Без перебільшення, відправка українських миротворців є видатною подією для нашої держави. По-перше, всі ми пам’ятаємо про „Фаїну” і те, як у полоні страждали наші цивільні моряки. Це не означає, що зараз наш корабель захищатиме виключно українських моряків. Це означає, що наша країна нарешті спромоглась зробити свій конкретний внесок у загальну справу боротьби з піратством і тепер має моральне право звертатись до своїх партнерів, які, у свою чергу, також розраховують і на Україну.
По-друге, це – найтриваліше відрядження українського корабля на бойову службу. 162 доби, з яких перші 90 – в оперативному підпорядкуванні штабу операції НАТО "Океанський Щит” з подальшим переходом в юрисдикцію подібної операції Євросоюзу „Аталанта”. Разом – майже півроку та ще й в суворих умовах тропічного поясу. Такого в сучасній українській історії ще не було!
По-третє, це – найбільш відповідальна миротворча місія українських моряків, яка є логічним продовженням багаторічної роботи наших ВМС в рамках операції Альянсу з виявлення та попередження терористичних дій „Активні зусилля”, а також евакуації біженців з Лівії.
По суті, теперішня участь нашого флагмана в двох операціях НАТО та Євросоюзу – це пік бойової підготовки українського флоту, до якого наші ВМС йшли протягом останніх 15 років, а саме з часу перших потужних навчань серій „Сі Бриз” та „Кооператив партнер” в Одесі. Саме з того часу наші військові моряки почали знайомитись з бойовою організацією ВМС європейських країн, на кораблі яких до того часу, як правило, додаючи слово „супостат”, ми дивились виключно через гірокомпаси та приціли корабельних артилерійських установок.
Тепер та „холодна війна” – далеко позаду. Світ змінюється, інтегрується, кооперується. Добре, що це розуміють й наші політики. Нагадаю, за перші три місяці роботи українського фрегата у складі багатонаціонального угруповання в Індійському океані Верховна Рада віддала більш як 2/3 своїх голосів. Впевнений, що до Нового року наші парламентарі обов’язково ще раз проголосують, тепер вже за перехід українського миротворчого контингенту під військове керівництво Євросоюзу.
Навіть Партія регіонів розуміє „цивілізаційність” та важливість цього кроку, а саме делегування українських миротворців на міжнародні місії. І це попри вистави, що їх під час „Сі Бризу” 2006 року ми бачили у Феодосії. Цілком очевидно, що й тоді ПР лояльно ставились до НАТО, але перебуваючи на той час в опозиції, „регіонали” прагнули взяти владу і тому вирішили загравати з виборцями, а по суті, маніпулювати непоінформованим, здебільшого проросійським електоратом. Час показав, що то було не щиро. Нарешті здоровий глузд переміг.
Він давно переміг і в Росії, яка вже третій рік поспіль відправляє кораблі до Африканського рогу. І там вони, повірте, дуже плідно співпрацюють з НАТО. І кому від цього гірше? Гірше було тільки Україні, яку російські пропагандисти, вміло замовчуючи співпрацю ВМФ Росії з НАТО, звинувачували у цьому саме нашу країну. Шановні, це ж - подвійний стандарт!
Зараз ці дезінформатори вкидають в ЗМІ відверто провокаційні меседжі, мовляв, на якому боці „зіграє” український фрегат у сирійській кризі? Натякають, що наш корабель приєднається до американського угруповання. Знаєте, це вже навіть не смішно. Бо непоінформовані читачі та дописувачі вірять цьому та жваво все це обговорюють.
І це свідчить про те, що, як не парадоксально, тепер „холодна війна” - не з Заходом, а з …братом нашим старшим. Прикро все це. Але я переконаний, правда переможе.
Отже, із інтересом слідкуємо за піврічною бойовою службою наших моряків в Аденській затоці. І хоча їхньою рідною домівкою на ці п’ять місяців стане маленька країна Джибуті (саме там корабель заправлятиметься провізією та паливом), я впевнений, що українські моряки чудово пам’ятають, що на них - нехай й втомлених, але здорових - чекає вся наша країна. Тож, шановні миротворці, сім футів під кілем вашому кораблю!