Сергій Громенко
кандидат історичних наук, експерт Українського інституту майбутнього
Публікації автора
-
Новий День Криму ще попереду — встановимо, коли звільнимо півострів від росіян.
-
Під час написання нової історії України добре було б не припускатися старих помилок.
-
Наш головний ворог – не західна історіографія, а російська. І не так страшна історія від Снайдера, як від Мєдінского.
-
Географія — це один предмет, у рамках якого в школі вивчають і географію світу, і географію України. Чому ж історія має залишатися розділеною?
-
Росія так боїться побачити власне відображення у дзеркалі нацизму, що просто заборонила в нього зазирати.
-
Звірятися в російсько-українській війні з дорожньою картою Корейської війни — шлях у глухий кут. Нам потрібні адекватніші моделі для опису і поточної ситуації, і майбутнього миру.
-
Важко вмовити одну частину народу вмирати, а іншу — затягувати паски за яхту Абрамовича. Потрібно мотивувати захистом їхніх традиційних задів від зазіхань розпусного Заходу. Тобто дати ідеологію. А ідеологізація = мобілізація.
-
Ми вже достатньо заплатили за спроби побачити мир в очах ворога і домовитися з ним посередині. І щоб це не повторилося, нам доведеться навчитися дивитися на Росію широко розплющеними очима. Бо будь-які ілюзії з цього приводу вбивають.
-
У 1917 році ледь не 100% росіян вважалися православними. Але це не врятувало ані царизм, ані саму Росію від падіння. Коли б Росія не дійшла фінальної точки – РПЦ їй не допоможе.
-
У міру того, як погіршуватиметься ситуація на фронті, в Росії зростатимуть внутрішньоелітні суперечності. І в Путіна завжди буде спокуса розв’язати їх перевіреним методом – опричниною.
-
Чи залишиться Путін у світі ілюзій, відірваний від реальності, а з ним і вся Росія? На відповіді чекати залишилося недовго.
-
На першому повороті Росія пішла від демократії до авторитаризму, на другому – вибрала архаїчний деспотизм замість модернізаційного. Але часу на третій поворот уже не буде.
-
Історія є традиційною релігією в Росії, і вона неможлива без зазіхань на українську минувшину.
-
Путіну рано чи пізно доведеться говорити. І не виключено, що вже не перед росіянами, а перед суддями міжнародного трибуналу.
-
Звинувачення нацистів у геноциді «радянських людей» у минулому і нагнітання страху перед «західною загрозою» сьогодні слугують єдиній цілі – мобілізації росіян на підтримку Кремля.
-
Не факт, що російсько-український мирний договір, навіть якщо він фіксуватиме беззаперечну перемогу України, буде поблажливо зустрітий суспільством. Виграти війну – це лише половина справи. Потім потрібно буде ще виграти мир.
-
Не питайте, чому Путін раптом почав поводитися так, як він поводиться. Бо він завжди так поводився. Краще запитайте, коли саме ви зрозуміли, що на чолі сусідньої країни стоїть чекіст, для якого ваше життя не вартує нічого.
-
Україна не отримала незалежність у подарунок. Те, що відбулося з нашою державою 1991-го, було радше виписуванням векселя на суверенітет строком на 25 років.
-
Більшість міжнародних правозахисних організацій виникли в умовах внутрішніх конфліктів в західному світі, і їхній інструментарій заточений саме під це.
-
Досвід Німеччини свідчить, що перетворення вчорашнього агресора на пристойну країну є цілком реальним. Після поразки.
-
Те, що Росія в глобальному сенсі програла війну, не означає, що Україна її автоматично виграла. Щоб наш повоєнний світ був кращим за довоєнний, нам слід чимало попрацювати – і всередині країни, і за кордоном.
-
Є одна риса, характерна як для орків, так і для більшості росіян – беззавітна відданість Великому Злу і всім його спадкоємцям.
-
Тож Захід не покине Україну в цій війні – це точно. Але й очікувати на диво від нього було б марно.
-
«У 2020 році ми можемо говорити про дві епідемії: одну спричинив біологічний вірус, тоді як причиною другої стала ще заразніша вірусна облуда й брехня». І це стосується чи не кожного лиха в історії людства.
-
Калінінградська область є джерелом серйозних проблем у Балтійському регіоні, в перспективі здатних вплинути і на Україну.