Чому я здивувався? Читаємо: "Я звертаюся до міністра ЖКГ і керівництва областей: потрібно створити таку систему, за якої, де б не жила людина, вона б платила за воду, електроенергію і газ однакові гроші", - заявив глава держави в травні 2010 року у Львові на засіданні Ради регіонів.
Так, ті ж самі слова він казав ще три з половиною роки тому. Але читаємо далі:
Президент України Віктор Янукович знову ставить завдання перед прем'єр-міністром Миколою Азаровим, головами регіонів, а також керівниками ЖКГ привести до єдиної системи ціни на житлово-комунальні послуги в Україні: "Я вам давав завдання. Будь ласка, ще раз повторюю: ви, дорогі колеги, найближчим часом ви повинні запропонувати систему, щоб ціноутворення в державі було єдиним, тобто щоб тарифи в регіонах на воду, газ, житлово-комунальні послуги були однакові", - заявив Президент в ході телепроекту "Пряма розмова з країною" 27 лютого 2011 року. Янукович наголосив, що до кінця 2011 року така система повинна бути розроблена.
За кілька днів до того - в лютому 2011 року гарант звертався до голів обласних та районних держадміністрацій, а також до представників профільного міністерства: «Я прошу й попереджаю. Найближчим часом необхідно вирівняти тарифи на воду, газ, ЖКГ тарифи, щоб вони були єдиними, й прийняти усі необхідні законодавчі акти»
Тобто весь час перебування на посаді наш Президент щорічно просить, попереджає і звертається до Уряду з "принциповою позицією" негайно забезпечити однакові тарифи, а Уряд так само принципово її не забезпечує.
Всі ці три з половиною роки фахівці в галузі ЖКГ в один голос стверджують, що розбіжності у розмірі тарифів існують через низку об’єктивних і суб’єктивних причин, які неможливо проігнорувати в умовах ринкової економіки. Всі ці три з половиною роки фахівці переконують, що специфіка господарської діяльності підприємств, що надають житлово-комунальні послуги різних регіонах країни, визначається неоднаковими чинниками, які об’єктивно позначаються на рівні тарифів. Види палива, нерівновіддаленість від джерел водопостачання, заказування води з артезіанських свердловин чи з відкритих водойм, розгалуженість комунікацій, технологічне оснащення, стан основних фондів, кількість споживачів та багато інших показників впливають на фактичний розмір витрат виробників житлово-комунальних послуг та розмір тарифів на ці послуги.
Не можна мати однаковий тариф на воду в Бердянську, куди воду качають помпами через водогін довжиною 175 км аж з Дніпра, і в Києві, де водозабір знаходиться в майже центрі міста. Не можна мати однаковий тариф на тепло в котельнях які працюють на вугіллі і в котельнях які працюють на газі. Не можна мати однаковий тариф на обслуговування п’ятиповерхової хрущовки 60-х років і сучасної висотки.
Врешті-решт, можна з завтрашнього ранку якимось декретом встановити єдину ціну на житлово-комунальні тарифи, але перед тим іншим декретом потрібно відмінити дію Конституції України, націоналізувати підприємства житлово-комунальної галузі, повернути Конституцію СРСР 1976 року і назвати Президента Генеральним Секретарем.
Отже, що це: популізм, кричущий непрофесіоналізм чи диверсійна діяльність тих, хто щороку вперто підсовує Президенту цю наївну тезу про однакові тарифи? Мені хочеться вірити у перший варіант, хоча я не маю особливого бажання роздумувати над тим, що саме відбувається в його оточенні і чому там постійно перемагає невігластво.
Я навіть не знаю: радіти чи засмучуватися через оту забудькуватість гаранту, який четвертий рік поспіль проголошуючи одну й ту ж саму нісенітницю, забуває, на щастя, вимагати її виконання? Але мене справді турбує безпорадність теперішньої влади, яка виявилася нездатною здійснити реформу житлово-комунального господарства, намагаючись замінити її відсутність популістськими і дилетантськими гаслами.