Вчора на засіданні Кабміну був якийсь емоційний момент, після якого ви вирішили піти у відставку?
Засідання Кабміну багатогодинні. Там є іноді емоційні сплески. Але те, що стосувалося мене, відбулося без такого емоційного вибуху. Почався розгляд питання про призначення торговельного представника — заступника міністра економіки. Кандидатура Валерія П'ятницького була внесена прем'ер-міністром. Я був проти. Не стільки проти Валерія Тезієвича, скільки проти такого принципу. По-перше, цього питання не було у порядку денному засідання Уряду. Відповідно, коли мене питали, які в мене є кандидатури, я не мав, що відповісти. Це дуже серйозне питання, до якого треба готуватися. По-друге, має ж бути якийсь конкурс на таку посаду? Я сказав, що це не мої принципи, вийшов з зали.
Це був перший випадок, коли вам намагалися нав'язати когось у заступники?
Таке було вперше. Хоча раніше були різні пропозиції від різних партій. Мені передавали конверти з біографіями людей. Що той-то може працювати там-то. Зазвичай я ці конверти просто знищував. Одного такого я навіть запросив поговорити. Розмова була 18 квітня, я пам'ятаю, бо далі був Великдень та травневі свята. Я його питаю, що він робитиме на посаді заступника міністра? Відповідає: не знаю. Чесна людина виявилася! Я - йому: “Молодець. Дякую, що сказали правду. Ось йдіть на ці всі свята — думайте”. Потім я попрацював з цією партією. Я їм кажу, що мені не треба людина, яка не знає, що робити. Кажу їм, що шукаю собі у заступника підприємця зі східної України, яка до моїх більш таких міжнародних речей може привнести українську східну практику. На жаль, я тоді не отримав таких кандидатів.
Кілька тижнів тому вже була інформація, що ви подаєте у відставку. Що це було?
Це була “качка”. Може, хтось мене хотів врятувати від чогось, або почути мою реакцію.
Можете тезисно перелічити свої досягнення на посаді за цей короткий термін?
Прийняли новий закон про закупівлі та захистили його від значних змін, бо кожен тиждень його хтось намагався змінити на свою користь. Закони про стандартизацію та метрологію, про спрощення дозвільних процедур вдалося прийняти. Ще я вносив законопроект про похідні позови, але він не був прийнятий. Тобто три з чотирьох моїх законів прийняті.
Які ще законопроекти не вдалося прийняти, але вони готові до розгляду депутатами або майже готові?
Це закон про електронні державні закупівлі, про спрощення ведення бізнесу, скорочення дублюючих органів, просування експорту, про реорганізацію міністерства економіки і торгівлі. А також концепція податкової реформи.
Щодо реорганізації міністерства. Зараз там працює 1200 осіб. Скільки має бути після реформи.
Триста. Це більше, ніж достатньо. Тому що всі ці речі, про яки ми з вами говорили, всі ці здобутки, - їх готували одиниці. Така кількість народу потрібна лише для перекладання паперу.
Ви казали щодо піратської операційної системи у міністерстві. Тобто комп'ютери принаймні у міністерстві є. Нащо стільки паперу?
Дивіться, я хотів провести зустріч з молодими працівниками міністерства. Хотів до них звернутися по e-mail. Власне кажучи, тому ми й увімкнули цей комп'ютер. В принципі, поштова програма Microsoft Outlook там була, і айтішники бігали і казали, що десь за півгодини вони мені зроблять базу даних усіх адрес міністерства. Але серед них треба було ще обрати адреси молодих. З деякими ми вже обмінювалися електронними листами. Але це не були листи з домену me.gov.ua. Я отримував листи на свій gmail з чийогось gmail, або на yahoo, тобто користувалися особистою поштою.
Щодо економічного прогнозу, то чи не здається вам прогноз міністерства економіки оптимістичним?
Мінус 6% падіння ВВП — невже це оптимістичний прогноз?
Але є сценарії, по яких падіння сягне 15-20%, якщо буде російська інтервенція. Ось у звіті ICU за другий квартал є така пересторога. Звісно, це песимістичний сценарій.
Я не можу передбачити дії Росії.
Добре, як нам перетворити мінус 6% ВВП у плюс 6%?
Агресивно збільшувати інвестиції. Для цього агресивно спростити бізнес. Агресивно реформувати податкову систему. Саме ставлення держави до бізнесу. За цим шлейфом ідуть набір речей, бо ви не зміните податкової системи, якщо не зміните системи соціального забезпечення, пенсійного забезпечення. А ставлення держави не зміните, якщо не буде нових людей.
Мені здається, що в Уряді це всі розуміють, сам Яценюк каже такі речі. У чому проблема?
Ми на словах усе розуміємо. Але візьмемо хоча б учорашній день. Ідуть кандидати на посаду. У нього (у когось абстрактного) 20 років досвіду, кажуть. У цій галузі. Або навіть на цій саме посаді! Податкова декларація в нього нульова просто — 13 тис. гривень за рік доходів... Я не розумію, чому таке загальне захоплення 20 роками досвіду на посаді. Для мене це — мінус. У Грузії таких не пускали навіть на конкурс. Тут потрібні нові люди.
На словах в багатьох все класно, але коли перевіряються цінності? Не на словах. А на тому, коли люди щось роблять.
Тому я не хочу казати, що це саботаж реформ. Я не думаю, що аж так. Це нормальна людська поведінка — тягнутися до людей, яких ти розумієш, з якими провів багато часу, на мові яких ти говориш. Бо ми ж говоримо різними мовами. Я звик, що є підмет та присудок. А в нас у офіційних документах речення не закінчуються. Суцільне “зважаючи на” та “незважаючи на”. Йдеться не про різні мови — українську та російську. Йдеться про звичайну зрозумілу мову та мову бюрократичну.
Ось зараз я піду на зустріч з активістами “Реанімаційного пакету реформ”. Замість того, щоб йти розмовляти з цими Людьми з Досвідом. Ці Люди з Досвідом мені що доводять? (Шепоче). “Павле Михайловичу, нащо це вам, воно ж все одно не буде працювати, то вже робилося, давайте ми тут тихесенько пройдемо, нащо ви про це кажете...” Мені це не цікаво. Таня Чорновіл дуже влучно сказала, що це “несродна робота”. Я не думаю аж так критично, бо я працював з іншими урядами у інших країнах, і там такого не було. У мене “несродність з системою”.
Не персоналізуйте цю річ. Це не стільки про конкретну людину, скільки про систему. Але в мене постійне відчуття, що треба помити руки. Бо я ж розумію, що не працює така людина на 3 тисячі гривень на місяць. А хто йому платить насправді, ти не можеш сказати. Я на четвертий-п'ятий місяць почав помаленьку відрізняти, хто є хто.
То ви тепер йдете на вибори чи ні? Бо у своєму виступі в “Українському кризовому центрі” ви казали, що не хочете бути депутатом. А потім сказали, що якщо б була така політична сила, яка поділяє ваші погляди, то її можна було б виставити на розсуд виборців.
Основне питання — це питання ефективності. І держави, і, відповідно, моєї — також.
Але зараз для вас є вікно можливостей. Напередодні виборів...
В тому числі тому я і пішов на цей крок. Бо можна було пересидіти на посаді міністра. Були думки, що, може, не треба здаватися. Але підписувати папери... У міністерстві є люди, які це можуть робити.
Тобто ви все ж підете на вибори?
Я не можу цього сказати. Знаєте, у червні 2013 року Петро Олексійович [Порошенко] у Київській школі економіки відповідав на схоже запитання. Його запитали: “Так ви ідете на вибори?” Він відповів: “Звичайно. Як виборець”. Тобто, я, звичайно, піду на вибори. А у якому статусі — буде видно. Я планую бути політично активним. Але це, знаєте, як робота з залом. Якщо буде відгук, я піду. А якщо такого відгуку не буде, то треба буде зайнятися чимось іншим.
Тобто, зараз ви обираєте політичну силу? Чи, може, вам хтось вже пропонував місце?
Це двосторонній процес. Але допоки не оголошені вибори, я був би здивований, якщо б хтось про це зі мною говорив.