Все публикацииПолитика

Скотиняки (коротка замальовка з життя мешканців Конча-Заспи)

— Ско-ті-ня-кі, — невпевнено, по складах промовив Андрій Петрович Клюєв, жалісно вдивляючись у своє відображення в дорогому трюмо. — Скотінякі. Так похоже, Вова?!

Юрко КосминаЮрко Космина, політичний оглядач LB.ua

Фото: www.livestory.com.ua

Колишній народний депутат та сірий кардинал із надією зиркнув на Володимира Леонідовича Сівковича, що напівлежав у розкішному шкіряному фотелі та перегортав важкенький стос роздруківок із цитатами лідера Радикальної партії.

— Нє, давай по-новой, Дюша, всьо х..ня. Рота ширше розкривати треба — я ж тебе для чого перед дзеркалом поставив? Глянь на себе! Що це за губи піджаті? Як ти взагалі стоїш? Скоцюрблений, мов щур конторський! Розправ плечі — ти ж тепер син трудового народу, захисник знедолених та ображених, гроза тарифів та офшорів! Набрав повітря в легені, рота поширше роззявив — і отак: “Скотиняки!!!” Ну невже ж складно?

Андрій Петрович ображено скривився та ледь не заплакав.

— Знаєш, Вова, трудно! Я в Масквє прівик с висшим общєством разговарівать — Єдіная Россія, ФСБ, гімнасткі, газ, нікєль на крайняк. А вот ето всьо — оно для мєня просто діко как-то. І вапщє, ти раз такой умний, то сам би слєдоватєлєй і встрєчал.

Володимир Леонідович єхидно посміхнувся та почухав черевце.

— Дюшо! Слідчі поки що до твого будинку намилилися, а не до мого. Так шо давай ото не ний, а репетируй! У нас одна ніч лишилася — о сьомій ранку вже обшук буде.

Фото: podrobnosti.ua

— Вова, ну почєму імєнно Ляшко? Ну я же нє похож совєршенно! Может, Яценюка ізобразіть? — Клюєв уже ледве не скиглив.

— Дюшо, ну по-перше, ти сусід саме з Ляшком. А Яценюк живе у Нових Петрівцях, під нього Януковичу треба було косити, а не камази з Межигір'я вивозити. А по-друге, кепарика тобі на голову натягнем, козирка нижче опустимо — хто там вдивлятиметься? Особливо якщо говорити навчишся. Так шо давай, не волинь.

— Ну харашо, но што я ім скажу? Оні ж просто так нє отцепяцца!

— Скажеш їм, шо вони, скотиняки, адресу переплутали. А треба було їм отуди постукатися, — Сівкович показав у вікно на маєток Олега Ляшка.

— І што? Пойдут оні туда, а там тоже Ляшко? Он же ім сразу мой дом покажет! — істерично верескнув Андрій Петрович.

— Нє, ну то ржачно було би, — погодився Сівкович і реготнув на підтвердження власної тези. — Але не сци. Ляшка зранку вдома не буде. У нього в мами день народження, то фракція весь день у селі святкуватиме. Ферма, корови, вила, клуб. Романтика... Ото б і собі так гульнути...

— Нє хочу я гулять! Я назад в Россію хочу. Я вапщє сюда єхать нє хотєл, ето ти мєня уболтал! Вот поймают нас — я тєбя пєрвого здам! І йолку твою здам, і... і... — Андрій Петрович знесилився, обм'як і пустив на трюмо скупу сльозу розпачу.

Сівкович встав із крісла, підійшов до Клюєва та лагідно погладив його по тім'ячку:

— Ну все, все, заспокойся. Ніхто нікого не здаватиме, все в тебе вийде. Відпочинь хвилин десять та продовжимо...

***

Годинник показував “7:01”. Володимир Леонідович стояв за дверима будинку Андрія Петровича й слухав, як його вихованець назовні складав найважливіший у житті іспит із театральної майстерності.

Фото: www.facebook.com/Andriy.Lozovyi

“Скотиняки!”, “Ви не то робите!”, “Ганьба!” — знайомий кожному телеглядачеві голос знадвору лунав низько, гучно та впевнено, кожну репліку можна було розчути навіть не вслухаючись. По обличчю Сівковича розпливалася горда задоволена посмішка.

Голос за дверима не вгавав: “Це власність народного депутата України!” “Народ вам цього не простить!”

— От чортяка! — лагідно всміхався Сівкович у вуса і аж прицмокував. — От же смалить! Такий талант стільки років пропадав!

“Влада репресує патріотів!” “А чому досі не сидить Ахметов?” — продовжував розривати знайомий баритональний бас ранкову тишу Конча-Заспи.

— Вдалий хід! — реготнув Володимир Петрович. — Може, ще Кононенка й офшори зараз згадає? Ой бля, ми ж до них так і не встигли дійти! Поки тих “скотиняк” навчилися вимовляти...

Тим часом голос уже перебрав усі завчені репліки та взявся імпровізувати. “Чому на переговори в Мінську їздять Кучма та Медведчук?” “Де розслідування злочинів проти Майдану?!” — гриміло за дверима.

Вуса Володимира Леонідовича раптом обвисли, оповиті недобрим передчуттям.

“Де завершені справи проти Клюєва та Сівковича?!” “Коли цих покидьків нарешті притягнуть до відповідальності?!” — лунало знадвору. Сівкович мовчки сидів на підлозі під дверима, охопивши голову руками.

Врешті, коли годинник уже показав “8:35”, крики стихли. Минула ще хвилина, і двері нарешті відчинилися.

— Ну ти, Дюша, талант, — насилу вичавив із себе Сівкович, не піднімаючи голови. — Тільки нащо було оце все — про тебе, про мене?..

— А ти що, хотів народу пельку стулити? — баритональний бас гримнув так, що Володимир Леонідович аж сіпнувся, підвів очі та отетерів: Андрій Петрович Клюєв стояв на порозі у вишиванці, міцно стискаючи в руках вила.

— Дюша, ти що? — ледве пробелькотів Сівкович. — Це ж я, Вова!

— Народ не надуриш! — упевнено прогримів Дюша та посунув до Вови, загрозливо підіймаючи вила. — То тобі йолки захотілося? Скотиняка!

***

...Слідчі Генеральної прокуратури мляво копирсалися в вишиванках та сільськогосподарському приладді, розкиданих по просторому кабінету маєтку Олега Валерійовича Ляшка.

— От ніколи б не подумав, Миколо Івановичу, що Клюєв настільки близький до народу та городу, — запопадливо цвірінькав молодий слідчий в окулярах. — А ви уявляли?

— Вєк живі — вєк учісь, — наставницьки кинув Микола Іванович та загасив бичок об червоний килим.

Із сусіднього будинку долинув нелюдський, сповнений жаху та розпачу зойк: “Відпусти мене, Андрііію!” Молодий слідчий смикнувся та запитально подивився на керівника групи. Той лише всміхнувся, підпалив чергову цигарку, затягнувся й зі знанням справи промовив:

— То в Ляшка. Це так депутати розвлікаюцця — я сам колись на шоу в Савіка чув.

— Гиги! Ото розбудили на свою голову, — пожартував слідчий в окулярах та знову занурився в вила з вишиванками...

Юрко КосминаЮрко Космина, політичний оглядач LB.ua