Все публикацииПолитика
Спецтема
Парламентские выборы

Єнакієве: страх майбутнього

Близько опівночі втомлена голова комісії на дільниці в Музеї металургійного заводу, що в Єнакієвому, оголошує результати голосування. Перемога в руках Партії регіонів та її мажоритарника Леоніда Олійника. На обличчі жодного з присутніх немає здивування, але й радості теж немає.

«Ніяка це не перемога, всі наперед і так знали хто переможе», - каже один зі спостерігачів. Члени комісії поспішно збирають по домівках.

Фото: Надано авторами

Дива не сталося

Субота, до виборів залишається один день. В центрі міста висить декілька біло-голубих біл-бордів «28 октября – все на выборы!». На стовпах ще де-не-де залишилась подерта політична реклама. Більше про вибори не нагадує нічого. Люди скаржаться на погану екологію, вічний дим з заводу, який не дозволяє нормально жити, низькі пенсії та зарплати, високі ціни та інфляцію, але з виборами вони цього не пов’язують. Політика для них – десь там, у Києві. В Єнакієвому політики немає.

На просте питання «За кого будете голосувати?» співрозмовники найчастіше відповідають, що ще не визначились. Кажуть, що у всіх розчаровані, і, швидше за все, взагалі не підуть на вибори. Про Януковича відгукуються обережно. Відчувається, що від його президентства люди очікували чогось особливого. Вони самі не можуть сказати чого, але чогось такого, що одразу змінило б їхнє життя.

Проте цього не сталося.

Єнакієве – це тільки центр міста. Більшу його частину складають найближчі шахтарські селища – Карло-Марксове, Ольховатка, Вуглегірськ, Олександрівка, Юнком. Їхня історія прямо пов’язана з шахтами: вони будувались разом із шахтами, занепадали разом із ними і фактично припиняють своє існування разом із закриттям шахт. Більшу частину населення складають самотні пенсіонери, хоча правильніше було б сказати пенсіонерки, які доживають своє життя в місці своєї молодості і трудових подвигів. Молодь їде в пошуках роботи, відпочинку, кращих умов життя в Донецьк, Харків, Київ, Москву, подалі від безвиході, яку породжують ці селища.

Фото: Надано авторами

«Їдуть та й залишаються, - каже старша жінка, що продає на зупинці пиріжки власного виробництва. - А що їм тут робити? Ні роботи, ні відпочинку. Одні ми, старі, залишилися».

Люди в цих робітничих передмістях щодо політики налаштовані більш радикально. Не бояться прямо казати, що розчаровані Януковичем.

«Що він нам дав? – питається пенсіонерка, що поряд продає гриби. – Пенсію в тисячу гривень, якої нінащо не вистачає. Половину несу в ЖЕК, а другу половину – в аптеку».

Фото: Надано авторами

«Не піду на вибори, - каже її сусідка, - самі в Києві нічого не роблять, тільки сваряться і б'ються, а ми за них ще й голосувати повинні».

Залежність від заводу

До економічних проблем цього міста додається і екологічна. Люди скаржаться: від диму болить голова, з’являється хронічний кашель, кожен другий має алергію. Вину покладають на металургійний завод. Керівництво заводу просить ставитись до цього з розумінням, адже «металу без диму не буває». Втім люди, які відчули на собі негативні впливи екології, не бояться казати прямо, що «Ахметов заробляє гроші на їхньому здоров'ї» (Єнакіївський металургійний завод входить до бізнес-структур Ріната Ахметова – Авт.).

Завод є болючою темою для місцевого населення. Він визначає не лише екологічну, але й політичну ситуацію в місті. Сім тисяч працівників та члени їхніх сімей формують електоральні уподобання міста. Працівники заводу зізнаються, ніхто прямо не говорить, за кого треба голосувати, але вони й самі розуміють, що віддавати голоси треба за своїх. Закриття заводу обернулося б катастрофою для міста і його жителів.

«До того часу, доки політика буде потрібна бізнесменам для захисту своїх інтересів, їхні працівники будуть голосувати так, як потрібно роботодавцям. Навіть якщо це йде всупереч із власними переконаннями. Така сувора буденність Єнакієвого і всього Донбасу», - каже на одній з дільниць офіційний 99 спостерігач від Компартії.

Фото: Надано авторами

У розмовах із робітниками заводу і його управлінським персоналом складається враження, що ці люди працюють в абсолютно різних установах. Молоді хлопці, які вже по 10 років працюють на заводі, скаржаться на систему штрафів, яка з'їдає частину і так не дуже великої зарплати.

Менеджери не заперечують такої практики, але подають її зовсім в іншому ракурсі – вона дисциплінує робітників, усуває халатність. А на всі закиди про те, що на заводі немає соціальних гарантій, відповідають, що видають робітникам молоко. Низьку зарплату пояснюють обвалом цін на світовому ринку металу. Умовно – «погані китайці» викинули на зовнішній ринок дешевий метал, з яким український не може конкурувати. А на зустрічне питання, чому такі особливості ринку металу не позначилися на статках Ріната Ахметова, і чому він зі своїх надприбутків не модернізує завод, неохоче відповідають, що вже прийнято рішення про початок модернізації заводу наступного року, але на це потрібні колосальні гроші.

Опозиція засіває

Опозицією до Партії регіонів в місті є комуністи. Їхній мажоритарник Микола Стужук свою передвиборчу кампанію побудував на експлуатації «прекрасного минулого». Постійно повторює, як колись було добре жити, був порядок, а тому єдине, що потрібно сьогодні, – якомога швидше повернутися у минуле. Складається враження, що місцеві комуністи не розуміють, в якому часі живуть. Їхня передвиборча агітація є симбіозом популізму «все відберемо для держави, для народу». Раціональним зерном їхньої агітації була хіба спроба переконати населення у тому, що в майбутньому парламенті комуністи не допустять приватизацію шахт.

Шахтарська робота в місті користується повагою. Багато людей говорять, що хотіли б працювати у шахті, – там кращі заробітки та більше соціальних гарантій. І приватизація шахт їх справді турбує. Крім того, люди шукають відповідей на питання, хто займеться модернізацією шахт, які з року в рік старіють і зношуються, хто шукатиме нові вугільні пласти, чи хто буде поглиблювати ті ж шахти.

За «народною класифікацією» міст Донбасу, Єнакієве не є депресивним містом. Втім, «копанки» є і тут. Місцеві говорять, що за ними стоять великі гроші – з однієї «копанки» щомісяця треба заплатити 45 тисяч. Про те, в якій валюті і кому треба платити, ніхто говорити не хоче. Тільки наголошують, що «кришують» цей «бізнес» великі начальники з Києва. «Копанка» – донбаський символ кінця. Якщо йдеш працювати в «копанку», це автоматично означає, що життя закінчилось – почалась боротьба за існування.

Новинкою цієї виборчої компанії в Єнакієвому стала участь у виборах представника партії «Свобода» Ігоря Славгородського. Сам він визнає, що шансів на перемогу не мав, втім за мету собі ставив показати місцевому населенню, що «Свобода» – не лише західноукраїнська партія, а й місцева. На допомогу Славгородському приїхав ще один свободівець – Василь зі Стрия. Він постійно наголошує, «для того, аби щось жати, спочатку треба засіяти». У Єнакієвому вони тільки засівають, при цьому демонструючи сильну руку.

Фото: Надано авторами

На їхню думку, люди в Єнакієвому відчувають силу і завжди підтримують сильних. Сила «Свободи», за словами цих двох агітаторів, полягає в тому, що вони пропонують просту і зрозумілу ідею: все повинно бути єдиним і неподільним – мова, держава, віра, нація.

Втім, сильнішим за Партію регіонів у цій частині України є тільки страх. Страх перед майбутнім, перед «копанкою», перед голодом, перед втратою роботи. Він визначає політичну позицію місцевого населення. Люди сприймають будь-яку новизну, як загрозу власній стабільності. «Партія регіонів, - як висловився один виборець, - це сукині сини, але свої сукині сини».

Для місцевих навіть уявна стабільність, все ж є кращою, аніж будь-які зміни.

Олег Будзінський, З Варшави, спеціально для LB.ua