Законопроект про зміну назви УПЦ (МП) два роки чекав своєї черги в парламенті. Ще в жовтні 2016-го він пройшов всі погодження і отримав висновок комітету. Після Об’єднавчого собору у Києві парламентарі таки вирішили винести його на розгляд Верховної Ради. І ухвалили 240 голосами.
Сам проект закону досить простий. Він зобов’язує релігійні організації, центр яких знаходиться «в країні-агресорі» (Росії), вказати в своїй назві і статуті приналежність до «материнської» організації. З можливим додаванням слів «в Україні» або позначенням свого місця в структурі іноземної релігійної організації. По суті, цей закон зачіпає лише УПЦ (МП) і старообрядців.
Докази
Знайти зв’язок релігійної організації в Україні з російською можна у їхніх статутах. Якщо ним передбачено, що:
1) українська релігійна організація є частиною структури російської;
2) канони і організаційні питання, ухвалені статутними органами управління російської церкви є обов’язковими для української;
3) керівники релігійної організації України входять до статутних органів управління російської з правом вирішального голосу.
Доказів приналежності УПЦ до РПЦ – чимало, попри те, що минулого року остання внесла зміни в свій статут, де визначила, що «центром управління УПЦ є Київ».
Так, статутом УПЦ (МП) передбачено, зокрема, що вона «є самокерованою частиною Руської православної церкви».
«Собор єпископів (найвищий орган управління) діє на підставі священних канонів Церкви, постанов Помісних і Архієрейських Соборів Руської Православної Церкви, а також Соборів Української Православної Церкви», – йдеться в статуті. А предстоятель УПЦ є постійним членом Синоду РПЦ.
Більш того, «УПЦ з’єднана з помісними православними церквами через Руську православну церкву», що доводить факт присутності УПЦ в ієрархії РПЦ.
В статутах як УПЦ, так і РПЦ йдеться про «благословення предстоятеля УПЦ після обрання патріархом Московським і всія Русі», згадування імені останнього у всіх храмах УПЦ, отримання від нього святого миро тощо. Це, власне, і підпадає під канони і організаційні питання, обов’язкові для УПЦ (МП).
Дедлайн
Для зміни назви та статутів закон передбачає чотири місяці з моменту набуття чинності закону. Разом з тим, профільний департамент Міністерства культури впродовж одного місяця повинен провести експертизу статутів всіх релігійних організацій, котрі підпадають під дію закону, а також проінформувати їх про необхідність внести зміни в назву і статут в письмовій формі або в газеті «Голос України».
Якщо релігійна організація не вносить відповідні зміни, її статут в частині назви стає недійсним. Як наслідок її можуть позбавити реєстрації.
В Україні законодавство не забороняє релігійним організаціям діяти без реєстрації. Однак, в такому випадку вони не матимуть права володіти та розпоряджатися майном, мати банківський рахунок, проводити господарську діяльність тощо. Правда, позбавити реєстрації можна в судовому порядку. А цей процес може затягнутися, що дасть можливість УПЦ МП законсервувати на певний період свій нинішній стан.
Поставити під сумнів норми ухваленого закону можна лише в Конституційному суді, чи то щодо кнопкодавства (порушення процедури) під час голосування за нього, чи з питань конституційності норм закону. І, як показує практика, розгляд справ в КС також може тривати роками.
Після зміни назви УПЦ (МП) не зможе відправляти своїх капеланів у Збройні Сили України. На думку Головного науково-експертного управління парламенту, цей факт, а також особливі вимоги до назви окремих організацій можуть свідчити про нерівність усіх церков, а отже, порушення Основного закону:
«Є підстави вважати, що положення законопроекту містять ознаки невідповідності Конституції України, яка виключає можливість встановлення якихось особливих вимог щодо назви та змісту статутів (положень) окремих релігійних організацій (об’єднань) та обмежень щодо доступу їх священнослужителів у частини, з’єднання Збройних сил та інших військових формувань України з-поміж інших. Адже за змістом частини 1 ст. 35 Основного Закону особа має право сповідувати будь-яку релігію».
Про Конституцію
Так, Конституція і законодавство України розділяє церкву і державу. Втім, це стосується свободи світогляду і віросповідання (ст. 35 Конституції). Навряд чи уточнення назви на це впливатиме.
Держава має право регулювати діяльність релігійних (як і інших) організацій, аби, зокрема, запобігти появі шахрайських церков або таких, що можуть завдати шкоди її громадянам.
До прикладу, законодавством заборонено в назві використовувати слово «банк» чи «страхова компанія», якщо організації не є банківськими установами чи страховими компаніями. За аналогією – закон зобов’язує впорядкувати назви російських релігійних організацій.
Тим паче, УПЦ (МП) повинна уточнити в назві свою приналежність до російської церкви, а не перейменовуватися в іншу церкву. Як от греко-католики в Росії зобов’язані називатися Російська католицька церква слов'яно-візантійського обряду.
В Західній Європі, зокрема, законодавство щодо релігійних організацій жорсткіше, ніж в Україні, каже релігієзнавець та народний депутат Віктор Єленський. Італія, Іспанія, Німеччина в своєму розвитку йшли від панування церкви до більш світської моделі життя. А пострадянські країни – навпаки. В Італії, до прикладу, існує ієрархія церков, кожна з яких має домовленості з державою. Єдині країни, де пересікання церкви і держави сприймається вкрай негативно, – це США і Франція. Хоча йдеться про втручання у виборчий процес чи серйозне регулювання церковних справ.
«Я не я і хата не моя»
Речник УПЦ МП архієпископ Климент уже заявив, що ухвалений парламентом закон не має до їхньої церкви жодного стосунку. Мовляв, «ніде не прописано, що ми маємо стосунок, субординацію, керування з якимось закордонним центром, де є держава-агресор».
Тоді як офіційні особи Російської Федерації, як і представники РПЦ, відкрито називають УПЦ (МП) Російською церквою в Україні. Посилання на засідання Ради безпеки РФ - тут.
Ризики
Росія, ймовірно, спробує використає ухвалений українським парламентом закон як доказ переслідувань УПЦ (МП). А визнання цієї організації «російською» може спровокувати агресивні спроби РФ «захистити співвітчизників».
Не випадково саме цього тижня Держдума РФ ухвалила поправки в закон «Про громадянство РФ», наділивши президента країни повноваженнями визначати категорії іноземців, які мають право на російське громадянство в спрощеному порядку. Це «дозволить прийняти до громадянства людей з держав зі складною суспільно-політичною і економічною обстановкою, де відбуваються збройні конфлікти або зміна політичного режиму», – зазначено у пояснювальній записці документу. За словами голови Держдуми В’ячеслава Володіна, також готуються законодавчі пропозиції про «особливий порядок отримання російського громадянства для українців, які постраждали за релігійною ознакою».