Все публикацииПолитика

Історія української Евіти Перон. Другий прихід в Уряд

Ставши вдруге прем´єр-міністром, Юлія Тимошенко вирішила акцентувати увагу на необхідності виконання своїх передвиборчих зобов´язань. Саме тому вона зробила заяву, яка кинула в шоковий стан представників Секретаріату Президента. Юлія Володимирівна заявила, що протягом року переведе армію на контрактну основу, а також розпочне виплату знецінених заощаджень вкладникам радянського «Ощадбанку». Обидві програми були авантюрними і популістськими за своїм характером. Президент опинився у скрутній ситуації: розділяти солідарну відповідальність з урядом за наслідки цих проектів він не міг. У той же час виступати з різкою критикою пропозицій Тимошенко – прирікати себе на падіння рейтингу. Секретаріат вирішив зайняти жорстку позицію – принаймні у питаннях контрактної армії. Україна була відверто не готова до запровадження служби за контрактом.

Попри все з січня 2008 року уряд Тимошенко почав виплату заощаджень громадянам. При цьому громадяни мали отримувати на руки близько 1000 гривень – еквівалент $200 США. Біля кас вишикувалися велетенські черги. Рейтинги Тимошенко почали шалено зростати. І це – на фоні падіння економічних показників (офіційна позиція уряду полягала у тому, що їм доводиться виправляти ситуацію, до якої Україну призвів уряд Януковича, хоча ріст ВВП на кінець 2007 року становив близько 13%).

Намагаючись розвинути успіх, отриманий на виборах 2007 року, Юлія Тимошенко у березні 2008 року виступає з ініціативою проведення дострокових виборів у Києві. Мер Києва Леонід Черновецький перетворився на одіозну постать. Його команда викликала нарікання і гостру критику з боку БЮТ. Черновецького звинувачували у численних порушеннях законодавства, йому намагалися висловити недовіру. У парламенті було створено тимчасову слідчу комісію по діяльності київської влади. Тимошенко був потрібен Київ як ресурс. Київ – це ключ до президентських виборів. Окрім того Київ – це велетенські фінансові важелі. Вона це розуміла. Паралельно Тимошенко добивалася перевиборів мера міста Харкова, де у 2006 році мером став представник Партії Регіонів Михайло Добкін. Мерські амбіції у цьому місті проявляв представник БЮТ Олександр Фельдман – один із спонсорів БЮТ. Згодом Добкін і Фельдман знайшли спільну мову і навіть сформували спільну платформу на харківському рівні…

Наприкінці березня Верховна Рада прийняла рішення про проведення дострокових виборів міського голови міста Києва. Тимошенко була впевнена у тому, що будь-хто, на кого вона вкаже, може отримати довіру киян. Вона була переконана у силі свого слова і авторитету. Саме тому висунула на виборах кандидатуру свого найближчого соратника Олександра Турчинова. Керівником виборчого штабу кандидата від БЮТ стає Богдан Губський.

Мерська кампанія виявилася для БЮТ провальною. Олександр Турчинов не зміг реально претендувати на пост мера столиці. При цьому попередженням для БЮТ були довибори у деяких населених пунктах України, що відбулися у березні 2008 року. Скажімо, у Жашкові Черкаської області за БЮТ віддали свої голоси понад 60% виборців, а за кандидата від БЮТ на посаду мера – лише 4%. Тобто, голоси партії і самої Тимошенко не конвертувалися в успіх персональних висуванців від БЮТ.

Програш кандидата від БЮТ на виборах мера Києва дещо остудив найпалкіших прихильників Тимошенко і не дав можливості розгорнути дострокові вибори у Харкові та інших містах. До цього мова йшла про те, що Тимошенко ініціюватиме перевибори мерів у 17 містах України…

БЮТ на виборах до Київради набрав 23% голосів виборців і сформував другу за кількістю фракцію у Київраді. Проте цих голосів не вистачило для того, аби сформувати більшість – БЮТ знову опинився у опозиції. Фактично це була перша серйозна поразка БЮТ за останній час. Одночасно це був і сигнал для Юлії Тимошенко: необхідно перебудувати свою діяльність, шукати нові форми і методи діяльності. Тимошенко та її політична сила зупинилися у своєму розвитку і – не зважаючи на високий персональний рейтинг – не могли забезпечити народу втілення його надій і прагнень. Тимошенко почала сприйматися як одна із трьох ключових фігур – поруч з Ющенком і Януковичем – які несуть відповідальність за ситуацію в країні.

Сама Тимошенко у своєму прагненні до абсолютної влади почала демонструвати неабияку спритність. Через свого віце-прем´єра Григорія Не мирю вона розгорнула активну діяльність на заході. Президент Франції Ніколя Саркозі перейшов у спілкуванні з Тимошенко на «ти», канцлер Німеччини Ангела Меркль поводила себе як подруга Тимошенко. Українську прем´єрку запрошували на світові саміти (це при тому, що Президент Ющенко переважно ігнорувався). Вона дозволяла собі, порушуючи протокол, виставляти під час переговорів з Саркозі або держсекретарем США Кондолізою Райс за двері українських послів. 2008 рік був роком апогею Тимошенко.

21 серпня 2008 року заступник голови Секретаріату Президента України Андрій Кислинський оприлюднив інформацію про те, що Юлія Тимошенко, відпочиваючи на Сардинії, мала на приватній яхті зустріч із Віктором Медведчуком, а також представниками опозиції. Під час зустрічі нібито було ухвалено рішення про спільний виступ БЮТ і Партії Регіонів – за підтримки Росії – проти Президента Ющенка. Служба безпеки України одразу ж порушила справу за фактом загрози національній безпеці з боку Тимошенко. Сама Тимошенко заявила, що жодних зустрічей на яхті не було, вона на Сардинії не відпочивала, і взагалі перебувала у Австрії. Ряд близьких до Тимошенко журналістів розтиражували «австрійську» версію відпочинку прем´єрки.

З початком роботи нової сесії українського парламенту стало очевидно, що Тимошенко схильна домовлятися з Регіонами про ряд ключових законопроектів, що регламентують діяльність влади, зокрема обмежують президентське правління в країні. БЮТ та Партія Регіонів спільно проголосували (конституційною більшістю) зміни до закону про Кабінет Міністрів України та закон про тимчасові слідчі комісії (який давав можливість у будь-який момент розпочати процедуру імпічменті Президенту). Навіть найбільші прихильники Тимошенко висловили подив такій політичній всеядності прем´єр-міністра. В середовищі БЮТ на деякому етапі навіть виник бунт – частина депутатів-БЮТівців зі стійкими націонал-демократичними переконаннями навіть збиралися полишити лави партії і скласти мандати. Тимошенко мусіла зробити крок назад і відкласти об´єднання з ПР у довгий ящик. Тим більше, що регіонали захотіли собі левову частку портфелів – і при цьому ключових (першого віце-прем´єра, міністра фінансів, міністра промислової політики тощо). Тимошенко виявилася не готовою здати «хлібні» місця.

У 20-х числах вересня протистояння між Тимошенко і Ющенком досягає чергового піку. Лідер «Нашої України» В´ячеслав Кириленко заявляє про вихід його фракції у парламенті з парламентської коаліції. Коаліція припинила існування. Спікер парламенту Арсеній Яценюк, покликаючись на 13 статтю коаліційної угоди, заявив про складання своїх повноважень голови Верховної Ради. Те ж саме за Коаліційною угодою мала зробити Тимошенко – оскільки коаліція перестала діяти. Тимошенко відмовилася складати свої повноваження. Її аргументація була проста і цинічна: якщо немає коаліції, то немає і Коаліційної угоди. Навіщо виконувати угоду, яка не чинна?

Президент оголосив про розпуск парламенту і про дострокові вибори. Тимошенко відмовилася визнавати указ Президента і заборонила виділяти гроші на проведення позачергових виборів. Ситуація зайшла в тупикову фазу. В результаті Президент призупинив дію Указу про дострокові вибори.

Несподівано для Ющенка Тимошенко проводить цікаву комбінацію. На місце Арсенія Яценюка вона проводить Володимира Литвина, і вдячний Литвин ввів свою фракцію до коаліції. Загроза розпаду парламенту відійшла у минуле. Тимошенко отримала союзного їй спікера та додаткові 20 голосів у Верховній Раді.

Через бізнесмена Костянтина Григоришина, що активно впливав на Комуністичну партію України, вона заручилася голосами комуністів у найбільш критичних ситуаціях.

Через Юрія Луценка і Бориса Тарасюка Тимошенко починає вести розкладницьку роботу в «Нашій Україні – Народній Самообороні» і добивається того. Аби фракцію у парламенті очолив опозиційно налаштований до Ющенка Микола Мартиненко.

Через Андрія Клюєва і його групу вона намагалася контролювати найбільшу фракцію парламенту – Партії Регіонів. Деякий час між БЮТ і ПР велися переговори – в тому числі про створення спільної коаліції. Така коаліція могла би теоретично мати понад 350 народних депутатів, а з урахуванням голосів комуністів і Литвина могла би забезпечити імпічмент Президенту. Однак потужний вплив всередині ПР групи Бойка і Льовочкіна, вороже налаштованої до Тимошенко, рівно ж як і позиція нейтралітету, зайнята Ринатом Ахметовим і Борисом Колосниковим (нейтралітету, більш прихильного до Президента) не дають змоги втілити ці теоретичні можливості на практиці.

На бік Тимошенко починають переходити все більше і більше політиків із президентського табору. В таборі прем´єра знову опинилася група «Приват» на чолі з Ігорем Коломойським. Фактично загравати з Тимошенко почали голова СБУ Валентин Наливайченко та навіть мер Києва Леонід Черновецький.

Між тим главі уряду довелося вирішувати не лише політичні питання. Україна вступила в смугу економічної кризи, яка поглиблювалася через наявність кризи політичної. Протягом жовтня 2008 року Тимошенко взагалі заперечувала сам факт кризи. Її аргументація зводилася до того, що Україна не настільки інтегрована у світову економіку, щоби відчути на собі удари світової кризи. Наприкінці жовтня вона була змушена зізнатися: криза існує. І Україну потрібно рятувати. Проте час було згаяно. Тим більше, не могло бути й мови про те, щоби створити спільний з Президентом центр по порятунку української економіки. Президент вставляв палиці в колеса Тимошенко, Тимошенко критикувала президентські ініціативи. Українську економіку було полишено напризволяще.

6 січня 2009 року з´явився лист за підписом міністра фінансів України Віктора Пинзеника, у якому замальовується катастрофічна ситуація в українській економіці. Падіння промислового виробництва сягає 34%. Падіння ВВП у листопаді – 14%. Україна стоїть на межу дефолту. Лист просочився в пресу. Тимошенко не лише відмежувалася від листа – під тиском Пинзеник зрікся авторства цього документу.

Початок 2009 року вилився у драматичне протистояння між «Нафтогазом України» та російським «Газпромом» щодо поставок газу в Україну. Після того, як «Газпром» перекрив – через борги – поставки газу, Тимошенко розпорядилася використовувати транзитний газ і розвернула потоки у реверсному режимі. Росія стала більш податливою. 20 січня Тимошенко полетіла до Москви. Під час переговорів із головою «Газпрому» Олексієм Міллером вона добилася підписання контракту (причому з серйозними збитками для України). Домовленість, підписана на 11 років, передбачала, що в Україну має постачатися газ по європейських цінах, причому в обсягах, що перевищували реальні потреби України. Без права реекспорту! Водночас вона добилася того, що у торгових операціях між Росіє та Україною було усунуто головного опонента Юлії Тимошенко – компанію РосУкрЕнерго.

При цьому Тимошенко вирішила діяти максимально рішуче і заявила, що 11 мільярдів кубометрів газу, який перебував в українських сховищах і належав РосУкрЕнерго, насправді є власністю України і наказала розмитнити цей газ. Дмитро Фірташ, який добився призначення свого приятеля Валерія Хорошковського заступником голови Служби безпеки України, не зміг просто спостерігати за цими діями. Вийшла ситуація, подібна до діалогу з мюзиклу «Не бійся, я з тобою»: «Це не твій зуб, і навіть не мій – це його зуб»…. У результаті СБУ та спецпідрозділ «Альфа» здійснили операцію по захопленню приміщення підконтрольного Кабінету Міністрів «Нафтогазу України» - вони шукали оригінал угоди з «Газпромом» щодо постачання газу в Україну. Фірташеві та Хорошковському розходилося на тому, аби довести: газ, який намагалася привласнити Тимошенко, насправді належить приватній компанії.

У експертному середовищі заговорили про те, що Тимошенко може стати найбільш бажаною персоною на чолі України з точки зору Росії. Почали говорити про дружні взаємини Юлії Володимирівни з прем´єром РФ Володимиром Путіним. Аналітики із кремлівських коридорів підтвердили автору цієї книги інформацію про зближення середовища Юлії Тимошенко з середовищем російського прем´єра. В пресі з´явилася інформація, що посередниками у налагодженні стосунків виступали опальний бізнесмен Ігор Бакай (який у 2005 році отримав російське громадянство), Віктор Медведчук та підприємець Алішер Усманов, з яким пов´язували в Україні підприємця Віталія Гайдука. Однак, як повідомляло російське джерело, «ми не настільки наївні, щоби робити ставку виключно на Тимошенко. Ми розуміємо, що вона навряд чи витримає взяті на себе зобов´язання. Але вона нас цікавить як зброя проти Ющенка».

Останнім часом до Тимошенко в Росії ставляться з обережністю: особливо враховуючи зближення України з Білоруссю. «Страшний сон Медведєва: союз Тимошенко і Лукашенко. Це страшніше, ніж загроза китайської експансії!», - жартував один із московських аналітиків. У кожному жарті є лише частка жарту. Адже подібний союз створив би нову політичну дійсність на захід від російського кордону, з якою в російській Федерації не могли би не рахуватися.

В Сполучених Штатах до Тимошенко теж почали ставитися з обережністю: її заяви про необхідність посилення влади в Україні були сприйняті як «недемократичні». Тим більше, що Тимошенко на посту прем´єра потіснила ряд американських компаній, що займалися розробкою родовищ нафти в чорноморському басейні.

Традиційно добрі стосунки у Тимошенко склалися лише на європейському напрямку (за винятком американських сателітів). У Парижі та Берліні Юлія Володимирівна і зараз – бажана гостя.

Починаючи з лютого 2009 року рейтинг Тимошенко почав повільно падати. Вже в березні вона суттєво поступалася у впливовості Вікторові Януковичу і могла похвалитися рейтингом в 16%. Проте вона не відмовилася від претензій на владу. Свого часу Дмитро Видрін пожартував: «Якщо Юлія Тимошенко стане начальником ЖЕК № 340 міста Києва, то головним інститутом влади в країні буде ЖЕК № 340». І він не далекий від істини: впливовість Тимошенко визначається не її посадою, а її харизмою та енергійністю.

Протягом літа і осені 2009 року Тимошенко вдалося зупинити падіння рейтингу і впевнено почати його нарощення. Вже у листопаді 2009 соціологи відзначили, що її рейтинг складає понад 23%. За даними соціологічних служб, у другий тур президентських виборів 2010 року виходять однозначно Віктор Янукович і Юлія Тимошенко. Як стверджують експерти, у першому турі Тимошенко поступиться Януковичу, проте у другому у Януковича мало шансів переграти Юлію Тимошенко.

Сьогодні Тимошенко доводиться працювати у надскладних умовах. Уряд перебуває під подвійним обстрілом – з боку Президента і з боку опозиції. В уряді існує ряд вакансій, які неможливо заповнити через відсутність більшості у Верховній Раді. Тимошенко позбавили можливості отримати транш від міжнародного валютного фонду, її ініціативи з приводу стабілізації економічної ситуації в країні наштовхуються на саботаж з боку Президента і його команди. Світова економічна криза найбільш болісно вдарила по економіці України. Опоненти уряду з числа опозиціонерів намагаються підставити уряд через закон про соціальні виплати, який би призвів економіку України до краху.

В цих умовах Тимошенко залишається на посту прем´єра і висунула свою кандидатуру на президентський пост.