Крім того, виникає питання, чи дійсно Олександр Єфремов отримає відповідний та цілком ним заслужений термін ув’язнення? Адже від цього залежить не так майбутнє самого Єфремова, як майбутнє українського правосуддя, котре сьогодні, навряд чи, користується 100% довірою українських громадян.
Наразі ні в кого вже не викликає сумнівів той факт, що саме завдяки антиукраїнським, антидержавним діям Єфремова проросійським бойовикам вдалося захопити Луганськ. Та й він сам не приховує свого фінансування сепаратистів, тому процес над ним просто зобов’язаний бути показовим, а вирок жорстким. І такий вирок має стати першим у цілому ланцюгу йому подібних.
Ще весною 2014 року фактаж щодо провини Єфремова було зібрано СБУ під керівництвом Валентина Наливайченка. А на початку 2015 року усі матеріали були передані до Генеральної прокуратури. Проте, для тодішніх очільників ГПУ цього виявилось чомусь замало і Єфремов опинився на свободі.
Однією з головних причин, чому сепаратисти та державні зрадники й досі гуляють на волі є незмінність української судової системи. Не може суддя, який під диктовку режиму Януковича видавав рішення про арешт активістів Майдану, оформлював рейдерські захоплення підприємств, або ж арешт політичних опонентів того злочинного режиму бути чесним і змінити свій підхід до роботи при новій владі. Такий суддя змінює виключно свого хазяїна, того, хто дає йому вказівки. Ми живемо в часи фікції, ілюзії судової реформи і кругової поруки влади. Тобто, Україна нині перебуває в тому самому стані, проти якого усі ми боролись під час Революції Гідності.
На моє глибоке переконання, Олександр Єфремов має сидіти не один. Компанію йому сьогодні повинні скласти колишні колеги з оточення Віктора Януковича, які не те що не у в’язниці, а, взагалі, досить комфортно відчувають себе при діючій владі. Аби збудувати дійсно європейську, правову державу, влада повинна забути про домовленості, рейтинги, клани та інтереси і згадати про те, що вона обіцяла людям. Раз і назавжди треба продемонструвати і підтвердити прикладами наявність принципу рівності усіх без винятку перед законом. Суддя має стати незалежним, незаангажованим, керуватися виключно законом та національними інтересами України, а не продовжувати бути маріонеткою, якою у ручному режимі керують ті чи інші лялькарі.
Проблема проросійського сепаратизму полягає у тому, що сепаратисти не бояться української влади, не відчувають страху перед законами України. Вони спокійно собі пересуваються територією України, виїжджають закордон, їхні діти живуть та навчаються у Києві, Лондоні, Парижі та інших містах. Чому так сталося? Напевно, тому що вони впевнені у тому, що їх ніхто не заарештує, переконані у власній безкарності, знають, що їхні криваві гроші та високі покровителі у Москві здатні забезпечувати їм комфорт і недоторканність. І такий стан речей – це не якась особлива заслуга сепаратистів та корупціонерів з команди Януковича, а злочинна слабкість нашої влади.
Влада має зрозуміти, що з силою варто боротися виключно силою. Тільки, коли вороги України почнуть боятися, панікувати, вони будуть робити помилки і боротьба з ними стане дещо легшою. Саме тому за Єфремовим мають слідувати й інші: від Клюєва і Азарова до останнього тітушки, через яких гинули і продовжують гинути українські люди.