Едіт не виграла Олімпійські ігри і не танцювала у Будапештській опері, як мріяла. Але їй вдалося вижити і досягти успіхів в іншому. Вона стала мамою трьох дітей, коли вони підросли, вступила до університету, який закінчила у 42 роки з відзнакою, а ще через кілька років отримала ліцензію психотерапевта. Докторка Еґер понад 40 років займається лікарською практикою, виступає з мотиваційними лекціями, консультує студентів, а кілька років тому написала книжку «Вибір» і все це робить, щоб допомогти якомога більшій кількості людей впоратися з психологічними травмами і життєвими труднощами.
Ніхто не готовий, що хтось втрутиться і поламає його плани на життя. Так сталося з Едіт Еґер і так сталося з мільйонами українців через війну. Дехто втратив все, дехто поневіряється в чужих країнах, дехто залишився і намагається відбудувати зруйноване. Наші життя вже змінилися і назад шляху немає. Але ми маємо шанс розпочати нове життя, як це зробила Едіт Еґер.
«Вибір», книжка її спогадів про війну та про довгий шлях зцілення від травми, відгукнулася мільйонам людей і стала світовим бестселером. Велика кількість листів та повідомлень від читачів зі всього світу надихнули докторку Еґер написати ще й другу книжку. «Дар» – це вже посібник з психологічної гігієни, тут детальні пояснення та поради, що робити, коли нам зле. В обидвох книжках вона пише, що хотіла б аби читачі після прочитання сказали собі: «Якщо змогла вона, то зможу і я»!
Вибрала 5 установок із книжок докторки Еґер, актуальних у наш воєнний час.
1. Не бути жертвою. Всі люди страждають, але не всі перебувають у стані жертви. Болю уникнути неможливо, на жаль, у світі багато людей, які хочуть завдати іншим шкоди. Ніхто з нас не хотів війни, бути біженцем, втрачати свій дім, ми на це не могли вплинути. Але ми можемо вибрати – бути нам жертвою чи вцілілим. Ми можемо вибирати, як сприймати такі ситуації. Не зациклюйтеся на запитанні «чому я?», «чому це сталося зі мною?», а тільки запитуйте «що далі?». Думайте про всі нові можливості, які можуть з’явитися. Будьмо тут і зараз, а не в минулому, бо ми його не можемо змінити.
2. Не заперечувати те, що сталося. Ми схильні уникати розмов про наші трагедії та почуття. Заїдати їх, не говорити про них, уникати місць, які можуть нам про щось нагадати. Докторка Еґер розповідає історію, як одного разу її донька прийшла додому у сльозах, бо хтось її образив і щоб втішити її вона вирішила спекти свій фірмовий шоколадний торт. Для неї тоді їжа була відповіддю на всі труднощі. Сьогодні, коли у неї досвід у вихованні дітей, і досвід психотерапевтки, вона радить не робити таких помилок. Почуття не бувають хорошими чи поганими, вони просто є. Від них не потрібно відволікати увагу чи намагатися забути. Не треба купляти дітям іграшки чи шоколадки, коли їх хтось образив. Достатньо бути поруч, взяти за руку чи обняти і сказати: «Розкажи мені більше про те, що ти відчуваєш». Дітям важливо у складні моменти відчути, що їх чують, можна повторити те, що вони сказали і це дозволить їм зрозуміти, що ви їх дійсно почули. А щодо себе, то треба визнати свої почуття, назвати їх вголос, розповісти про них психологу або комусь близькому, чи просто записувати все у щоденнику. Що виходить з нас – нам не шкодить, шкодить те, що залишається. Як ще підтримати інших? Тільки не запитуйте «Як ти?». Це запитання не працює, бо люди на автоматі відповідають, що все нормально, а в той час можуть перебувати у депресивному стані. Кажіть краще «Я рада тебе бачити, чути», «Я за тобою скучила».
3. Любити себе. У будь-які моменти життя варто пам’ятати, що ми є в себе, це найважливіші стосунки, бо всі інші можуть завершитися. Тому мусимо любити себе найбільш віддано, особливо у складні часи. Докторка Еґер радить щодня робити дуже просту вправу. Вранці, як прокинетеся, підійдіть до дзеркала і скажіть собі: «Я люблю тебе, я в себе є, я зможу». Любити себе – це цілком нормально, а ще практикувати цю любов та піклуватися про себе, це не про нарцисизм.
4. Менше говорити і більше слухати. Едіт Еґер радить пам’ятати, що у нас два вуха і тільки один рот. Нам треба більше слухати і менше говорити. Завжди треба думати, перш ніж щось сказати чи написати, зокрема у такі часи, які переживають українці через війну. Ставте собі запитання у такі моменти: «чи це обов’язково чи це важливо?», «чи це доброзичливо?». Це також допоможе нам дослухатися і краще зрозуміти самих себе, інших людей та жити більш усвідомлено.
5. Цінувати свій час і ризикувати. Слід пам’ятати, що час – це щось дуже цінне, коли ми обираємо, як його проводити, то вчимося розкладати пріоритети. У такі моменти ми вирішуємо, якими хочемо бути для себе і для інших, що для нас важливо. Що я можу зробити сьогодні, чого уникала раніше? Як можна змінити тривогу на захват? Що мені додає сили та енергії? Ставте собі ці запитання, щоб навчитися відмовлятися від того, що нас виснажує і робити те, що додає нам сил. А ризик – це про відвагу та зростання. Будь-які зміни, небезпеки нас лякають, але якщо ми наважуємося щось зробити, щоб вціліти, ми стаємо сильнішими і здатними витримати те, що поза нашим контролем. Ми можемо собі сказати у складні моменти: «Це тимчасово, я можу це пережити».