидкості обертання грошей; p-зростання рівня цін (інфляція); q-реальний приріст виробництва. Отже, бачимо що у разі емітування нових коштів (позитивне значення показника m) можливі зростання цін (p>0) або рівня виробництва (q>0), швидкість обігу на короткостроковому періоді вважається рівною константі (v=0). Більшість загальновизнаних наслідків та висновків з зазначеного рівнняння було зроблено Фрідманом у 1960х роках, в одному з яких йдеться про наступне: “Збільшення маси грошей призводить до зростання виробництва, а після повного завантаження потужностей – до росту цін та інфляції”.
Виробнича емісія призводить до зростання q; ринкова стимулює виробництво опосередковано через зростання попиту, тобто зростає і p i q; емісія для забезпечення соціальних виплат призводить до зростання тільки p!
Далі відійдемо від суто теорії і перейдемо до практики. Життєво необхідно з’ясувати механізми виробничої та ринкової емісії. За виробничу емісію активно агітував Кейнс, як метод подолання кризи 1929-33 рр. Центральне місце в запропонованій Кейнсом концепції посідає управління відсотковою ставкою. Чим менша ставка Центрального банку - собівартість виробництва грошей, тим більше контрагентів хочуть взяти позику. Попит зростає і зростає грошова маса. При цьому додатково створена грошова маса повинна направлятись у виробничі процеси. Остання теза є надзвичайно важливою. Такий механізм можливий у випадку цільового використання емісійних коштів, наприклад, для значних інфраструктурних проектів. Характерною ознакою є цільова направленість і слідуюче за проектом вилучення надлишку коштів з обігу. До такого роду дій вдалась українська влада для завершення будівництва мостів у м. Києві та не тільки, але в силу відсутності прорахованої програми управління ліквідністю це швидше нагадувало гру з закритими очима. Та попри все результату досягнено, а інфляція, принаймі згідно до офіційної статистики, не зросла, а навпаки уповільнилась. Такий плановий механізм дуже популярний на Заході, де останні 40-50 років при владі монетаристи.
Розглядаючи потоки ліквідності в межах виробничої емісії слід зазначити наступне: при запланованій цільовій виробничій емісії є попит на інфраструктурний проект; потреби в коштах задовольнятимуться при нарощуванні виробничих потужностей; всі кошти спрямовуватимуться тільки на виробничі потреби проекту, а отже, підвищуватимуть платоспроможність домогосподарств з певним лагом (часовим запізненням), приблизно 1 період (місяць), у вигляді заробітної плати за виконані роботи. Частка оплати праці у виробничих витратах для України в середньому складає 25-30%. Далі, зростання платоспроможності призведе до росту інфляції тільки в тій мірі, в якій товаровиробники не встигнуть відреагувати нарощуванням потужностей легкої промисловості, заради задоволення додаткового попиту домогосподарств. В гіршому разі 30-40% додатково отриманої платні стане інфляційною. Що ж, проведемо грубу попередню калькуляцію проекту скажімо на 10 млрд. грн. (вартість щонайменше 1000 км. якісної сучасної дороги, 20 мостів і т.д.). Проект покривається повністю грошовою емісією, середня швидкість обігу для України 2,3-3. В результаті 2,5 млрд грн це додатково отримана заробітня платня, в свою чергу з них 0,8-0,9 млрд грн стануть інфляційним, а це 0,27-0,29% від загальної грошової маси України. Тобто за весь період проекту (припустимо 1 рік) інфляція складе <<1%. Виробничі результати: 7,5 млрд грн отримує первинне виробництво, що всвою чергу закуповує матеріали та сировину у вторинного і т.д. Отже, присутній ефект мультиплікатора.
Як сказано раніше в середньому в Україні кошти за 1 рік обертаються 2,5-3 рази, то маємо загальний ефект 18,75 млрд. грн. для виробництва і це ще не все, адже, зростання фонду заробітної плати на 2,5 млрд грн простимулює зростання легкої промисловості в сумі 1,6-1,7 млрд грн. Тобто загальний ефект для виробництва за 1 рік 20,4 млрд грн (≈2% ВВП). Фактично за зростання ВВП України на 2% країна заплатить зростанням інфляції на 0.3%! Справедлива ціна?!
Окрім цього готовий виконаний проект дорога, лікарня, міст, трубопровід… ще довго приноситиме позитивний ефект. Важливо в майбутньому не дозволити додатковій ліквідності у виробництві перейти у інфляційні сфери. Надлишок коштів потрібно прибирати, але ні в якому разі за допомогою викиду на ринки споживачів (не допустити осідання на банківських депозитах, які банки в свою чергу перетворять у споживчі кредити). Така ліквідність повинна прибиратись, наприклад, інвестуванням у державні ЦП або ЦП під наступний проект.