Чи можна вас вважати одним із бензинових спонсорів Майдану?
Наша компанія не стояла осторонь тих подій, що відбувалися в державі і на Майдані. Ми робили усе, що від нас залежало, і все, чим ми могли допомогти або бути корисними для людей, які відстоюють свою громадянську позицію.
Скільки тон ви передали на Майдан – 100, 200, 300?
Я не ставив за мету порахувати, скільки конкретно. Це і не важливо. Бо це був не піар, а прояв нашої громадянської позиції.
Про цей прояв мали знати і в адміністрації тодішнього президента. В теорії, людину, яка виграє державні тендери на мільярди гривень, мав би викликати, може, навіть і президент і спитати: «Ігоре, а що, власне, відбувається?».
З адміністрації були дзвінки, і не тільки дзвінки... Однозначно, ми допомагали людям, які їздили на Віче – і чай, і кава на наших АЗК. Допомагали і нафтопродуктами. Люди, які були на Майдані, теж це знають. А працівники нашої компанії добре пам’ятають, як з 16-го січня, коли ми не проголосували у Раді за «диктаторські закони», на митниці майже на три тижні були зупинені і не розмитнювались всі цистерни «Континіума». Подібні дії траплялися кілька разів. Тому не все було так просто, як вам здається. Але ми також про це не говорили і не робимо із себе «жертв режиму». Ми були свідомі у своїх діях.
Скільки разів ви особисто зустрічалися з Януковичем?
Я жодного разу не був у нього в приймальні і жодного разу не був на його дні народження. Бачив його особисто два рази при його каденції. Коли він переміг у 2010-му, то одну із перших своїх робочих поїздок здійснив на Херсонщину, де ми є акціонерами місцевого НПЗ. Тому я був присутній на зібранні. Вдруге я його побачив на зустрічі, яка сталася, коли ми 29-го січня голосували закон про амністію. Тоді позафракційних народних депутатів запросили до кабінету Рибака, де Янукович нас "переконував" підтримати законопроект Мірошниченка.
Розмова пройшла спокійно. Нам давалися любого характеру гарантії, щоб ми не хвилювалися з приводу того, що не підтримаємо закон опозиції. На що ми відповіли: ми будемо голосувати за закон, під яким підпишеться опозиція. І крапка. Ми спробували переконати Януковича в цьому, але він нас не почув. Ось такий символізм: перша зустріч сталася через кілька місяців після його обрання, друга – за кілька тижнів до його втечі у Росію.
Ви підтримали нову редакцію «Закону про держзакупівлі», яка приймалася дуже складно – мінімумом голосів. Людина, яка має мільярдні інтереси у цій сфері, голосує «за». Ви настільки впевнені у своїх позиціях?
Хто знає мене як бізнесмена і нашу компанію, знає і наше головне правило: ми – за справедливий ринок і рівні умови для всіх його учасників. Коли приймали згаданий закон, я декілька разів виступав у парламенті і навіть підходив до Турчинова з проханням внести у прикінцеві положення цього закону вимогу щодо розробки протягом двох місяців закону про електронні торги. Цей законодавчий акт потрібен для справедливості тендерів, щоб їх вигравали ті, хто запропонує кращі комерційні умови. Без жодної корупції.
Загалом, знаєте, на пострадянському просторі є лише дві країни, які зробили правильні речі на ринку нафтопродуктів – Туркменія і Білорусь. У наших сусідів всі нафтопродукти купляються на електронних тендерах. Наприклад, ми 10 років працюємо з «Белнафтохімом», беремо звідти понад 1 млн тон нафтопродуктів на рік, і при цьому я навіть не знаю, де знаходиться точно Мозирський НПЗ! Тому що електронні торги унеможливлюють знайомства з чиновником – нема кому вимагати хабарів. Це доказ того, як треба сьогодні вчинити в Україні, як покінчити із цим словоблудством щодо тендерів і ходінням по колу.
Інколи в пресі з'являються спекуляції на тему тендера, який виграла наша компанія для поставки нафтопродуктів для "Укрзалізниці". Пишуть, як ми на цьому начебто збагатилися. Я хочу сказати – це вистраждані контракти. Залізниця нам місяцями боргує сотні мільйонів гривень. На сьогоднішній день, борг залізниці перед компанією на термін «більше 60 днів» складає 540 млн. грн.. У квітні ми на цьому тендері понесли збитки на 16 млн грн, а у травні понесемо на 35 млн грн. У мене питання: хтось ще хоче позайматися поставками на «Укрзалізницю»?! Будь-ласка!
Чи не простіше з цим покінчити, якщо настільки невигідно?
Тендер на поставки державному підприємству – це завжди великі ризики. Є ціна і вона може змінитися не більше, ніж на 10%. Але після 2008 року ринкова вартість нафтопродуктів (так званий «плац») протягом місяця може змінюватись більш ніж на $50, інколи доходячи і до 100$. А це більше 10% собівартості продукції. А тепер згадайте, як на 35-40% змінився курс гривні, або як під час прийняття антикризових законів підняли акциз на дизель до 50 євро на тонну (а це майже гривня) – це все прямі збитки.
До нашого приходу на «Укрзалізницю» всі компанії, що вигравали тендери, намагалися поставляли продукцію в той момент, коли вигідно. Ми обрали іншу філософію – цілий рік і щомісяця, не обирали кращі періоди. І недарма Хорошковський, коли очолював СБУ, після «маскі-шоу» у нашому офісі щиро здивувався, що ми поставили на 370 млн. гривень нафтопродуктів і заробили на цьому біля мільйона гривень. Він сказав: «Цього не може бути». Відповідаю: може. А якщо враховувати, що залізниця боргує сотні мільйонів гривень, це надто великі ризики, які призводять до збитків при зміні валютного курсу.
Зараз стоїть завдання будувати нову країну. Але це доводиться робити із старими обличчями. Що у групі "Суверенна Європейська Україна" роблять деякі колишні регіонали?
Трохи передісторії. Спочатку у нас була група із 11-ти позафракційних депутатів, і я нею пишаюсь. Саме ці позафракційні 16 січня відмовились голосувати за «диктаторські закони» руками і вийняли свої картки для голосування. Після нас це зробили й інші позафракційні. Якби цього не відбулося, «диктаторські закони» були б прийняті в легітимний спосіб - картками. Саме ці позафракційні 20 лютого закликали депутатів прийти до Верховної Ради і продовжити роботу, інакше б це був останній день цієї Ради. Того дня законодавчо був переламаний хребет диктатурі. І усі депутати, які зважилися тоді прийти у Раду, змогли через себе переступити, мають право бути членами нашої фракції.
Дехто вважає ваш конфлікт з Ігорем Коломойським через технічну нафту першою олігархічною війною нової влади. Ви можете назвати себе “олігархом” і хто такий олігарх у вашому розумінні?
Ніколи не вважав себе олігархом.
А Коломойський – олігарх?
Так. В українських реаліях олігархи - це люди, які придбали або приватизували державну власність за ціною нижчою, ніж її істинна вартість і стали мільярдерами.
Наша компанія мала природній розвиток: ми брали банківські кредити, будували і розвивались. Кожен підприємець в цій країні, думаю, розуміє, як це не просто.
Вам не стає смішно, коли ви у наших журналах бачите рейтинги українських багатіїв? Ви-то здогадуєтесь, хто і чого насправді вартий.
Коли рейтинги встановлюються по вторинній інформації, то, зрозуміло, що вони далекі від істини. До речі, я жодного разу не переглядав подібні рейтинги. Вони мені абсолютно не цікаві. Я оцінюю людей не за рейтингами, а за їх діловими якостями.
Журналісти деякий час вважали групу Хомутинника представниками Сім'ї. За іншою інформацією, вона представляє інтереси Коломойського. Є якісь прямі підтвердження цього?
Не хотів би коментувати те, хто і кого контролює. Але по голосуваннях у Верховній Раді завжди все чітко видно.
Як ви гадаєте, Рада піде на перевибори самої себе? І чи варто повернутися до чисто пропорційної системи?
Я знаю, що лідери партій, які мають рейтинги, хочуть, аби вибори були пропорційні – за списками. Але я, як депутат, який двічі обирався на мажоритарному окрузі, категорично проти цього. І ось чому. Як у 2000 році люди мені казали: «Ви єдиний кандидат, який побував у кожному населеному пункті округу», так і у 2012 році мені повторювали те ж саме. Говорили: «Ви були першим із депутатів, хто до нас приїхав, і ви ж були останнім, хто у нас був».
І я запитую: а як депутат може апелювати до українського народу, якщо він цей самий народ ніколи не бачив? Так, форму треба вибирати (може, це будуть партійні списки на округах), але мажоритарна система як така має лишитись. Тоді є відповідальність депутата перед людьми і тоді він з людьми співпрацює. Пропорційна ж система не передбачає поїздки депутатів на округи. Тому вважаю, що мажоритарна система більш корисна для українського народу. Я би взагалі зробив 226 мажоритарних округів і 226 народних депутатів - і цим обмежився. А як ми не здатні на подібний героїчний вчинок – то створити 450 округів. Тоді територія округу зменшиться і народний депутат буде більш ефективним для виборців.
Щодо перевиборів…
Так, проблема цієї Ради у тому, що вона обралася при старій владі. І, напевно, може виникнути ситуація, коли доведеться робити перевибори.
Ви це з таким сумом говорите…
Країна настільки розбалансована і втягнута у такі процеси, що звести все до суцільних перевиборів – це, певною мірою, може означати втратити державу.
Сьогодні сепаратисти роблять все для зриву президентських виборів, для втягування країни в хаос протистояння і громадянської війни. Паралельно у нас є деякі політики, яким дуже хочеться потрапити до Верховної Ради. Але ми не повинні забувати, що живемо у парламентсько-президентській республіці, і, якщо сепаратистам не вдасться зірвати президенські вибори, вони почнуть всіма силами розбалансовувати Раду для того, щоб в інший метод, через парламентські вибори, втягнути країну в братовбивчу війну.
Тому зараз необхідно: по-перше, провести президентські вибори; по-друге, зупинити сепаратистські настрої; по-третє, заборонити будь-яким політикам у своїй риториці спекулювати на темі протистояння Сходу і Заходу. А по-четверте - стабілізувати економіку. Лише тоді треба проводити парламентські вибори. В іншому випадку на тлі протистояння ми отримаємо таку радикалізовану Верховну Раду, яку ще не бачила країна за 23 роки.
Я за те, щоб зробити вибори і очистити Верховну Раду від зрадників і провокаторів, від політичних сил, які працюють проти українського народу. Але треба зважити кожен крок.
Порошенко – це та фігура, яка може консолідувати націю?
Я би дуже хотів, аби та людина, яка стане президентом, зробила висновки із двох Революцій і щоби вона дійсно об’єднала народ. Це має бути людина, яка раз і назавжди заборонить у політичних дискусіях використовувати лозунги, які розділяють Україну за географічним, мовним чи іншим принципами. Це має стати табу, бо та трагічна ситуація, яка сталася в Одесі, це наслідок бездарного політиканства протягом останніх 22 років.
У ваших очах Ахметов не втратив у капіталізації на тлі його «дій» під час сепаратистської кризи на Донбасі?
В іміджевій капіталізації?
Хоча б.
Мені дуже хотілося б, аби людина, яка виросла на Донбасі і пишається своїм регіоном, яка багато зробила для слави цього регіону, займала не вичікувальну, а більш активну позицію. Бо саме незалежна держава Україна всім тим, хто сьогодні є при владі чи при грошах, забезпечила таку можливість. І хотілося би, щоби ці люди займали чітку позицію на збереження цієї держави.
Ті публічні особи, які мають владу в країні чи у конкретному регіоні, визначають шляхи розвитку України на століття вперед. І від нашої поведінки може залежати, куди взагалі Україна буде рухатися, як зміниться її траєкторія. І кожен із нас є сучасним гетьманом. А наші правнуки будуть оцінювати, правильно ми вчиняли чи ні. Одне діло, сперечатися між собою, конкурувати між собою, а інша справа – цілісність держави, яка так важко, такими величезними жертвами далася. Тут не повинно бути сумнівів, яку позицію нам займати. Тільки цілісна незалежна унітарна держава Україна. І крапка. А хто займає іншу позицію – той зрадник.
А позицію Коломойського ви бачите?
Час дуже швидко все покаже. Я би дуже хотів, аби патріотичні настрої українського народу і ту трагічну ситуацію, яку ми сьогодні маємо, не використовували у власних цілях. Якщо ми починаємо робити благородні вчинки, то ми маємо залишатись благородними до кінця і у всьому.
P.S. У другій частині інтерв'ю незабаром читайте про конфліктну ситуацію щодо викачки з нафтопроводів технічної нафти, навколо чого вже розгорнулася справжня війна між Коломойським і Єремеєвим.