- Як від долі не ходи, якими манівцями – а все одно прийдеш до свого, - пояснює своє теперішнє заняття жінка.
Позаду у неї зовсім інше життя: художнє училище, модельний бізнес і подорожі світом. «Гроші, робота, шмотки», - байдуже перелічує Оля.
- Було все, а чогось важливого не вистачало. Просто я з дитинства хотіла бути ветеринаром! - Ветеринаром з дипломом не стала, бо боялась, що на навчанні доведеться різати мишей і жаб.
В школі допомагала собакам бутербродами. Щоденник був червоний від зауважень: «Запізнилась і прийшла зі зграєю собак». Батько читав, сміявся: «Слава Богу, не двійка».
- Пригадую, всі в класі дивляться на вчительку, а я у вікно: «Де там мої собаки?». Бо на перерві треба було купити їм щось і нагодувати.
Підіймаються різнобарвні хвилі хвостів. Навколо нас кружляють коти. З першого погляду непомітно, що кожен з них на своїх лапах переніс якусь важку історію, а наслідки її досі потребують лікування.
Жінка розкриває рота одному з котів і показує на зіпсований зуб.
- Йому потрібно зробити рентген щелепи і подивитись, чи не зігнила кістка. А у цього багато піску в мочовому, - дивиться на іншого чотирилапого.
У сірої кішки на животі де-не-де досі малими острівцями не росте шерсть, залишились плями. Це означає проблеми з нирками. У Олі здорових мешканців немає. Вона допомагає тим, які без неї точно не виживуть.
- Коли я бачу покинуту тварину, мене такий шалений жаль проймає, – Оля дивиться попереду себе і здається, гортає у пам’яті альбом зі спогадів. - Враження, що ось тут – притискає до серця руку, - у мене замість душі криваве місиво з цвяхами і битим склом. Такі відчуття, - додає після короткої паузи.
- Буває у Вас відчай? – на мене вистрибує кіт Помагайчик, який думає, що всі люди – дерева.
- Весь час відчай. Але я втомлююсь не від тварин, а від боргів, які тримають в напрузі, від нестачі ліків: коли розумієш, що треба одне, а купуєш те, на що вистачає грошей, і ділиш дозу. Втома від того, що день і ніч сидиш над твариною, підкладаєш грілочки, робиш уколи, а вона помирає. Від цієї напруги втома. А коли вони бігають, труться, стрибають на голову, – у Олі різко жвавішає голос, – це ж класно! Просто коли настає весна або осінь - у всіх починаються рецедиви. І я бігаю, намагаюсь всіх врятувати.
Кожного дня Оля боїться, що комусь стане зовсім погано, і у неї не знайдеться ліків.
- Оці тварини – мій якір на землі. Вони мене люблять, довіряють. Після кожного померлого кажу, що ніколи нікого більше не підберу. А потім йду і бачу – або кошенят викинули, або хворе сидить. І все починається знову.
Оля веде стрімкими сходами на другий котячий поверх. По периметру - спальні дерев’яні полиці, а кімната схожа на просторий плацкартний вагон. Зараз тут стільки котів, що здається, ніби підлога і стіни рухаються. Ми сідаємо біля вікна і до колін тягнуться черги пухнастих. Хто не поміщається – всіляко протестує кігтями.
Побудували це приміщення небайдужі люди. Взагалі відколи вона переїхала зі столиці сюди, у будиночок під Києвом, їй дуже допомагають. Каже, все почалось з публікації її історії на сайті LB.ua. Серед читачів нашого сайту знайшлися доброчинці, які змайстрували вольєр для котів, відремонтували дах, купили обігрівачі і оплатили чималі борги за комунальні послуги. Усі дерев'яні полиці, східці і кутки для котів - теж справа рук благодійників, які крім того оплачують рахунки за корм. Оля всі дуже дякує і називає “людьми з її виміру”, які розуміють: окрім них є живі істоти, які так само мають серце, тільки стоять на чотирьох лапах..
- От уявіть, якби всі люди були такими… Не було б воєн, боротьби за владу. Планета ж велетенська! Все є.
Ми спускаємось вниз і зазираємо до кімнати, яку коти орендують у Олі під лікарняну палату. «Або я у них орендую ліжко», - з гумором додає вона. Зараз тут відходять «дівчата» після стерилізації та ще декілька післяопераційних «хлопців». На кухонному столі – купа ліків. Оля – як справжній ветеринар - обирає потрібне і готує ін’єкцію для пацієнтки.
- Коли Ви почуваєтесь щасливою?
- Коли вони не хворіють і не помирають. Знаєте, зараз, коли я ходжу в обносках і їм, що дадуть друзі, почуваюсь на своєму місці. Бо щастя не в одязі, червоній ікрі і устрицях. Найголовніше, коли вся твоя душа - у тому, що робиш.
Читайте такожКотоматерь из Антрацита
Зачиняється хвіртка, за високим парканом не видно ні моря собак, ні океану котів. Видно тільки Олю, яка чекає людей зі свого виміру. Тих, хто допоможе їй допомагати. А тваринам – жити.
***
Сьогодні Олі доставили нового підопічного - собача, яке знайшли у пакеті в смітнику, побите і з поламаною лапою. Тепер йому потрібно відвідати хірурга і зробити рентген.
Охочі допомогти котам можуть переказати гроші на утримання притулку домашнього типу на картку ПриватБанку: 4149 4978 4994 1077 (Добренко Ольга), тел.: 050-2471026, 050-8710408.