ГлавнаяОбществоЖизнь

Поцілунок видатних комуністів триватиме довго

Недавні урочистості з нагоди 20-річчя повалення Берлінського муру в мене особисто викликають не стільки якісь політичні міркування з нагоди річниці завершення холодної війни, скільки сміх. Бо я згадую, як сміявся, коли на власні очі побачив той мур уперше.

Юрій Луканов Юрій Луканов , серйозниий журналіст, який часто валяє дурня
Поцілунок видатних комуністів триватиме довго
Фото: smoking-room.ru

Так-так, я все знаю про вбитих серед тих, хто намагався перелізти через нього або прокопати під ним підземний хід і втекти на Захід від принад соціалізму по-радянськи. Принагідно зауважу, що про кількість вбитих сперечаються ще до сьогодні. Приватна організація «Об`єднання 13 серпня» стверджує, що число убитих перевищує 280 людей. Центр сучасних історичних досліджень у Потсдамі вважає, що насправді убитих, за новими даними, було 136 чоловік. Скільки б їх не було – смерть це завжди сумно.

Тим не менше, я сміявся. Звісно, не з убитих. Після об`єднання двох Німеччин було реалізовано геніальну в своїй простоті ідею – шматок цього жахливого символу холодної війни і поділу світу був покраяний на відрізки, кожен з яких став картиною. У конкурсі на замалювання муру взяли участь 418 художників із 21 країни світу. Всі їхні твори були такими веселенькими, що від колишнього страху не лишалося і сліду. Влада Берліна вбила двох зайців – зберегла пам`ять про той час і водночас зробила мур символом позитивних змін.

Але увагу колишніх громадян Радянського Союзу насамперед привертала картина із зображенням головних комуністів свого часу Леоніда Брежнєва і Еріка Хонеккера, які цілувалися взасос. У це сьогодні важко повірити, але цей пристрасний поцілунок у виконанні художника не був вигадкою. Таке відбувалося насправді. Вже не пригадую, хто до кого приїздив – Брежнєв до Берліна чи Гонекер до Москви, але перестарілий генеральний секретар КПРС так присмоктався до свого візаві, що виникала підозра, чи не переплутав він нещасного німця з жінкою. Ця картина була метафорою маразматичності комуністичного режиму. Коли я бував у Берліні, то неодмінно ходив туди порозважатися.

У мене ця картина викликала ще й інші асоціації. Колись я мав щастя на власні очі побачити видатного комуністичного діяча сучасності Леоніда Ілліча Брежнєва. Він приїздив до Києва відкривати пам’ятник Матері-Батьківщині над Дніпром. Його зустрічав натовп народу, куди затесався і я. Відкритий автомобіль дозволяв споглядати генсека в усій красі. Він був убраний у військовий мундир і їхав стоячи. Був подібний, ясна річ, на героя анекдотів про себе. Але все ж таки були підстави вважати, що він не такий слабкий, як здається. Бо ту кількість орденів і медалей, що теліпалися у нього не лише на грудях, але і на пузі, могла носити на собі тільки добре тренована людина.

Наявність тої картини у Берліні була певним знаком того, що людство сміючись прощається зі своїм минулим, що людство ніколи не побачить щось на зразок незабутнього і кумедного Леоніда Ілліча. Як же мені прикро було дізнатися, що навесні цього року берлінська влада вирішила стерти цю картину. Мовляв, її автор, російський художник Дмитро Врубель відмовлявся її реставрувати. Звісно, графіті з часом облуплювалося, опадало, але, як на мене, його цілком можна було відреставрувати. Втім, витерли не лише це, але і багато інших творів. Проте кілька місяців тому «Дойче веле» донесло радісну звістку: Врубель таки змінив свою думку і погодився реставрувати своє творіння. Це значить, що, будучи в Берліні, я ще обов’язково повеселюся. Хочеться вірити, що не тільки я.

Юрій Луканов Юрій Луканов , серйозниий журналіст, який часто валяє дурня