Степова анекдота. Олія, полотно. 1977
У 1947 році художник із дружиною переїхав до США, і на тлі модного інтелектуального абстракціонізму, який опанував уми американців і європейців, реалістичні історичні полотна Андрусіва не вписувалися в канон сучасного мистецтва. Але біографія художника і його шлях до власної теми в мистецтві, його боротьба за можливість займатися живописом позначені такими тернами, що оскаржувати право вибору мистця ніхто не наважиться. Тим більше, що більшість західноукраїнських та діаспорних художників завжди мали місію, пов’язану з відновленням історичної справедливості щодо своєї батьківщини.
Зустріч гетьмана Івана Мазепи з кошовим Січі Костем Гордієнком. Олія, полотно.
Петро Андрусів народився в селі Кам’янобрід на Львівщині, в 1996 році в цьому селі відкрили пам’ятник художнику. Короткий переказ біографії Андрусіва звучить фантастично: у вирі першої світової війни він загубив своїх батьків – відстав по дорозі, і його врятували вояки Кубанського козачого полку. Наступні три роки він виховувався у притулках Москви та Рязані, а у 1918 році – за сприяння польських офіцерів, яким сподобалися малюнки хлопчика, - переїздить у Варшаву, навчається в ремісничому училищі, яким опікувався американський комітет допомоги жертвам війни, і особисто майбутній президент США Герберт Гувер. Під час інспекції Гувер відзначив малюнки талановитого хлопця і допоміг йому перевестися в гімназію.
Козацькі старшини в поході. Олія, полотно. 1977
2 липня 1906 року народився Петро Андрусів, діаспорний художник, який найбільше відзначився як автор історичних картин, батального живопису. У 1947 році художник із дружиною переїхав до США, і на тлі модного інтелектуального абстракціонізму, який опанував уми американців і європейців, реалістичні історичні полотна Андрусіва не вписувалися в канон сучасного мистецтва. Але біографія художника і його шлях до власної теми в мистецтві, його боротьба за можливість займатися живописом позначені такими тернами, що оскаржувати право вибору мистця ніхто не наважиться. Тим більше, що більшість західноукраїнських та діаспорних художників завжди мали місію, пов’язану з відновленням історичної справедливості щодо своєї батьківщини.
Гетьман Іван Виговський, розгромлення царської армії під Конотопом 1659 року. Олія, полотно.
Петро Андрусів народився в селі Кам’янобрід на Львівщині, в 1996 році в цьому селі відкрили пам’ятник художнику. Короткий переказ біографії Андрусіва звучить фантастично: у вирі першої світової війни він загубив своїх батьків – відстав по дорозі, і його врятували вояки Кубанського козачого полку. Наступні три роки він виховувався у притулках Москви та Рязані, а у 1918 році – за сприяння польських офіцерів, яким сподобалися малюнки хлопчика, - переїздить у Варшаву, навчається в ремісничому училищі, яким опікувався американський комітет допомоги жертвам війни, і особисто майбутній президент США Герберт Гувер. Під час інспекції Гувер відзначив малюнки талановитого хлопця і допоміг йому перевестися в гімназію. Коли в 1922 році Петро Андрусів зустрівся з батьками – вони таки знайшли сина, то не міг порозумітися з ними, він не знав української мови. Але у Варшаві була українська громада, прибували вояки армії УНР, а особливий вплив на наверененя Андрусіва в українську віру справили брати–літератори Анатоль та Ярослав Курдидики, які залучили художника до патріотичних акцій і видавничої справи: Андрусів оформляє обкладинки львівського літературно-наукового часопису «Дзвони», ілюструє книжки з «Дитячої бібліотеки», прикрашає малюнками видання «Наш приятель», «Дзвіночок», «Вовченята», «Світ дитини». Митрополит Андрей Шептицький, який матеріально підтримав цілу плеяду українських художників, виділив стипендію на навчання у Варшавській академії мистецтв і Петру Андрусіву. Також під час навчання його підтримувала дружина прем’єр-міністра Польщі Жанета Складковська, завдяки її протекції художник отримує замовлення на портрети, ілюстрації, а від держави – замовлення на композицію на стелі приймальні Міністерства внутрішніх справ Польщі у Варшаві. Андрусів відвідує Париж, і акварелі з його першої персональної паризької виставки одразу розкуповують любителі живопису. Після закінчення Академії художник викладає у Вищій архітектурній школі Варшави, у 1939 році одружується з випускницею консерваторії Наталією Сімеон, що родом із Коломиї. Під час війни помешкання подружжя розбомбили, під руїнами залишилися не тільки всі речі Петра і Наталі, але й роботи художника. В таборі для переміщених осіб у Німеччині на малюнки Андрусіва звернув увагу американський офіцер, який не тільки замовив свій портрет і забезпечив портретними замовленнями художника, але й запросив його викладати малювання в мистецькій студії при шпиталі: арт-терапія - винахід давніших часів. У 1947 році Петро Андрусів із дружиною переїхав до США, але тільки в 1955-му художнику вдалося отримати роботу за спеціальністю - посаду кресляра-графіка в архітектурному бюро при мерії Філадельфії, до того працював на різних фабриках. У 1972 році Петро Андрусів вийшов на пенсію, переїхав у у невеличке містечко Рівергед на півострові Лонг-Айленд і присвятив свій час лише улюбленій справі – до смерті( в 1981 році) щоденно малював, і всі його роботи купували ще на мольберті. В Америці Андрусів відомий як громадський діяч – був заступником голови Об’єднання Митців Українців в Америці, заснував комітет допомоги «Самопоміч», був співорганізатором і членом редколегії журналу «Нотатки з мистецтва», засновником і викладачем Української мистецької студії у Філадельфії.
Портрет Івана Франка.
Андрусів починав свій шлях у малюванні з портретів, пейзажів, як писали критики, «все йому вдавалося добре». Він малював графічні роботи, розписував церкви, займався книжковою ілюстраціє, але обрав для себе «високий жанр» - історичну картину, з багатофігурними композиціями, з включенням архітектури, пейзажу, з батальними сценами: «Бій під Конотопом», «Хрещення України - Руси», «Бій Ігоря з половцями», «Княжа пристань у Києві», «Сватання Анни Ярославни», «Княже полювання на лебедів», «Зустріч гетьмана І. Мазепи з Кошовим Січі Костем Гордієнком», «Козацьке весілля», «Князь Святослав», «Козацьке полювання зі соколами» , «Богдан Хмельницький», «Голгота України», «Чортківський пролом», «Кіннотники».
Помер у 1981 році.