Сьогодні Національний банк України впроваджує нову монетарну політику, яка суттєво відрізняється від політики Національного банку до кризи 2014 року — “інфляційне таргетування”. Інфляційне таргетування є найбільш поширеним монетарним режимом у світі. Цей режим не має жорсткого визначення, його впровадження може відрізнятись в різних країнах. Але зазвичай він включає в себе такі риси:
(а) цінова стабільність (низька інфляція) декларується як головна мета центробанку,
(б) публічно оголошуються середньострокові інфляційні цілі (в Україні це 3-7%),
(в) монетарна політика проактивна, таргетується майбутня інфляція (це означає, що центральний банк реагує на очікування майбутньої інфляції заздалегідь, а не чекає поки інфляція вийде за рамки цілей);
(г) прозорість та зрозумілість монетарної політики експертному та професійному середовищу (НБУ проводить постійні семінари, прес-зустрічі, друкує інфляційні звіти та прогнози, надає прес-релізи з монетарної політики, які дозволяють спрогнозувати його дії), та
(д) підзвітність (accountability) та публічна оцінка виконання режиму і досягнення цілей.
Режим інфляційного таргетування – це прагматична відповідь на провали інших монетарних режимів. У випадку України – це відповідь на історичну неспроможність режиму фіксованого курсу в умовах недисциплінованої фіскальної поведінки уряду та сильних зовнішніх економічних шоків. Історично Україна намагалась тримати фіксований обмінний курс. Але політичний тиск на створення економічного зростання за рахунок бюджетного стимулювання, надання бюджетних соціальних благ та економічні шоки створювали тиск на обмінний курс. Результат такої політики – періоди стабільності за якими наступали кризи з великою девальвацією гривні. В умовах інших країн - це відмова від режимів пропозиції грошей (money supply rule) по причині нестабільності попиту на гроші в сучасних умовах постійних фінансових інновацій.
Сучасні центробанки таргетують інфляцію через розуміння, що
(а) високий рівень інфляції не сприяє чи навіть заважає економічному зростанню та
(б) низька інфляція є соціальним благом та захищає бідніші верстви населення.
Країни з монетарним режимом інфляційного таргетування показують більш низькі рівні інфляції. В той же час, питання чи сприяє інфляційне таргетування економічному зростанню в країнах, що розвиваються, на сьогодні залишається відкритим.
Інфляційне таргетування балансує виконання правил (inflation targeting rule) в середньостроковому періоді з можливістю реагувати на короткострокові виклики (такі як, наприклад, ситуація с Приватбанком).
В країнах, що розвиваються, та в країнах з середніми та низькими доходами (а Україна є такою країною) існує декілька факторів, що ускладнюють впровадження будь якого монетарного режиму, включаючи режим інфляційного таргетування.
Низька довіра до уряда та центробанку. Успішність будь-якого монетарного режиму залежить від очікувань і довіри ринків та населення. Якщо бізнес та населення не вірять, що уряд та центробанк втримають обмінний курс, то втримати його буде дійсно набагато важче. Населення буде скуповувати іноземну валюту, створюючи тиск на місцеву грошову одиницю. Бізнеси будуть підвищувати ціни, очікуючи підвищення обмінного курсу. Так само і з режимом інфляційного таргетування. Якщо бізнес та населення не вірять, що уряд та центробанк подолають інфляцію або не розуміють монетарний режим таргетування інфляції, їхні очікування можуть бути побудовані на історичних даних. Досить часто в країнах, що розвиваються, історичні показники інфляції високі. Тому очікування майбутньої інфляції теж можуть бути зависокі, незважаючи на поведінку та публічні комунікації центробанку.
На жаль в країнах, що розвиваються, інституції слабкі і довіра до уряду, регуляторів, та розуміння і віра в успішне виконання політик, анонсованих урядом та регуляторами теж низькі.
Слабка політична незалежність центробанку. В країнах, що розвиваються, політична незалежність центробанку обмежена через слабкість інституцій, відсутність поваги до правил та існування культури ручного управління. Одночасно, в таких країнах існує більш високий політичний запит на популізм та створення економічного зростання перед виборами , навіть якщо таке зростання не є сталим. Низький рівень доходів змушує уряд та політиків шукати додаткові джерела доходів для бюджету та для покриття політичних рент і витрат. В таких умовах центробанк є першим кандидатом у якості такого джерела. Фінансування уряду може приймати різні форми: фінансування боргу уряду, фінансування спеціальних програм, або (ре)фінансування банків з політичних, а не економічних причинх. Через слабкість інституцій уряд та політики мають інструменти тиску на центральний банк. Спокуса використовувати ці інструменти для фінансування сьогоднішні потреб політиків є надвисокою.
Частково це посилює фактор недовіри. Через те, що у політиків є інструменти тиску, і є спокуса, бізнес та населення будуть обережно ставитись до обіцянок центробанку втримати інфляцію чи впроваджувати інший монетарний режим. Ця довіри буде особливо низькою під час кризи або перед виборами, коли спокуса тиску і потреби фінансування більші.
Інші цілі, що конфліктують з монетарним режимом. В країнах, що розвиваються та мають середні та низькі доходи, інфляційне таргетування досить часто впроваджується після економічної або політичної кризи. Уряд та регулятор намагаються переконати ринки та населення, що “цього разу буде по-іншому”. Але в таких умовах досить часто уряд та регулятор мають декілька додаткових викликів:
(а) необхідність стабілізувати обмінний курс (чи, більш загально, потоки капіталу),
(б) необхідність накопичити валютні резерви після того, як вони були знищені за попереднього уряду / кризи,
(в) необхідність стабілізувати фінансову систему тощо.
Ці таргети досить часто конфліктують з цілями зниження інфляції. Наприклад, накопичення резервів конфліктує зі зниженням інфляції і стабілізацією обмінного курсу.
Слабка економіка. Країни, що розвиваються та мають низькі та середні доходи, мають слабку економіку. Слабкість може проявлятись в структурних перекосах, монополіях, державному регулюванні цін, нерозвинутих ринках капіталу, слабкому захисті прав власності, корупції, некомпетентності та непередбачуваності регуляторів та уряду. Всі ці фактори знижують ефективність наявних інструментів монетарної політики та означають відсутність деяких інструментів, що є у розвинутих країнах.
Висновки.
Чотири групи факторів ускладнюють впровадження будь-якого монетарного режиму в країнах, що розвиваються: слабка економіка, велика кількість таргетів, низька довіра та політичний тиск.
За таких умов, дещо іронічно, що інфляційне таргетування стає ще привабливішим монетарним режимом через свою простоту і прозорість. Центробанк має використовувати найпростіші інструменти, які є ефективними в слабкій економіці та є зрозумілими ринку. Центробанк мусить постійно і дуже зрозуміло комунікувати з ринком про свою поведінку та свої цілі. Постійність та зрозумілість комунікацій з часом підвищать довіру та захистять його від політичного тиску.
Більше того, якщо центробанк буде відхилятись від режиму через політичний тиск, ринок зможе це завчасно побачити, через динаміку інструментів, що використовує центробанк. (За інфляційного таргетування неможливо засекретити відсоткові ставки чи рівень інфляції. А за інших режимів можливо створити бар’єри для ринку для розуміння поведінки центробанку.) В цілому, недовіра до центробанку та інші фактори, можуть зробити оптимальними відносно більш жорстку та прозору реакцію центробанку на шоки та поведінку уряду. За слабкої економіки, можливість центробанку впливати на інфляцію буде відносно обмежена. З цієї точки зору, центробанк може сконцентрувати зусилля на згладжуванні шоків і поводити себе відносно обережно. Ці два аргумента конфліктують. Фактичний баланс між ними залежить від конкретних деталей економіки та політичної ситуації. В умовах України, я би адвокував відносно більш жорстку поведінку задля побудови довіри та для збільшення ефективності режиму інфляційного таргетування.