За що Юрієві Луценку дали чотири роки з конфіскацією?
За історію з працевлаштуванням водія та виділенням йому квартири? “За версією ГРУ, міністр Луценко, керівник колективу у 300 тис. осіб з щорічним бюджетом відомства у 8 млрд. гривень, вступив у змову зі своїм водієм, щоб вкрасти з бюджету близько 40 тисяч гривень”. Смішно.
Не менш дрібним є пункт про надмірні витрати на святкування Дня міліції.
Так, Луценко не був найкращим керівником МВС. Однак і найгіршим назвати його теж не можна. Так, у міліції Луценко був, вочевидь, не на своєму місці. Однак це не злочин, а особливості владної системи України після конституційної реформи: міністерські посади стали політичними позиціями.
Та й зараз, після скасування реформи, політичні призначення – радше правило, аніж виняток. Більше того, дилетант у правоохоронній тематиці Луценко на посту міністра виглядав значно достойніше, аніж чимало його попередників та наступників з числа “професійних” правоохоронців. Скажімо, таких як Анатолій Могильов, Юрій Смірнов чи Микола Білоконь. І тотальна деградація правоохоронної системи не за нього почалася і не після нього припинилася.
Політичні резони відправляти Луценка за ґрати теж відсутні: на волі Юрій Віталійович не ставив для Януковича жодної загрози - відносно популярний політик, не стриманний на язик і схильний до сварок із союзниками, лідер однієї, далеко не найпотужнішої опозиційної партії... Більше того, засудження Луценка робить ще одним символом політичних репресій.
А символи дуже часто небезпечніші, аніж політики.
То навіщо потрібен був цей вирок?
Сам Юрій Луценко у всьому винуватить свій язик. А також своє надмірне і не завжди коректне почуття гумору.
Схоже, він не помиляється. Якщо відсутні правові мотиви і навіть, як би цинічно це не звучало, політичні резони тримати людину чотири роки за ґратами, то, хоч-не-хоч, починаєш вірити у те, що за цим вироком криється банальне бажання однієї людини помститися іншій. А також – бажання подарунка до чергової річниці переходу до влади.
І такий стан справ не має нічого спільного ані з класичними демократіями, до яких ми ніби-то прагнули долучитися, ані до “суверенної демократії” російського зразка, до якої нас ніби-то заманюють: у перших превалює право, у другому випадку – політична та економічна доцільність. І лише Україна, яка як завше обирає свій “третій шлях”, робить основою державної політики особистісні мотиви керівництва держави. Це притаманно лише одній формі правління – деспотії.
До речі, буквально за день до оголошення вироку Луценкові, практично непоміченою пройшла новина про створення нової резиденції президента України.
Віктор Янукович створив резиденцію безпосередньо у місці свого проживання – у Межигір'ї. При цьому, договір про оренду приміщень підписали одразу до 2020 року (!) з можливістю подальшої щорічної пролонгації (!).
А як же президентські вибори? – спитає читач. – Як же, в кінці-кінців, обмеження: не більше двох каденцій для глави держави?
З тим же успіхом можна запитати: а де право у процесі над Луценком?
Правитель деспотії просто не мислить такими категоріями. Як зрештою і його безправні піддані, які покірно спостерігають за побудовою нової країни.