Ще одним «рецептом» подолання кризи пенсійних фінансів має стати скорочення принаймні удвічі кількості осіб, які за законодавством відповідно до професії, яку вони обрали, мають право на достроковий вихід на пенсію. І якщо другий «маяк» ще можна вважати доцільним (хоча й занадто дріб’язковим як для Меморандуму), то збільшення пенсійного віку – це просто чергове відкладання вирішення проблеми.
Але найгірше те, що українська сторона наступним реченням забиває цвях у труну обов᾿язкової накопичувальної системи: «До того часу, поки вищезгадані заходи не будуть запроваджені і пенсійна система не буде встановлена на міцну опору, ми утримаємося від запровадження другого рівня пенсійної системи». Звісно, жодних економічних розрахунків чи принаймні пояснення такого дивного, як для документу на кілька десятків мільярдів доларів формулювання «міцна опора», у проекті немає. Очевидно лише те, що хтось дуже наполегливий, але не винахідливий, пропонує нам старі граблі замість сучасних інструментів отримання гідних пенсій.
Спробую розгадати логіку змін до Меморандуму:
Версія 1 «Примітивна»: уряд (чи його окремі представники), не дотримуюючись встановлених раніше термінів виконання своїх зобов᾿язань, прагнуть змінити власне зобов᾿язання. Проблема в тому, що прийняття закону про запровадження накопичувальної системи до кінця 2015 року задекларовано не лише у Меморандумі МВФ, але у Коаліційній Угоді, Програмі діяльності уряду, виступі Президента України перед Верховною Радою… Тобто, якщо ця версія є правильною, то Кабмін намагається прикритися Меморандумом як фіговим листком.
Версія 2 «Зрада»: зміни до Меморандуму, як зазначено у проекті, готувалися ще у листопаді минулого року. Отже до кінця 2015 залишалося щонайменше 4 пленарних тижня, протягом яких законопроект № 2767 (пенсійний пакет) міг бути ухвалений і у першому, і в другому читаннях. А це значить, що насправді виконувати структурний маяк МВФ щодо запровадження накопичувального рівня пенсійної системи не дуже і хотілося. Коли нашим політикам справді щось потрібно, вони готові навіть на нічні зміни.
Хто ж може так наполегливо гальмувати зміни до пенсійної системи? До недавнього часу був лише один, щоправда колегіальний суб᾿єкт, який відкрито виявив себе як противник законопроекту № 2767 – це комітет ВР з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення, який очолює Людмила Денісова, член фракції «Народного фронту». Так, прем᾿єрської. Виходить, голова уряду однією рукою вносить законодавчу ініціативу щодо запровадження накопичувальної системи, а іншою – гальмує її. Мета? Найбільш очевидна відповідь – це збереження існуючої популістської і утриманської системи, яка є дуже легким і зручним механізмом необґрунтованого підвищення пенсій перед черговими виборами. Бо саме за накопичувальної системи цього робити не можна, оскільки розмір пенсій залежить виключно від внесених платежів на індивідуальний рахунок працівника.
Але яка би з цих двох версій, не була би правдою, результатом таких махінацій української сторони з Меморандумом МВФ може стати не лише повне нівелювання страхового принципу пенсійної системи, остаточне банкрутство Пенсійного фонду, подальше зниження рівня соціальної захищеності пенсіонерів, але й значні репутаційні втрати для Прем’єр-іністра і Президента, які неодноразово публічно декларували потребу запровадження накопичувальної системи й заперечували можливість підняття пенсійного віку.
Тому сьогодні потрібна мобілізація усього громадського, експертного середовища щодо недопущення внесення змін до діючого Меморандуму у частині пенсійної реформи. Сподіваємося, втім, і на підтримку міністрів, зокрема Павла Розенка, під керівництвом якого робоча група напрацювала урядовий законопроект № 2767 і який як Міністр соціальної політики має подбати про гідне життя на пенсії українців, Наталії Яресько – яка без реформування пенсійної системи не вирішить питання зниження частки видатків на споживання через ВВП, а також Айвараса Абромавічуса, який як міністр економічного розвитку прагне отримати потужне і довгострокове джерело внутрішніх інвестицій.