Провідні німецькі видання Der Spiegel та Süddetsche Zeitung оприлюднили фрагменти семигодинного відеокомпромату на Штрахе та його колег, записаного прихованою камерою та отриманого із неназваного джерела. Це запис спілкування політика та його соратника, лідера парламентської фракції FPÖ Йоганна Ґуденуса (присутніх було більше) з таємничою багатою росіянкою, нібито родичкою колишнього власника російської газової компанії «Ітера», особа якої не встановлена та й це вже не має жодного значення.
Під час невимушеної бесіди з алкоголем на спеціально орендованій віллі на іспанському середземноморському острові Ібіца йшлося про можливість інвестування в економіку Австрії сотень мільйонів євро.
Сам факт розмови про інвестиції, неважливо, в приватній чи офіційній обстановці він вівся, не є чимось надзвичайним. Однак в цьому випадку відверто йшлося про кошти так званого нечесного походження та й направлятися вони мали, зокрема, на підтримку партійної діяльності.
Натомість Штрахе обіцяв «пані Макаровій» низку економічних преференцій за державний рахунок. Фінансова допомога з Росії, як видно з контексту розмови, налаштовувала політиків на виконання практично всіх забаганок Кремля. Варте уваги і те, що Штрахе та Ґуденус є публічними симпатиками нинішнього кремлівського режиму.
Сам факт чергового втручання путінців у справи європейських держав не є чимось екстраординарним. Політика Кремля проявляється в різних сферах і на різних рівнях: режим «купує» партії і окремих політиків, чиновників, громадських діячів і цілі «громадянські рухи», веде свою послідовну лінію у формуванні потрібної громадської думки в зацікавлених середовищах життя через власні інформресурси та ЗМІ з комунікаційними сервісами на відповідній території. Немає сенсу перераховувати факти комунікаційно-контентного впливу та довгого домінування в громадах Європи під час проведення Брекзиту, каталонського референдуму, парламентських виборів у Німеччині чи референдуму стосовно України в Нідерландах, подій в Чорногорії та Північній Македонії. Недарма ЄС виділяє щорічно все більшу суму коштів на боротьби якраз із інформаційними агресіями нинішньої Російської Федерації.
Проблема полягає в іншому. Сучасна Європа, наріжним каменем процвітання якої є демократичні надбання та загальнолюдські гуманістично-ліберальні цінності, все більше занурюється в атмосферу матеріально-споживацьких інтересів, де позиції цинічного превалювання особистого збагачення політичного та чиновницького істеблішменту співпадають з вимогами значної частини пересічних європейців підтримання державами високого рівня добробуту і життєвого комфорту. Над продукуванням цих ідей тотального цинізму постійно й наполегливо працюють путінські технологічні центри, граючи на протиріччях чи зіштовхуючи при цьому інтереси національних еліт і населення.
Якщо розглядати скандальну ситуацію в Австрії, то потрібно зважити на те, що лобізм в Європі має свою історію і присутній в певній формі, унормованій чи ні, в кожній демократичній державі. А бізнес, як відомо, тісно пов’язаний саме з лобізмом. І якщо відкрита демократична узаконена форма лобізму це, передусім, конкуренція, то лобізм тіньовий веде до руйнування держави і власне демократії засобами політичної, а зараз вже і геостратегічної корупції.
Сучасний великий бізнес все більше стає інфраструктурним. Усвідомлення цього факту має привести нас до іншого логічного висновку –світова інфраструктура в умовах глобалізації життя є насамперед величезною одночасно-паритетною відповідальністю бізнесу, держави, суспільства і міжнародної спільноти.
Бо в іншому випадку ресурс, який має певну монополію, з часом отримує монопольне інфраструктурне домінування геополітичного характеру, яке може використовуватися (прямо чи опосередковано) для тероризування територій, по яких вона проходить. А це стає загрозою для цілих континентів і світової безпеки загалом.
Тривалий час ЄС працював над проблемою досягнення цілей Стратегії ЄС щодо надійного і безпечного (антимонопольного, диверсифікованого) постачання енергетичних ресурсів. На вирішення цього питання спрямований Третій енергопакет, основним елементом якого є, зокрема, анбандлінг власності.
Україна фактично увійшла в енергетичну стратегію ЄС, однак несподівано зіткнулася з протистоянням одного із головних двигачів європейської економіки – Німеччини. Маю на увазі історію з лобіюванням будівництва газопроводу Nord Stream 2. Німці заявляють про виключну економічну суть цього проекту і дають нам політичні гарантії транзиту (тобто продовження транспортування газу нашою територією), хоча Україна за підтримки США, Польщі та інших країн говорить про лише політичну, а точніше геостратегічну основу. За такої постановки – інтереси економічні, гарантії політичні – зникає геть питання відповідальності щодо перспектив завтрашнього і післязавтрашнього дня. Так за сучасних динамік шаленими темпами політизується бізнес і так відбувається тіньова (опосередкована) геостратегічна дія лобістського характеру, яка використовує терористичні практики гібридного характеру.
Будівництво традиційно у світі пов’язувалося з миром. Забезпечення енергією – теж. Тому будівництво великих газо- чи нафтопроводів (створення інфраструктури планети), постачання енергоресурсів апріорі викликає асоціативний ряд мирного життя і перспективи.
У випадку з Nord Stream 2 джерело цього ресурсу продукує мир як гібридний стан взаємовідносин на континенті. А насправді – постійну війну. Путінський режим використовує будівництво інфраструктури як терористичний шантаж країн, а згодом і європейського контитенту.
Цей процес можна назвати поступовим руйнуванням інфраструктури демократичних цінностей. Європа може перейти в стан політичного «замерзання». Чи стане така перспектива реальністю буде видно вже найближчим часом, коли відбудуться вибори до Європарламенту.