Все публикацииПолитика

​Ростов-Батя, або Відлуння громадянського миру

Знайти за шафою колись дуже невчасно загублену річ – це зазвичай доволі приємна штука. Якщо знахідка, звісно, не проїзний на метро за минулий місяць, не півкіла вареної ковбаси й не Віктор Федорович Янукович.

Юрко КосминаЮрко Космина, політичний оглядач LB.ua

Фото: EPA/UPG

Іще тиждень тому поява живого Віктора Федоровича перед телекамерами могла би справді порвати етер на шмаття, мов мавпа газету, а сам Янукович – ручку. У пошуках раптово втраченого Януковича українські журналісти обривали телефони ростовського кардіоцентру, а російські – жадібно ловили кожне дотичне слово свого президента Путіна. Втім, доволі швидко з’ясувалося, що фактор фізичного існування Віктора Федоровича жодної геополітичної ролі вже не відіграє, а для вторгнення до Криму Владіміру Владіміровічу цілком вистачає й письмового заповіту власноруч похованого Путіним політичного трупа.

Спочатку, звісно, виглядало це все доволі дивно – оскільки всю свою войовничість до України режим Путіна пояснював саме відсутністю при владі легітимного Януковича, то втрата Віктора Федоровича автоматично заганяла Москву в дипломатичну безвихідь та підводила під зміну влади в Україні найгрунтовнішу конституційну базу. Але за тиждень російської окупації Криму навіть сама Москва настільки заплуталася в своїй новій мілітарно-екзистенційній казуїстиці, що обтяжувати й так заскладну конструкцію «Россия защищает русских граждан в Крыму, на который напали фашисты, поэтому нас там нет, а вообще мы сзади» ще й Януковичем Путіну стало ліньки. Віктор Федорович на цілий тиждень зник із рівняння українсько-російських відносин, наче й не було, поступившися місцем кришталево чистому дискурсу ефесбешно-бандитського регіонального сепаратизму.

Для чого Владімір Владіміровіч тепер погодився випустити Віктора Федоровича з пазурів старих ростовських друзів Януковича, загримував, наче живого, та випер на трибуну читати про ультранаціоналістів та бєндєровскоє знамя – поки що сказати важко. Песимісти, які в будь-якій шизофренічній діяльності Путіна звикли бачити продуманий підступний план, вбачають у виступі Федоровича сигнал до основної атаки Москви на Україну. Оптимісти посміхнуться: якщо вже Путін знову воскресив це одоробло, то щось у російській окупації явно пішло не так.

Фото: EPA/UPG

Версію про те, що легітимний президент незалежної держави Віктор Федорович Янукович особисто вирішив з’явитися на публіці та висловити власне ставлення до поточних подій, не розглядатиме всерйоз навіть недільний Кісєльов. Хоча текст «заяви» Януковича і складено так, ніби його автор справді мінімум тиждень провів як не в комі, то хоча б у герметично запаяних апартаментах без мобільного зв’язку та навіть телевізора з російськими каналами. Бо як іще пояснити, чому в 8-хвилинній промові про сьогоднішню Україну слово «Крим» побіжно згадується лише один раз, та й то незадовго до «Спасибо за внимание»? У дні, коли щонайменше півтораста мільйони громадян по обидва боки українсько-російського кордону говорять лише про війну за півострів, нібито «президента» країни-жертви цікавлять лише повноваження, які йому аж 20 лютого обіцяли «неофашисти» й «узурпатори»!

На тлі останніх подій феєричне формулювання «документ не о гарантиях мне, а о гарантиях гражданского мира в Украине» взагалі тепер грає новими діагнозами. Бо ж оскільки з боку Януковича ніхто крім Януковича участі в угоді не брав, а вся угода присвячена лише умовам збереження Януковича на посаді, то виходить, що всі загрози громадянському миру в разі невиконання протилежною стороною умов угоди можуть поставати лише з боку самого Януковича. Тобто остаточно вдарений на чужині «Ростов-Батя» сьогодні фактично заявив, що за втрату своїх повноважень лишає за собою право розв’язати в Україні громадянську війну.

Звісно, українці вже звикли й не до таких одкровень від Віктора Федоровича, але Росія після дивного ходу Януковичем потрапляє в дещо незрозумілу ситуацію. Те, що спочатку здавалося єдиним формальним приводом для війни («стався переворот, Януковича вигнали, прийшли фашисти, для захисту країни від фашистів на прохання Януковича вводимо війська»), сьогодні розділилося на два, які мало того що мало перетинаються, так іще й суперечать одне одному. Якщо «зелені чоловічки» захищають мир і спокій від громадянської війни, чому тоді вони сидять у Криму, а не проводять облави по рідному Ростову? І якщо Росія вважає громадянську війну Януковича єдиним легітимним виходом зі складної внутрішньополітичної ситуації в Україні, то звідки в «зелених чоловічків» стільки підозрілого антиросійського пацифізму?

Утім, мислити над цими складними філософськими питаннями мають ті генії, що встромили в промову Януковича «захоплення адміністрації президента зі зброєю в руках» (?!) та знання законодавства Сполучених Штатів. Все-таки головна відмінність другої ростовської вистави Януковича від його президентських спічів полягала навіть не в диких формулюваннях і надмірі суто російських зворотів, не притаманних ні самому Віктору Федоровичу, ні українській політичній культурі загалом. Янукович зачитував текст із такими інтонаційними збоями й таким щирим подивом, наче папірець із промовою йому вручили за 5 хвилин до прес-конференції. Та й мішок із голови, схоже, стягнули тоді ж.

Юрко КосминаЮрко Космина, політичний оглядач LB.ua