По той бік шенгенського муру картина трохи інакша: вдруге за останні десятиліття Україна привертає увагу Європи стражданнями великомучеників. У 2004 році це був отруєний месія помаранчевої демократії Віктор Ющенко, тепер – заарештована лідерка опозиції Юлія Тимошенко. Натхненні прикладом Анґели Меркель, у знак протесту проти фізичної розправи над лідеркою української опозиції німці готові бойкотувати найсокровенніше – матчі своєї національної збірної.
«Тріє царі» з балтійських країн відмовилися брати участь в Ялтинському саміті президентів Центральної Європи (за винятком Президентки Литви Далі Гібраускайте, яка приїде спеціально, щоб побачитися з Тимошенко).
Бідна Польща: заплативши за Євро з власного гаманця, вона тепер змушена «умити руки» – точно як Понтій Пилат, який тричі відмовлявся страчувати Ісуса. «Ґазета Виборча» зробила публічну заяву, в якій засудила дії української влади, але при цьому додала: «Ми усвідомлюємо, що ситуація Польщі, співорганізатора чемпіонату Євро-2012 та сусіда України, інакша. Польська держава не може закликати до бойкоту та брати в ньому участь». Як пояснив Адам Міхнік, осуду Януковича вимагає «польська традиція, польська гідність та польські державні інтереси». Проте більш вичерпним поясненням є прикре геополітичне становище Польщі: замість одної авторитарної країни по сусідству, у неї тепер їх дві. Не дивно, що Качиньський запропонував перенести фінал у Варшаву – щоб не було кого бойкотувати.
Всі розуміють, що Євро минеться, і наступні футбольні матчі будуть проводити в спокійніших місцях – там, де проблеми місцевої опозиції не відволікатимуть європейців від улюбленого видовища. Кого в цій історії явно бракує, то це апостолів, які покинули б свій комфорт і пішли проповідувати. Натомість бачимо європейських футбольних паломників, які виконують черговий демократичний ритуал для відпущення гріхів.