Є в українських президентів така традиція – розпочинати свою каденцію із судової реформи. Все завжди починається за однаковим сценарієм: пафосні промови про справедливість, організація робочої групи/ради/комісії, презентація законопроєкту, імплементація і…знову на нове коло. Ми не будемо згадувати усіх: достатньо й останніх двох.
Петро Олексійович Порошенко діяв системно: були проголосовані законопроєкти «Про судоустрій і статус суддів», «Про Вищу раду правосуддя», «Про забезпечення права на справедливий суд», нові процесуальні Кодекси і навіть зміни до Конституції України.
На папері та перед міжнародними партнерами все виглядало красиво і було начебто направлено на формування справді незалежної судової гілки влади, а от на практиці видається, що переслідувало зовсім іншу мету – залишити можливість контролю зі сторони виконавчої гілки влади. Адже як можна відмовити собі у спокусі вершити правосуддя та прикривати тили, тим більше, якщо все оточення тільки про це і говорить.
Тут варто нагадати, що в Україні є два органи суддівського врядування/правосуддя – Вища кваліфікаційна комісія суддів та Вища рада правосуддя. Саме реформа 2016 року забезпечила повну «незалежність» судової гілки влади в Україні. Народні депутати тоді забрали в себе повноваження стосовно призначення суддів та надання дозволу на їхнє затримання, а Президент отримав символічне право підпису з призначення нових суддів. Таким чином, повнота влади в судовій системі була віддана у руки самим суддям, а точніше органам суддівського врядування – ВККС та ВРП.
“Недореформовані” суди «аукнулись» V Президенту України ще в останні місяці його президентства: сумнозвісний ОАСК заборонив йому призначати двох членів ВРП та скасував націоналізацію ПриватБанку. А вже цього року Петро Олексійович сповна пожинає плоди проваленої реформи у Печерському суді Києва, перебуваючи у статусі підозрюваного у відверто політичній справі щодо перевищення влади та службових повноважень.
Є певна іронія у тому, що суддею випало стати Сергію Вовку, який оголошував вирок Юрію Луценку, ухвалював рішення на користь Андрія Портнова та неодноразово підозрювався в ухваленні неправосудних рішень. Він мав покинути Феміду в часи проведення реформи, але залишився через ймовірне бажання влади використовувати таких суддів у разі потреби. Karma is a bitch, як то кажуть.
Не оминула така доля і VI Президента України Володимира Зеленського. Вже 29 серпня, у день складання присяги народними депутатами, Президент зареєстрував як невідкладний законопроект #1008, який мав вчергове оновити судову гілку влади та виконати передвиборчі обіцянки Президента. Тільки вже перший аналіз закону, який був з помпою проголосований у Парламенті, показав, що насправді ніхто нічого змінювати не хоче, адже віддає оновлення судів у руки…самих старих суддів. А точніше – Вищої ради правосуддя (ВРП), більшість у якій і складають довговічні слуги Феміди.
Спочатку ВРП затвердила таке положення про конкурс до Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС), яке нівелювало роль міжнародних експертів в ньому, а потім взагалі саботувала утворення Етичної комісії.
А вже 18 лютого 2020 року було винесено Рішення Конституційного суду України, яким окремі норми закону були визнані такими, що не відповідають Конституції, і це остаточно поховало вже нову судову реформу нової влади.
І от, цього тижня, Президент виходить з новою пропозицією – законопроєктом №3711.
Законодавча ініціатива начебто покликана узгодити законодавство у відповідність із рішеннями КСУ та знову спробувати оновити судову гілку влади. Однак, на практиці ми знову отримуємо імітацію бурхливої діяльності.
Так, по-перше, у нещодавно підписаному із Міжнародним валютним фондом меморандумі Україна взяла на себе зобов'язання до кінця жовтня 2020 року оновити Вищу раду правосуддя – ключовий орган, що відповідає за добір та звільнення суддів. Повинна бути створена незалежна комісія за участі міжнародних експертів, яка забезпечить оновлення самої ВРП, звільнивши її від недоброчесних членів, які успішно покривають корумпованих суддів. З переліком «досягнень» цього органу можна ознайомитись тут.
Натомість же рішення про звільнення членів ВРП повністю віддають…самій ВРП. Про міжнародних експертів навіть не йде мова.
По-друге, ініціатива пропонує надати право ВРП затверджувати порядки та методики оцінювання суддів, що повністю нівелює автономність Вищої кваліфікаційної комісії суддів.
По-третє, обирати нову ВККС буде комісія, до якої будуть входити 3 судді, обрані Радою суддів, і 3 експерти, яких буде обирати ВРП із запропонованих міжнародними партнерами кандидатів. ВРП зможе вкотре заблокувати призначення міжнародних експертів, і призначити до складу Конкурсної комісії лояльних та підконтрольних осіб. І так, положення про відбір до ВККС теж затверджує сама ВРП.
По-четверте, ВРП взагалі отримує право на невизначений строк відсторонювати членів ВККС, чим може управляти процесом кваліфікаційного оцінювання суддів навіть якщо інші механізми не спрацюють.
По-п’яте, судді старого Верховного Суду України переводяться до нового Верховного суду, а ВРП сама визначатиме методологію їх оцінювання, які вони проходитимуть вже після того, як почнуть здійснювати правосуддя.
Такі норми не тільки не вирішують питання оновлення органів суддівського врядування, та відповідно усієї гілки влади, а навпаки – посилюють їх функціонал, без жодних перевірок на доброчесність та реальних механізмів очищення.
Президент Зеленський вкотре наступає на ті самі граблі, і якщо перший раз це можна було списати на недосвідченість, то тепер стає очевидно, що це продумана політика, яка знову намагається зберегти контроль над судами.
Президент не пропонує рівні правила гри, яких так просять українське суспільство та міжнародні інвестори. Президент цементує наявну систему, щоб мати можливість швидко приймати «прості рішення», саджаючи чи навпаки захищаючи потрібних людей. В той же час звичайні українські громадяни потерпають від несправедливості правоохоронної та судової систем, не маючи змоги реально захистити свої права у суді.
Інвестори, яким пропонують у ручному режимі працювати з «інвестиційними нянями», відвертаються геть від країни, бо їм потрібна не персональна опіка, а можливість захистити свої права у суді, незалежному та безсторонньому.
Цього всього влада не пропонує, і про реальне економічне зростання залишається тільки мріяти.
Чи є вихід? Безумовно. Вже зараз у парламенті є законопроекти №2536 та №2692, які пропонують реальні механізми оновлення Вищої ради правосуддя та врегульовують частину дисциплінарних процедур. Окрім того, наразі народними депутатами України готується альтернативний до президентського проєкт закону, який адресує усі больові точки діяльності органів суддівського врядування, враховуючи висловлені вище зауваження.
Тому, справа у руках Парламенту. Чи захоче він ініціювати справжню реформу, яка матиме реальний вплив на здійснення правосуддя в Україні чи залишить її підконтрольною Президенту? Побачимо вже скоро.
А ініціатива Президента очевидна – незалежні та справедливі суди йому не потрібні, потрібна контрольована система.
Врешті-решт, можна було б перейменувати їх в «судові офіси простих рішень». Так було б принаймні чесніше.