Побували ми з родиною напередодні Нового 2013 року у Празі, на ознайомлення з якою у нас було, на жаль, лише 4 дні, проте ми все одно встигли побачити багато цікаво.
Новий рік, свята… Так ми і прилетіли до цього міста 30 грудня, у теплу, трохи вітряну погоду, що ідеально підходила для прогулянок містом.
Отож, пройшовши крізь весь ритуал прильоту, трансферу та заселення до готелю, ми, перш за все, відправилися за обміном валюти, що виявилося пекельно-важкою справою. Уявіть картину: околиця міста, безлюдна вулиця, зачинені крамниці, хоча на годиннику приблизно година дня! Справа не з легких. Блукали ми довго, нудно, аж поки ми нарешті не знайшли той банк з більш-менш не грабіжницьким курсом. Навіть поїли. І з цієї точки відліку наша подорож почала виправдовувати себе. Ми потрапили до центра міста, якимось дивом змогли розібратися із покупкою квитка на трамвай,який, до речі, виглядав так сучасно. На противагу Києву - для мене це був як Діснейленд. Рух празького трамвая тихий, помірний, зручний. Дива і тільки.
Ну, а далі… Суцільний калейдоскоп подій, коли не встигаєш нормально виспатися, але знаєш, що воно того варте. 31 грудня була екскурсія по старій частині міста, де не знаєш, як дібрати слів для опису тієї величі та монументальності, що постає перед очима:собори, площі, мости – все спирає подих від віяння середньовіччя. Найголовніша ніч вже наступає – ми на головній площі Праги, натовп людей, панування радості, дещо сп’янілі крики, танці. Б’ють куранти, омиваються шампанським і йдуть гуляти вуличками міста. Ось він, Новий рік у Європі.
–Агоооооооой! – кричать зі сцени, на що їм так само відповідають із натовпу. Атмосфера якоїсь єдності, родинності нависла над Вацлавською площею. Були декілька милих моментів, коли ледве не посковзнулася на пляшці з-під невідомого алкогольного напою чи коли майже сама не стала частиною міні-фейерверк-шоу. Все це додає піднесеності у Новий 2013 рік.
Повертаючись до готелю на метро, мене мало не викрав якийсь «веселий» чоловік, який переплутав свого друга. Ще один товариський іноземець бажав зав’язати з нами розмову. Насичена ніч, одним словом. Два наступні дні з Прагою не були аж ніяк пов’язані, бо ми замовляли екскурсії до інших міст (Відня та Дрездена), але останній день був присвячений саме головному пункту нашої поїздки. Взагалі, головні та найяскравіші враження були пов’язані: з назвою продуктових магазинів( українською вони звучать як «потравіні»;звичайно, ніякого кримінального, проте для новачків може бути незвичною знахідкою), герби на будинках - Прага – місто іменних будинків; творчою атмосферою міста – на кожному кроці можна було знайти малесеньку крамничку, у якій продавалися симпатичні хенд-мейд штуки; АРХУТЕКТУРА – так,її неможливо описати, але не відмітити просто неможливо.
Шкода, що було так мало часу для ознайомлення не тільки з вуличною Прагою, але і з музеями та визначними пам’ятками архітектури. Більше за все кортіло потрапити до музею Кафки, але довелося змиритися з побіжним поглядом на нього та фото із його входом. Найбільш незвичайним фактором було мовне питання – стільки інтернаціональних слів мене ще ніколи не оточувало. Довелося звикати та переступати через страх щось спитати чи дізнатися. Як-то кажуть, «англійську мову вчать усі зі школи, але ніхто так нею і не розмовляє». Сумно, але це реальність. Потрібно ламати застаріле мислення.
Прага вважається серцем Європи. Вона не схожа ні на одне місто у світі. Вона є унікальним місцем зосередження розкішних архітектурних пам’ятників, готичних замків і кріпосних споруд, вузьких звивистих вуличок та величезних брукованих площ. Існує старовинна легенда, яка пов’язує історію заснування Праги з іменем княгині Лібуше. Згідно з цим переказом, одного разу, княгиня, стоячи на березі Влтави, пророче вигукнула: «Бачу град високий, до зірок буде піднесена слава його!». Пророцтво здійснилося, і скоро тут виросло гарне місто Прага. Княжити у ньому стала княгиня Лібуше, яка обрала собі за чоловіка простого орача з іменем Пршемисл (багато хто вважає, що саме так був покладений початок династії князів Пршемисловичів). «Сказка– ложь, да в ней намёк…».
Звісно, кожний турист бачить країну переважно з її позитивного боку – йому посміхаються, обслуговують, і він повертається додому, але аж ніяк не замислюється, як і чим живуть ті люди? Однозначно, що криза на Кіпрі, безробіття у Франції та Іспанії та загальні труднощі аж ніяк не можна вважати за схвальну відповідь на питання «А чи потрібний Україні вступ до Європейського Союзу?». Все так неоднозначно, у нашої країни і своїх проблем вистачає на багато років уперед, тому доцільність вступу до ЄС залишається проблемним аспектом у нашому житті, який має і позитивні, і негативні сторони. Але як казав П’єтро Аретіно «Лучше черствый хлеб у себя дома, чем множество блюд за чужим столом».