Україна опинилася в епіцентрі протистояння, учасники якого хотіли загарбати не лише багаті ресурси, але й переформатувати українців чи то в покірних рабів для арійських господарів чи то в безрідних пролетарів, будівничих комуністичного раю.
Жорстокість нинішньої війни теж обумовлена тим, що росіяни ставлять собі за мету завоювати не лише Україну, але й українців. Українці потрібні Кремлю як будівничі російського імперського проєкту під назвою «Рускій мір». Саме цими словами росіяни означають своє бачення перебудови світу.
Більш влучне визначення ідеології нинішнього Кремля дали публіцисти, які нарекли її рашизмом. Термін щойно приживається в політичних дискусіях.
Саме звучання вказує на близькість до фашизму/нацизму.
І справді, в рашизмі багато спільного із цими злочинними ідеологіями – віра у вищість власного народу і відтак його право вирішувати долю інших, підкреслена антидемократичність, культ вождя, культ сили, нехтування правами людини і міжнародним правом, віра у міжнародну змову, яку слід зупинити, апелювання до героїчного минулого, славу якого треба відродити.
Естетика рашизму повна запозичень від фашизму/нацизму – починаючи з новітніх символів російської агресії типу латинської Z, закінчуючи мітингами в Лужніках, які з радістю фільмувала б Лені Ріфеншталь. Щоправда, як все у росіян, вийшло не без глюків та кривеньких ліній.
Але рашизм – це не просто російський неофашизм. Важливу роль у ньому відіграє саме російське підґрунтя, унікальне російське звучання, особливості саме російської культури. Він отримав таку масову підтримку росіян тому, що грає на їхні так і не подоланих імперських настроях, апелює до минулої величі Росії, яку закликає відновити.
Загарбницькі війни РФ обґрунтувують «собіранієм рускіх зємєль».
«Рускій мір» явно апелює до іншого імперського проєкту – Pax Romana і одного з ключових російських історичних міфів про Москву як Третій Рим. Велику роль у просуванні ідеології рашизму відіграє російська православна церква, яка не лише освячує, а й через мережу парафій поширює ідеї і тримає контакт з адептами, зокрема й поза межами Росії. Особливо в Україні.
Великий вплив справляє й комуністична спадщина. Недарма Сталін, не лише для Путіна, але й для більшості росіян, є найвизначнішим діячем. Кремль використовує совєтські репресивні практики – ув’язнення інакодумців, розстріли цивільних для залякування, депортації та концентраційні табори.
Але не лише це.
СРСР для Путіна і його послідовників – це та «земля обітована» минулого, куди вони хочуть привести свій народ. Тому що Совєтський Союз – це найвища стадія розвитку Російської імперії, період її найбільшої могутності, яку слід відродити. Тому в рашизмі маємо химерну суміш спадщини імперії Романових та більшовиків, які її руйнували. Втім, всіх їх єднало прагнення до російської величі й віра в її месіанську роль у світі.
Протиріччя між складниками ідеології рашизму, які можуть походити з історично протилежних джерел, сприймаються цілісно, тому що адепти не використовують раціональний підхід, а лише емоційний. Для них ця ідеологія – предмет віри, замінник релігійних практик.
А ще важливим елементом, який рашизм запозичив із комунізму/більшовизму, є соціальна ненависть до заможних та успішних. Саме вона надихає їх на злочини на окупованих теренах. «Хто вам дозволив жити так добре?» – волали вони у Бучі, грабуючи, ґвалтуючи і вбиваючи місцевих українців не лише за те, що вони українці, але й за те, що успішніші.
«Ваша великоросійська мрія – казав один з ворогів Кремля Джохар Дудаєв, – сидячи по горло в лайні, затягти туди всіх інших. Це і є русизм». Тобто те, що ми тепер називаємо рашизм.
Ця ідеологія – не просто хворобливий погляд на світ мільйонів людей. Вона перетворює нинішню війну проти України у геноцид. Це ідеологія, яка спонукає росіян стріляти не лише в українських солдат, але й у цивільних, знищувати не лише наші військові об’єкти, але й лікарні і пологові, музеї та книги.
Але рашизм програє, бо він не має майбутнього, бо суцільно обернений у минуле, намагається повернути історію назад. Це вимагає колосальних зусиль, коштує великих жертв тих, до кого він дістанеться, але врешті закінчиться цілковитим колапсом Росії – країни без майбутнього.
П.с. Ми переживаємо часи, про які наші нащадки читатимуть в історичних книгах.
Ми справді опинилися у вирі історії. Тут важко, часто страшно і дуже складно зорієнтуватися у швидкозмінних обставинах. І багато подій неможливо зрозуміти, не занурившись у минуле.
Я історик, тому спробую пояснити причини та перебіг цієї війни, які криються у попередніх роках та століттях.