ГлавнаяОбществоЖизнь
Спецтема
Распечатай новости LB.ua

Прогулянка Києвом початку ХХ століття

Хочу запросити вас до мандрівки Києвом. Але не тим містом, яке ви знаєте, а Києвом, якого вже немає, містом початку ХХ століття. Отож займайте місця в машині часу згідно купленим квиткам!

Прогулянка Києвом початку ХХ століття
Фото: archunion.com.ua

Коли не можна користуватися телефоном?

…Важко повірити, але колись у киян не було мобільних телефонів. І навіть квартирних телефонів було обмаль. Що вже й казати про телефони-автомати з картками! Втім, сто років тому кияни таки мали інші телефони й користувалися ними.

Телефонні номери були як тризначні, так і чотиризначні. Скажімо, в 1910 році номер телефону театру «Соловцов» (тепер в цьому приміщенні Театр ім. Івана Франка) був 445, а станції (контори) Московсько-Києво-Воронезької залізниці, на Хрещатику, 10, – 2504. Центральна телефонна станція розташовувалася в Центральній поштово-телеграфній конторі на Хрещатику, будинок 24, тобто приблизно там, де тепер центральний Поштамт.

Телефонували з приватних квартир, громадських закладів, власних контор. А хто не мав таких зручних можливостей, користувався послугами так званих розмовних (тобто телефонних) станцій, що були у всіх поштово-телеграфних відділеннях.

Все відбувалося, як у кіно; крутили ручку апарата – один чи навіть три рази, прикладали слухавку до вуха, чекаючи відповіді дівчини-телефоністки, яка мала сказати: «Станція!» і з’єднати із названим номером абонента.

Фото: rodich2007.livejournal.com

Розмови з міських телефонних станцій оплачувалася так: 15 копійок за кожні три хвилини розмови. Досить висока ціна, як на ті часи: стільки коштувало 450 грамів м’яса (фунт). Платили, зауважте, наперед. Як і годиться, клієнтові видавали квитанцію.

Правила користування телефонним сполученням у місті Києві, як це називалося, були розписані досить детально, за пунктами. Восьмий пункт правил забороняв телефонні переговори за певних обставин, щоб запобігти, як було сказано, «цілком можливим нещасним випадкам». А чи знаєте ви, шановні читачі, коли саме не дозволялося користуватися телефоном у Києві на початку ХХ століття? Не повірите: під час грози!

Прогулянка в Ботанічному саду

Одним з улюблених місць прогулянок киян був університетський Ботанічний сад, нині – імені академіка Фоміна, або, як його називають кияни, «Старий ботанічний сад». Його було засновано в 1839-му році за ініціативою архітектора В.Беретті. Адже при новозаснованому міському університеті мав бути і ботанічний сад, як заведено... Професор Ернест Рудольф Траутфеттер доклав багато зусиль, щоб новий науковий заклад, ботанічний сад, став гордістю і університету, і міста. Спочатку в ботанічному саду з’явилося більше п’ятисот рослин трьох десятків видів. Згодом колекція невпинно розширювалася. В середині ХІХ століття в ботанічному саду росло вже майже 26 тисяч дерев і кущів. Загалом колекція саду мала тоді майже чотири з половиною тисячі видів різних рослин.

Славився сад не лише багатою колекцією рослин, а й кількома оранжереями і зразковим утриманням. На початку для створення цього саду було завезено колекції рослин з ботанічного саду Кременецького ліцею, що на Тернопільщині, а також використано рослини, вирощені з насіння, надісланого з ботанічних садів Європи. Цікаво, що в одному з куточків ботанічного саду певний час був і невеликий зоопарк, влаштований Київським товариством любителів природи.

Науковець Сергій Навашин, який працював у Київському університеті, саме тут і зробив своє епохальне відкриття про подвійне запліднення у рослин. А з 1914 по 1935 рік ботанічний сад очолював академік Фомін, який зробив надзвичайно багато для збереження колекції в лихі часи воєн і революцій. І досі в колосальній оранжереї-кліматроні площею 1000 квадратних метрів і висотою в тридцять метрів ростуть старезні пальми, майже ровесниці «Старого ботанічного».

Як і всі міські сади, університетський ботанічний сад в ті, старі часи, закривався о десятій годині вечора. Але як же люди, які, скажімо, не мали при собі годинника, дізнавалися про те, що час іти додому, аби не бути зачиненими у саду? Як всіх сповіщали про його закриття? Дуже просто: електричним дзвінком, який гучно лунав, наче сучасний шкільний дзвоник.

Шість забрукованих вулиць

Ми цілком слушно нарікаємо на стан твердого покриття київських вулиць – і хідників, і проїжджих частин, мостових. Здається, в місті ХХІ століття, яке знаходиться начебто в Європі, немає жодного рівного сантиметра тротуарів чи доріг без ям. Вочевидь, кошти киян, платників податків, вилітають у відкритий космос, і тому жодна міська влада, традиційно представлена мародерами різного масштабу, не переймається станом доріг і збереженням ніг киян здоровими і неушкодженими.

Та чи завжди так було? Відкриємо «Спутникъ по г. Кіеву» за 1910 рік. Там детально описані всі принади й недоліки нашого міста. «Київські узвози й київські мостові мало не входять до приказок. З усіх вулиць тільки одні центральні вимощені гранітними кубиками. Всі ж інші являють собою нескінченний ряд вибоїн, де-не-де залатаних крупним кругляком, якого не витримують навіть місцеві екіпажі візників – зазвичай дуже грубої роботи. Краса Києва – його пагорби – завдають шкоди коням і тому прогулянка Києвом на однокінному простому візку і втомлює, і не зовсім безпечна, особливо при їзді узвозами. Крім того вулиці утримуються не зовсім охайно: влітку за найменшого вітру задихаєшся від дрібної пилюки, а глибокої осені і взимку чалапаєш просто по рідкій багнюці, не завжди ризикуючи переходити з тротуару на тротуар. Сади ховаються за високими парканами і тінь дерев не падає на перехожих.

Вулиця Трьохсвятительська
Фото: all-pages.com
Вулиця Трьохсвятительська

Приємний та затишний Київ лише наприкінці квітня та до останніх днів травня, а також восени, в жовтні. А загалом завітати до Києва з суто естетичною метою найкраще навесні, коли цвітуть дерева, коли Дніпро не вкрився ще низкою мілин, коли ще скошено траву в міських скверах і садах на поживу пожежним коням».

Фото: privat-apartment.com

Що ж, коментарі, як кажуть, зайві. Втім, путівник звертає увагу і хвалить (цілком заслужено) архітектуру центральної частини Києва, нині втрачену. Та деякі реалії, як і викладені вище, до болю знайомі. От, скажімо: «Київ бідний своїми площами. Більшість із них зайняті брудними базарами. Справді центральна – Думська площа (нині - Майдан Незалежності) – заставлена неоковирними павільйонами для продажу фруктів і взуття та екіпажами візників; а Царська площа (Європейська) – потворними будками для продажу газет і квітів й неохайним вокзалом міського трамваю.

Фото: privat-apartment.com

Вуличне життя, вуличний рух, порівняно з іншими центрами, жалюгідні. Шумно живе лише Хрещатик – центр міської торгівлі і улюблене місце зимових і осінніх прогулянок киян. Решта вулиць сонні й безлюдні».

Але ми не назвали шість вулиць, мостові яких мали тверде покриття в 1910 році. Це – Хрещатик, Прорізна, Фундукліївська (Хмельницького), Інститутська, Миколаївська (Архітектора Городецького) і частина Володимирської. Не надто багато, чи не так?

Олесь Ільченко , письменник
Читайте новости LB.ua в социальной сети Facebook