Учора, вісім років по тих подіях, уже почесний папа спостерігав у палаці Кастельгандольфо за тим, як ця «сокира» впала на голову його наступника – аргентинця Хорхе Бергольо.
Бенедикт залишає йому суперечливу спадщину. Увесь світ спостерігав за ланцюгом скандалів, які довели: у римській курії вирують справжні пристрасті, а моральні якості деяких її представників далекі від ідеалу.
За свідченням спостерігачів, саме з цих питань точилися надзвичайно жваві дискусії на зборах кардиналів у Ватикані минулого тижня. Одні вимагали негайного вирішення найактуальнішого питання – реформи ватиканського банку під назвою «Інститут релігійних справ», інші – навпаки, захищали курію від звинувачень. За цією ознакою – «реформатори» проти «куріалів» - і розподілялися голоси щодо того чи іншого кандидата.
Проте, ані «реформатори», ані «куріали» стовідсотково не перемогли. Перемогла компромісна кандидатура, про яку за межами Латинської Америки взагалі мало хто з широкого загалу знав. Перемогла людина, яка набагато менше за інших кандидатів розуміється у внутрішній ватиканській «кухні».
Так сталося тому, що, як влучно зауважив перед конклавом африканський кардинал Джон Онаїйєкан, «банк не є критично важливим з точки зору служіння Святого Отця як наступника Петра». І додав, жартуючи: «я навіть не знаю, чи був у Святого Петра свій банк».
Свого банку у Петра, звичайно, не було. Але якщо банк не є важливим, що ж є тоді насправді важливим з точки зору майбутнього Церкви?
На це дав відповідь один із найпопулярніших італійських єпископів, Карло Мартіні, передсмертне інтерв'ю якого минулого року вибухнуло справжньою бомбою у католицькому світі.
Ось що говорив Мартіні у тому знаменитому інтерв'ю:
«Церква втомилася – і в Європі, де панує добробут, і в Америці. Наша культура зістарилася, наші церкви великі, наші релігійні будинки – пусті, а бюрократичний апарат Церкви росте, наші ритуали та наші шати – бундючні». Церква відстала від життя на 200 років, - зробив підсумок кардинал.
Взаємовідносини Церкви та навколишнього світу – вічне питання, яке за кожної епохи вирішується по-новому. Церква не може ані повністю злитися зі світом, ані відгородитися від світу стіною. Щоразу Церква має проходити, ніби між Сциллою та Харибдою, між цими двома спокусами.
А в Католицькій Церкві, де роль її Глави є вирішальною, від особистості Папи залежить дуже й дуже багато.
Складається враження, що 76-річного Хорхе Бергольо обрали не через його теологічні або організаторські здібності, а саме тому, що усе життя він намагався витримувати середню лінію у дихотомії Церква – світ.
Бергольо, як відомо, є переконаним консерватором у питаннях моралі та досить відомим теологом «ратцингеріанської» традиції.
Как иезуит Папа Франциск I является чрезвычайно глубоким интеллектуалом. И я вспоминаю, что его проповеди обычно были весьма короткие, порой даже состояли буквально из пяти-шести предложений, но в них он так много говорил, что после этого его короткого слова всегда было длительное молчание на почти пять-семь минут, для того, чтобы над этим словом можно было глубоко размышлять
— Патриарт Святослав, глава УГКЦ
Але разом із тим, будучи єзуїтом, він потрапив під вплив культової фігури італійської церкви – священика дона Луїджі Джуссані, прізвище якого мало що говорить за межами Італії, але який в самій країні за популярністю поступається хіба що Падре Піо. Це - людина-легенда, яка все життя активно працювала з молоддю, займалася євангелізацією, роблячи наголос не на культі та обрядах, а на віднайденні живого релігійного почуття.
Бергольо, як і Джуссані, має за плечима багаторічний досвід пастирської роботи. І, судячи з витоків інформації, мати Папу-пастиря, а не бюрократа, було побажанням багатьох учасників кардинальського конклаву.
Крім того, аргентинський примас відрізняється феноменальною побутовою скромністю: в своїй країні він жив у простій квартирі замість архієпископського палацу, їздив на роботу автобусом замість лімузина з водієм, та навіть сам готував собі їжу. Саме ця скромність і простота, з якою новий Папа побажав доброго вечора прочанам на площі Святого Петра, вразила найбільше і мешканців Риму, і увесь світ.
Своє бачення ролі Церкви у світі Бергольо нещодавно висловив так:
«Дійсно, якщо ви вийдете на вулицю, як це буває з кожним чоловіком та жінкою, з вами можуть там статися нещасні випадки. Проте, якщо церква залишається замкненою сама в собі, зацикленою сама на собі, вона старіє. Якщо обирати між церквою, що потерпає від нещасть, та церквою, яка хворіє, тому що зациклена сама на собі, я, без сумніву, оберу першу».
Вже з перших днів перед новообраним Папою у весь зріст постануть проблеми, які турбують увесь католицький світ вже не одне десятиліття. Нова євангелізація, залучення молоді, ставлення до розлучення та другого шлюбу, священицькі покликання, і не тільки.
У зовнішній площині Католицька Церква також найближчими роками зіштовхнеться з величезними викликами.
Папа Франциск служитиме у добу загострення цивілізаційної суперечки Європи та Ісламу. Чим сильніше європейська криза розмиватиме основи добробуту, середній клас та, відповідно, суспільну толерантність, тим більше зростатиме ностальгія європейців за «старими, добрими часами», коли нації були гомогенними, а цінності – традиційними. Християнсько-ісламський діалог за цих умов набуватиме величезної ваги.
У попереднього Папи цей діалог відверто не пішов – невдалий виступ у Регенсбурзі з негативними оцінками пророка Мухаммеда завдав йому непоправної шкоди. Чи зможе 76-річний Папа, який не був до того активно залучений до діалогу з ісламом, впоратися із цим завданням, - покаже час. Втім, про здібності Бергольо до міжконфесійного діалогу свідчить та повага, якою він користується у єврейської громади Аргентини.
Проте інший виклик є набагато масштабнішим. Маю на увазі вкрай низьку присутність Католицької Церкви в країнах Азії та Тихоокеанського регіону, куди змістився центр світового розвитку.
Сьогодні будь-яка міжнародна компанія знає: присутність у країнах Азії та АТР є ключем до успіху у світовій конкуренції. Церква, звичайно, - не бізнесовий заклад. Тим не менше, успішно євангелізувавши Латинську Америку та відносно успішно – Африку, Католицька церква має більш ніж скромні позиції в Азійських країнах, де традиційні релігії – буддизм, іслам, індуїзм чинять католицизмові потужний опір.
Євангелізація Азії потребує від Церкви кардинально нових підходів, відмови від «західної» культурної ідентичності, від опори на еліністично-латинські теологічні концепції. Про те, що незадоволення традиційними релігіями в цьому регіоні існує, свідчить різке зростання віруючих протестантських церков, наприклад, у Китаї, у той час як частка католиків у населенні цієї країни останнім часом зменшується.
Будучи примасом Аргентини, Бергольо весь час порушував проблеми «третього світу» - проблеми бідності, нерівноправ'я, тіньових сторін глобалізації. Особливо голосно виступи майбутнього папи на захист соціальної справедливості лунали під час руйнівної фінансової кризи в Аргентині.
Можливо, як раз поєднання в особі Бергольо, аргентинця з італійським корінням, який навчався в Німеччині, «першого» та «третього» світів стало аргументом на користь його обрання та може стати у подальшому бонусом у справі євангелізації «третього світу».
На сьогодні ще зарано говорити, як складуться відносини між Ватиканом та Україною за нового Папи. Навряд чи Папа-аргентинець відчуватиме такі ж саме особливі почуття до України чи регіону Східної Європи загалом як покійний Іван Павло ІІ.
Проте поки не поспішатимемо з оцінками. Перший контакт із новообраним понтифіком може відбутися вже під час церемонії його інавгурації, яка зазвичай проходить за кілька днів після обрання.
Хоакін Наварро-Вальс, знаменитий прес-секретар Ватикану при Івані Павлі ІІ, напередодні конклаву у статті «Самотність кардиналів» зауважив: «Стати Папою означає вмить вмерти для самого себе. Визнати, що ти не є вже носієм власних проектів, стаючи тим, хто назавжди тримає на собі Церкву та мусить рішуче втілювати волю Божу».
Перші місяці нового понтифікату покажуть, наскільки це вдасться сьогодні вже колишньому архієпископу Буенос-Айреському, першому Папі з «третього світу» в історії Католицької Церкви. У будь-якому разі побажаємо йому успіхів.