Коротка пам’ять?

Резонно. 
Таксист так і сипав іменами депутатів і міністрів. Жодного разу не помилився у політичній приналежності чи посаді. Пояснював мені, який інтерес переслідують ті чи інші.  
«Невже у вас усі таксисти такі інформовані?» – питаю. «Таксисти може й так, бо весь час слухають радіо і сесію Ради, усі газети за день перечитують в очікуванні клієнта, а от простий пасажир пішов уже не той». – «Як то – не той?!» – «Та люди якось раптово втратили і здоровий глузд і пам’ять, – каже таксист. – Усіх проклинають, на чому світ стоїть і тільки й чути – уся надія на того Яценюка. Бо за кого ще?» – «Так це ж добре, що люди мають на кого своє око покласти перед виборами!» – підливаю масла в і так бурхливий вогонь водійських емоцій. Тепер довелося надовго замовкнути. Мій драйвер видав нагора усю авторизовану біографію Арсенія Петровича. І засипав мене риторичними питаннями. Як міністр економіки він покращив економіку? Як міністр закордонних справ він знову пустив в Україну того «клятого» Затуліна і хіба ще щось зробив путнього? А як спікер він що змінив у тій верховній «банці з павуками» – усіх пересварив і втік?!
Дурна справа – сперечатися з таксистами. 
Я не вірив своїм вухам. Такого виборця не буває – крутилося у голові. А попри це – він віз мене вулицями Львова і закликав усім цим «кандидатам в Ющенки» нічого не забути. Вони – злі, а ми маємо бути злопам’ятними. Так повчав мене філософ за кермом. 
Через тиждень я вже мав нагоду повторити досвід спілкування, але на півдні в Одесі. Спочатку вислухав тираду про мера, який усіх дістав. Скоро й Привоз продасть «кому треба», завершив одесит домашню тему і переключився на Київ. Вони там зовсім не розуміють, як живуть в Одесі. Тут свої правлять і київські їм – ніхто. Тут вотчина кланів – і ківаловські, костусєвські та марковські (з московським баблом) усе визначають і ділять. Ось старий елітний санаторій, який потопає у зелені парку на Французькому бульварі, показує одесит. Поки «помаранчеві» там в столиці гризлися, одеські «регіонали» відкусили три гектари і зробили цей гольф-клуб з гламурним рестораном, басейном і кортами. У південній столиці все їхнє – підсумовує він. І сам переходить на тему виборів. 
За кого? За Януковича? Так купіть собі камбалу на Привозі, молодий чоловіче, і їй морочте голову! 
Це краще, ніж смішити його тапочки!
Про Арсенія Петровича розповів мені анекдот – переробку старого одеського: купи козу – продай козу. Зазвучав по-новому. 
Дивно, але ще декілька днів тому політтехнологи розповідали, що найдорожчим і найуспішнішим мав би бути проект «Наш Обама». Нібито виборчі бригади «за дорого» вже пропонують увесь пакет послуг по розкрутці саме такого іміджу кандидата і PR-супровід. «Український Обама» під ключ ще у травні коштував дорого і давав соціологічні сходи у добрий процент майже на половині вкраїнських земель. Але щось обломилося і рейтинги «Обам» почали худнути.  
Можливо саме тому головні майбутні президенти так зацікавлені у скороченні виборчої кампанії, бо жодна технологія не гарантує успішного росту. Бо зрозуміти логіку і мотиви майже третини виборців не може жоден із штабів. Бо старі гасла потьмяніли, прапори вицвіли. Чобіт НАТО чомусь не наступає. Язик і мова якось скромненько сховалися за економічною кризою. А «Обаму» купувати чомусь знову ніхто не поспішає…