«Цю школу ще мій батько допомагав будувати»
Автобус робить останній крутий поворот праворуч і висаджує мене і фотокора LB.ua Максима Требухова на безлюдній зупинці в селі Батьків.
- А о котрій сьогодні їде останній автобус назад, у Броди?, - питаємо ми водія перед тим, як вийти.
- Та яке! Сьогодні вже маршрутки не буде. Тіко завтра буде рано, - незацікавлено відказує водій. Як тільки ми вистрибуємо з дверей, він чкурляє геть.
Ми опиняємося обабіч розбитої дороги. До найближчого міста Броди - 6 годин пішки.
Оглядаємось довкола. Дорогу обрамлюють миловидні пагорби. Багрове листя кружляє довкола, щедро обсипаючи ями на асфальті.
Повз нас з важкими кульками проходить жінка. Запитуємо її, чи не знає вона бува, де тут початкова школа. Виявляється, вона знає не лише, де школа, а навіть товаришує з Ларисою Богданівною - мамою єдиного учня цієї школи. Незнайомка погоджується провести нас до пані Лариси.
Поки йдемо, жінка розповідає, що працює медсестрою. Скаржиться, що часто після зміни їй доводиться добиратись з іншого села додому попутками чи машиною, яку оплачує самотужки. Автобус з Батькова ходить лише один раз на день. О сьомій ранку. А повертається о першій-другій дня. Каже, що раніше автобуси курсували частіше, але оскільки багато людей з села виїхали на заробітки за кордон, рейси також відмінили - «заради двох-трьох людей маршрутка ходити не буде».
Розповідає вона і про Батьківську початкову школу. Її збудували у 1967 році і одного разу вже закривали. Певний період у приміщенні працював швейний цех. Та близько 18-ти років тому, на вимогу місцевих, школу знову відкрили.
- Тоді всім селом на ремонт збирали, - каже медсестра, - А тепер знову збираються закрити..
За хвилин п’ять підходимо до подвір‘я сім‘ї Піган.
- Лесююю, до тебе гості, - горланить медсестра вже на порозі будинку.
З-за маленької сільської хати одразу вибігає огрядна рум‘янощока жінка.
- Добрий день!, - посміхається вона, йдучи нам назустріч.
Це Піган Лариса Богданівна - матір восьми дітей. За нею, плутаючись між ногами, дріботить найменший син Назар, а за ним - мати Ярослава Іванівна.
- Йой, то я йду шо їсти наготую, - хапаючись за голову, примовляє пані Ярослава, коли дізнається, що ми журналісти.
Ми чемно віднікуємось і йдемо у супроводі Лариси Богданівни та її семирічного сина Назара у школу.
Батьківська школа стоїть одразу навпроти будинку сім’ї Піган. На вигляд заклад вже доволі «потріпаний»: по стінам поповзли тріщини. Приміщення розділене на дві частини. В одному крилі - садочок, в іншому, власне, школа. За дверима, що ведуть у садочок, чути кроки і голоси людей. У шкільному крилі - тихо і темно. Деякі класи закриті на замок. Через вікна видно - там запліснявілі стіни та сира земля замість підлоги. Лариса Богданівна стверджує, що у кімнатах просто ремонт.
Другокласник Назар зараз єдиний учень цієї школи. Ще влітку у школу планували ходити дев‘ятеро дітей. П’ятьох з них батьки ще до початку навчального року перевели до іншої школи у сусідньому селі Звижень. Залишилось четверо учнів. Усіх їх, батьки спершу планували перевести на індивідуальну форму навчання. Але коли у відділі освіти Бродівської райдержадміністрації їм пояснили, що при такій формі навчання урок триватиме не 40 хвилин, а 15, вони вирішили теж віддати дітей у Звиженську школу.
Лариса Богданівна єдина категорично відмовилась переводити туди Назара. Навіть тоді, коли з Батьківської школи звільнились усі вчителі.
Близько тижня Назар ходив у пусту школу. Заходив у порожній клас. Трохи сидів за партою та, не дочекавшись вчителя, повертався додому.
Після того, як історія про хлопчика, який «навчається» в порожній школі, долетіла до Києва, одну вчительку таки викликали з відпустки по догляду за дитиною та попросили проводити уроки для Назара. Поки конфлікт не вирішить місцева влада.
У тому, що Батьківська школа під загрозою закриття, Лариса Богданівна звинувачує директора Звиженської школи Володимира Нітефора. За її словами, саме він переконував батьків перевести дітей у його школу.
- Це просто знущання над багатодітною мамою, - каже Лариса Богданівна, - Ну як є школа, то нащо її закривати? Цю школу ще мій батько допомагав будувати. Ну то чого я маю дитину переводити кудись? До того ж Назар в мене хворобливий. Має бронхіт. Ну то хоч би ту зиму перезимував тут, а там вже буде видно. До того ж я подивилась, то Назар на індивідуальному навіть почав краще вчитись.
Сам Назар увесь час ховається за мамою. То обіймає її ноги, то підіймається на бордюр і шепоче їй щось на вухо.
- Назаре, тобі сумно самому у школу ходити?, - питаю я.
- У-у, - заперечливо хитає головою хлопчик.
- У тебе зараз нова вчителька викладає. Яка вона, добра? Як її звуть?
- Я не знаю, - ніяково бурмоче хлопчик і з дозволу мами біжить додому.
- Не знаю, як то тепер буде. Закриють ту школу, чи ні. Питання про закриття школи вже виносили на порядок денний Бродівської районної ради. То я ходила по депутатам, просила, пояснювала. Вони тоді так і не проголосували (питання перенесли - LB.ua). Але будемо бачили, як воно буде, - вдумливо вглядаючись в далечінь, констатує Лариса Богданівна.
«Богом і людьми забуте місце»
Попуткою ми добираємось від Батьківської школи до Звиженської за п‘ять хвилин. Виявляється, це зовсім близько.
Біля Звиженської школи багато дітей. Вони бігають, граються, галасують. Гудить дзвінок. Закінчився останній урок.
В коридорі школи зустрічаємо директора Володимира Нітефора. Чоловік з круглим червоним лицем і кількома золотими зубами. Середній палець на його лівій руці наполовину ампутований. На правиці - золота обручка.
Він одразу розуміє, чому ми приїхали. Привітно погоджується показати нам школу та поспілкуватись. Від директора віє їдким ароматом вчорашньої випивки.
- Я старий пес, вже 37 років працюю тут директором, - розповідає він, проводячи нас до класу, де навчаються першачки.
Його круглий силует, перевалюючись з однієї ноги на іншу, відкриває двері.
У класі зіставлені у коло одноособові парти. За ними килимок з іграшками - це ігрова зона. Дітей немає, їх уже розвіз по селам шкільний автобус.
-Усі батьки, котрі перевели дітей з Батьківської школи - задоволені, - говорить Володимир Петрович, - В нас є всі умови: харчування, спортивний зал. А Лариса Піган - то моя родина. Ми з нею ще й по сусідству живемо. Через дві хати. Я ж знаю, Назар не хворіє, не можна так на дитину наговорювати. Правильно, є в неї в сім'ї дитина, яка на рак хворіє, але не треба тим зловживати. У неї просто принцип. Вона хоче, щоб мене звільнили з посади. Чому? Не знаю. Ми з нею не сварились ніколи. Вона каже, що її дочка просилась викладати до мене в школу, після Бродівського педагогічного коледжу, а я її не взяв на роботу. То не правда. Вона навіть не приходила. Поїхала в Італію, там і живе. Та навіть якби і приходила. То все не я вирішую.. А з приводу Батьківської школи, я вважаю, що школу треба зберегти, але навчання варто призупинити. Я говорив з депутатом нашого округу Мар’яном Титюком, він сказав, що питання про заморозку знову буде розглядатись на засіданні Бродівської районної ради завтра.
Після розмови та екскурсії школою директор, розуміючи проблеми з місцевим транспортом, пропонує підкинути нас на своєму авто хоча б до траси.
На його бежевих «Жигулях» ми проїжджаємо закинуті заводи і зруйновані колгоспи. Під заднім сидінням сумно постукує пляшка білого вина.
- Богом і людьми забуте місце, - кидає нам пан Володимир. - Я собі так думаю, а може та проблема Богом дана. Бо якби не ця історія, то ніхто б і не дізнався, не написав про наше село. Та що, то не тільки наша проблема. Школи по всій Україні закриваються. Зараз йде знищення села. У 1981 році в нашій Звиженській школі навчалось 187 дітей. Цього року вполовину менше - 77.
«До грудня проблема не вирішиться. Немає голосів. Виборами запахло»
Як і говорив нам Володимир Петрович, питання про призупинення навчального процесу у Батьківській школі винесли на розгляд Бродівської районної ради 19 жовтня.
Перед початком засідання нам вдалось перехопити на кілька слів голову Ради Євгена Шведа. Він впевнено заявив, що навчання у школі потрібно призупиняти. А приміщення можна було б, наприклад, віддати місцевій «релігійній громаді», або зробити там центр розвитку для молоді. Поки ще не відомо. Але призначення йому б обов’язково знайшлось.
«Школи у селах закриваються, бо є велика міграція сільського населення у більш населенні пункти і міста. Кажуть, депутати місцевої ради допустили закриття школи. Та причетні насправді усі! Будуть діти, буде існувати школа!», - розводить руками голова.
Очільник Ради сильно поспішає. Уже 9.50, сесія розпочнеться за десять хвилин. По дорозі у сесійний зал Євген Швед показує нам кабінет, де розташовується ТРК «Броди» - райрадівський телеканал. У кімнаті за овальним столом мовчки п’ють чай журналісти. Їх канал також під загрозою закриття. Зарплати журналістам не виплачують уже четвертий місяць. Сьогодні це питання будуть розглядати депутати.
О 10 ранку в сесійній залі райради наполовину пусто. І все ж голова нараховує достатню кількість депутатів для кворуму.
Депутати доходять до розгляду питання про школу аж через три години. Усі вже помітно стомлені. Три години депутати з’ясовували особисті стосунки, горланили і звинувачували один одного в усіх смертних гріхах.
Питання Батьківської школи хочуть «закрити» якомога швидше.
Про проблему звітує начальник відділу освіти Бродівської райдержадміністрації Микола Сторожук.
Він каже, що у вчительки немає ентузіазму ходити кожного дня в школу заради одного учня, ще й за копійки. До того ж вона фактично перебуває у декреті. Тому вчительці доведеться платити додаткові гроші.
Вчителька, мовляв, пропонувала матері Назара навчати хлопчика вдома - один або два дні на тиждень. Але та відмовилась.
- Це фактично проїдання. Гроші йдуть на зарплату, енергоносії. Краще б ті гроші витратити на матеріально-технічне забезпечення, - зітхає пан Сторожук.
Після нього до трибуни вибігає депутатка Львівської обласної ради від «Свободи» Ольга Шайдулліна. Вона, навпаки, говорить про нейприпустимість закриття сільських шкіл і у проблемі винуватить Миколу Сторожука.
- Я вважаю, що саме відділ освіти створив цю проблему, давши завдання директору Звиженської школи обійти батьків і переконати їх, щоб забирали дітей з Батьківської школи, бо школи не буде. Саме цим батьки пояснюють свій вчинок, - переконує вона.
Зрештою, голосів за призупинення навчання у залі не назбирується.
Після засідання виходимо поспілкуватись з Миколою Сторожуком у коридор райради. Він помітно хвилюється - мабуть не звик до такої уваги столичних журналістів.
Сторожук впевнений, питання Батьківської школи ніяк не вдається вирішити, бо депутати готуються до виборів і тому ухвалюють популістичні рішення.
- Кожен депутат вже дивиться на перспективу. На те, що скажуть в його окрузі. Запахло виборами. Пішла гра на свій імідж псевдо-борців, які переживають за дітей. Хоча, якщо копнути глибше, проблема в іншому, - тремтячим голосом пояснює нам пан Микола.
Він каже, що з реформою у школи прийшла й конкуренція, і логічно, що директор намагається «переманити до себе додаткових учнів». Для того, щоб підстрахуватись. Адже село постійно покидають люди.
- Субвенційні видатки йдуть на класи, у яких від п’яти учнів. А якщо менше п’яти дітей, питання лягає на місцевий бюджет, з якого цього року на такі школи взагалі не виділяли коштів. Тому кожен хоче мати «запас» учнів, - каже він.
Сторожук вважає, що проблему до грудня вирішити не вдасться. Тому поки буде так. Назар далі ходитиме на уроки у порожню школу.