«Золотий Унітаз» Януковича завжди належав до тих феноменів, для яких теоретична ймовірність цінніша за об’єктивну реальність. На відміну від інших межигірських мемів на кшталт «земляного зайця» чи «страусячої ферми», чутки про це чудо сантехніки ніколи не підтверджувалися фотографіями, тендерною документацією та свідченнями неанонімних очевидців. Золотим Унітазом ніколи не хвалився й сам Віктор Федорович – хоча про ту саму «Хонку» чи легендарні пеньки світ дізнався саме завдяки необачним понтам балакучого Януковича. Але саме ніким не бачений унітаз чомусь кілька років уособлював у країні корупцію, соціальну несправедливість та рівень інтелектуального й духовного розвитку чинної влади.
Коштовний багатофункціональний трон напрочуд легко вписався до компанії таких самих міфів про Януковича, що в очах багатьох співвітчизників не потребують жодного доказу. Зараз уже мало хто згадає, що в кримінальних томах юного Януковича ніколи не фігурували шапки, – цей предмет одягу «пришили до справи» в штабі Ющенка-2004 нинішній голова держави Олександр Турчинов та його тодішній соратник Михайло Бродський. Нікому не цікавий той факт, що Янукович ніколи не плутав «генофонд» із «геноцидом», а первинна новина про цю обмовку була проплаченим фейком із масою кричущих фактичних невідповідностей. Віктор Федорович сам привчив суспільство до того, що будь-який анекдот про радянського генсека чи «нового русского» може втілитися в реальність із президентом України в ролі головного персонажа. А відтак – Золотий Унітаз неодмінно мав вінчати всю ту химерну масу чуток та доведених фактів, яку невибагливі спеціалісти зовуть «іміджем Януковича».
Символізм сантехнічного артефакту був навіть не в тому, що Віктор Федорович звик прикладати багатостраждальний український держбюджет до власних сідниць, і не в тому, що навіть найпростіші фізіологічні акти Віктору Федоровичу вже не давалися без обкрадання народу в особливо великих розмірах. «Золотий Унітаз» як символ багатства та всевладності придумав аж ніяк не Янукович – у добу хрущовського «Догонім і пєрєгонім», коли Віктор Федорович був знайомий хіба що з діркою в бабиному дерев’яному сортирі й навіть не нюхав доленосної тюремної параші, була популярна ось така частівка:
В поле сорная трава
До сих пор не полота –
Скоро, братцы, будем ср..ть
В унитаз из золота!
Якщо для авторів цього віршика був цілком очевидний його сарказм та ознаки «очорнення радянської дійсності», то для простого півновського гопника в чотирьох щирих рядках цілком могло вималюватися справжнє мотиваційне гасло, вільний переказ закарбованого на гербі Януковича «I superabo». І не треба питати людину, навіщо їй той золотий унітаз узагалі потрібен, – коли людина відчуває, що нарешті дозріла у власному самоствердженні до здійснення власних дитячих мрій, вона над такими дрібницями вже не замислюється. Всі ці мрії в бухгалтерії корупції найвищих досягнень проходять по категорії «шоб було». Щоби якось увечері, після розстрілу кабанів у заповіднику, розвалитися в кріслі в компанії такого самого цезаря-наполеона Пшонки та замріяно промовити: «Эх, кум, а вот мог ли я 50 лет назад подумать, что у меня и в самом деле будет унитаз из чистого золота?!»
Багатство заради багатства, золото заради золота (та ще й з демонстративним приниженням благородного металу перед «величчю» його володаря) – таємничий Унітаз міг стати одним із найяскравіших артефактів в історії людства. Комусь із правителів пощастило прославитись Теракотовою Армією, комусь – Бурштиновою Кімнатою, ну а в Віктора Федоровича вийшло як вийшло. Навіть з урахуванням того, що золотого ідола в Межигір’ї так і не знайшли.
Без сумніву, невдача в пошуках не зупинить українських індіан джонсів – шукатимуть на всіх державних дачах, в усіх кабінетах та в кожному мисливському будиночку Януковича. Шукатимуть ретельніше, ніж золото Полуботка та скарби Компартії, – адже вже знайдений батон оптимістично натякає шукачам, що вони на вірному шляху. Будуть і сенсаційні знахідки, і їх спростування, і знову пошуки… Може, колись його навіть знайдуть – справжній, не фейковий Золотий Унітаз найвищої проби, із вензелями «VF» під обідком та кристалами Сваровскі на сидінні. Але краще для нас усіх буде, щоби цього ніколи не сталося. Бо усвідомлення того, що найкращі люди твоєї країни пішли на смерть у боротьбі з Оцим, може виявитися геть нестерпним.