На сьогодні Слідче управління ФСБ Росії призначило, попри протест захисту, амбулаторну психолого-психіатричну експертизу вже загалом 14 українським військовополоненим морякам, яких незаконно тримають в московському СІЗО «Лефортово». У зв’язку з цим адвокат моряків Микола Полозов наголосив, що такі дії не передбачені Женевською конвенцією, положення якої росіяни свідомо ігнорують.
Зокрема, захистом було заявлено, що Третя Женевська конвенція від 12.08.1949 року «Про поводження з військовополоненими» не передбачає проведення у відношенні військовополонених будь-яких психолого-психіатричних експертиз».
Що означає в даній ситуації призначення подібних експертиз і які вони можуть мати наслідки?
Відповіді на ці питання дають змогу пролити світло на брудні методи роботи російських служб, які своїм корінням сягають часів КДБ. Адже попри пояснення для широкого загалу слідчих, що це звичайні у таких випадках кримінально-процесуальні дії, все ж вбачаються певні ознаки явища, яке в радянські тоталітарні часи отримало назву «каральна психіатрія».
Слідчі і оперативники ФСБ, вочевидь, вичерпали всі звичайні методи впливу на заарештованих моряків. Їм не вдалося зламати волю і дух хлопців, схилити до якихось фейкових зізнань, розкаянь тощо. Ті психологічні портрети і характеристики, які спецслужби зазвичай складають на затриманих у подібних ситуаціях, напевне не дають можливості повною мірою впливати на них і грати на слабких місцях.
Водночас амбулаторна психолого-психіатрична експертиза дає нові можливості такого впливу і маніпуляцій. По-перше, розширюється арсенал засобів впливу із застосуванням новітніх методик. По-друге, це доволі тривалий процес, який може зайняти кілька тижнів. Цього часу достатньо, щоб уже відкрито залучити фахівців, які цілеспрямовано діють за вказівками ФСБ, пошукати слабкі місця, на яких можна буде зіграти, спровокувати на необхідну реакцію, влаштувати провокацію. Різноманітних сценаріїв у минулому було достатньо.
Візьмімо хоча б епізод, коли командир захопленого буксира «Яни Капу» старшина Олег Мельничук категорично відмовлявся спілкуватися у суді російською мовою і скористався правом на перекладача. Те ж саме хотів зробити радіотелеграфіст буксира Володимир Варимез, але вже йому відмовили у клопотанні, побоюючись, що так вчинять усі затримані. Здається, нічого особливого і загрозливого у цій ситуації немає. Але працівники КДБ свого часу подібні епізоди повертали на свою користь.
Ось акт судово-психіатричної експертизи українського дисидента лікаря-фтизіатра Миколи Плахотнюка, заарештованого у 1972 році за антирадянську агітацію та пропаганду.
«Психическое состояние: испытуемый во время беседы держится подчеркнуто свободно, с чувством собственного достоинства. В категорической форме отказывается вести беседу на русском языке, заявляя при этом, что передать свои мысли и переживания он может только на украинском языке, поэтому настаивает на присутствии на беседе переводчика. При беседе по поводу предъявленного обвинения становится злобным и раздражительным, говорил, что боролся и будет бороться с несправедливостью и неправильным отношением государства к Украине, неоднократно повторял, что Украина должна быть свободна, что руссификация ее недопустима».
У підсумку М. Плахотнюка визнали психічно хворим і направили на примусове лікування. Загалом у спецпсихлікарнях він пробув 12 років.
Чи можуть щось подібне вигадати ефесбешники нині і сфабрикувати якийсь діагноз? Цілком. А ще не забуваймо про можливість прихованого застосування психотропів. Усе задля того, щоб вивести з рівноваги, змусити гнівно висловитися на адресу російської влади і її керманичів, засудити російську агресію проти України. Що завгодно. Адже хлопці молоді, запальні, у декого ще не звітрилися в пам’яті спогади про демонстративне виконання українського гімну перед проросійськи налаштованою публікою на плацу училища в тимчасово окупованому Севастополі.
Не виключено, що у одному із сейфів ФСБ вже давно заготовлений сценарій звинувачення, згідно з яким «один із українських моряків, маючи нестабільну психіку, виношував наміри під час проходу під Керченським мостом спрямувати катер в опору і влаштувати диверсію…». Скажете, маячня? А скільки подібних звинувачень було сфабриковано КДБ за радянських часів стосовно правозахисників чи звичайних громадян!
Усе це методи, характерні для будь-якого тоталітарного режиму. Нині вони активно застосовуються в Росії. Відроджується чимало інститутів, що існували в Радянському Союзі – це й інститут цензури, і практична відсутність виборів, і тортури під час слідства та в таборах, і каральна психіатрія. Все це цілком природно для сьогоднішньої путінської Росії.
На жаль, такі методи російські спецслужби стали активно застосовувати щодо українських громадян, яких незаконно утримують за ґратами в Криму або на території Російської Федерації. Ільмі Умеров, Олег Сенцов, Станіслав Клих, Володимир Балух, Микола Карпюк, Павло Гриб, Олександр Кольченко – це далеко неповний перелік тих, хто вже пройшов через подібні жорнова. І не без шкоди для здоров’я.
Українським морякам хочеться побажати мужності й витримки, аби гідно пройти і ці випробування, а міжнародній спільноті – не лише обмежуватися черговим засудженням дій російських спецслужб. Адже сьогодні на примусову амбулаторну психолого-психіатричну експертизу направляють українських моряків. А завтра?