Коли повідомили, що це буде евакуація і треба вивезти пораненого, якою була ваша реакція?
Хвилювалася. Звичайно, перед початком місії все пояснили, але ці шість годин були дуже напружені. Та це робота, я повинна була його (пораненого) доставити.
Як проходила ця місія?
Туди дрон доїхав без пригод. Назад їдеш, хвилюєшся, як він там, чи цілий. Намагаєшся зробити все, щоб доставити пораненого до медиків.
Траплялися на шляху дрони-ждуни, але ми їх благополучно обїжджали, не підірвалися.
Після передачі пораненого медикам машинку завезли до нас.
Про пораненого нічого не знаю. Я зробила свою роботу — я спокійна.
Розумію, що це була важка місія. Вважаю, що я її виконала на п’ятірочку.
Який вигляд сьогодні має ваш будній в армії?
Прокидаюсь, займаюсь побутовими справами, а вже ввечері їду на місію.
Виїзди кожного дня, але буває, що екіпажі міняються і мене залишають удома, щоб я відпочила.
Доставляємо боєкомплекти, провізію на позиції. Усе логістичне.
От сьогодні відпочиваю. Це означає, що я приходжу і лягаю спати. Якщо є час — дивлюся серіали, щось нове вивчаю. Та в основному сплю.
До чого готувалися перед початком служби і що виявилося неочікуваним?
Я знала, що це буде важко. Що тут завжди треба вчитися, бо без цього ніяк. Якщо не знатимеш справу і сферу, в якій працюєш, то нічого не зможеш зробити. Я це розуміла.
Коли потрапила сюди, виявилося, що все не так страшно. Усе вивчається, усе пояснять, усе зрозумієш. Головне — не філонити.
Знаю, що багатьох на початку служби демотивують умови базової загальновійськової підготовки. Який у вас досвід БЗВП?
Класний. Ми жили в досить комфортних умовах. Було багато навчань: орієнтування, робота з «Кропивою», такмед. Щодня. У мене позитивні враження від навчального центру.
І від бригади позитивні. Вважаю, що я потрапила в хорошу бригаду.
Як ви обирали, куди йти?
Обирала сама. Про 110-ту дізналася через старшу сестру. Вона тут служить більш ніж рік бойовим медиком. Хотіла з нею в одну бригаду потрапити.
Вона дала номер рекрутерів, і я зідзвонилася, домовлялася.
Як ухвалили рішення долучитися до Сил оборони?
У мене мати теж була військова, сестра військова, то я в цій темі кручуся, знаю про неї і для себе вирішила, що повинна піти. Це, мабуть, у нас в генах. Мами не стало, ще до повномасштабного вторгнення. Але це життя.
Три місяці я обдумувала те, щоб стати військовою, і врешті дійшла висновку, що воно того варте.
Це було суто моє рішення, ніхто на нього не впливав.
Чим ви займалися до армії?
Навчалася на ветеринара, потім пішла працювати. Крайня моя професія — флорист. Пів року пропрацювала і почала збирати документи.
Скільки часу це зайняло?
Десь два тижні. Поки пройшла ВЛК, поки зібрала всі документи, поки схвалили. І через два тижні вирушила на БЗВП.
Я була налаштована рішуче. Знала, куди я йду, для чого, тож сумнівів не було.
Як ваші близькі відреагували?
Були в шоці. Питали, навіщо. Я сказала, що вважаю, що мені це треба це. Вони прийняли. Не одразу, але змирилися. І тепер щодня мені дзвонять, підтримують, кажуть, що чекають дуже сильно. Переживають.
Але я кажу, що все буде добре, і вірю в це.
На початку війни вам було близько семи років. Що ви пам’ятаєте з того часу?
Нічого не пам'ятаю, знала, що почалася війна, і все.
Скільки часу минуло від БЗВП до першої місії?
Приблизно чотири місяці, якщо брати все разом.
Бо після навчального центру ще було навчання за ВОС місяць. Далі в бригаді злагодження: навчають, показують, як і де працюємо, вливаюся в колектив. І після того беруся до місії.
На фахове навчання потрапила на програму Drone Force (підготовлена Сухопутними військами ЗСУ для відбору фахівців з безпілотних систем. — LB.ua). Враження дуже позитивні, багато чого навчилася.
Як обрали спеціальність, чому саме НРК?
Спершу стояла перед вибором: або мавіки, або медиком йти служити. Але подумала, а чого б не спробувати НРК, раптом вийде. Потім уже мене затягнуло, поїхала на фах.
Обирала, вже коли проходила БЗВП. Повідомила про своє рішення бригаду і після навчального центру поїхала отримувати ВОС.
У навчальному центрі до нас приїжджали дві вогневі машинки — ми так чисто покаталися, нам пояснили, що це, для чого воно і все. До цього не цікавилася цією сферою, але потім відкрила для себе задачі, які вони виконують, як з ними працювати.
Якою була ваша перша місія?
Ми доставляли провізію. Я хвилювалася, бо знала, що ми їдемо туди, де може бути ураження нашої машинки. Але не все так погано виявилося. Я справилась, все доставили, не підірвалися і вернулися. Після першого виїзду вже більш упевнено почувалася.
Уже є думки про першу відпустку, як проведете?
Поїду додому, до сім’ї.
З кимось із попереднього кола спілкування, крім сім’ї, підтримуєте зв’язок?
Періодично так. Дзвонять, питають, як я, куди пропала. Ну, в мене така робота, не завжди можу бути на зв’язку.
Зі сестрою вдається бути на зв’язку?
Спілкуємось в основному телефоном. Якщо є можливість, то приїжджаємо одна до одної. А зв’язок тримаємо постійно.
Що ви могли б порадити одноліткам, які теж задумуються про службу?
Тут спірне питання, якщо брати мій вік. Треба зважено розглянути всі за і проти, щоб потім ніхто не шкодував. Якщо людина не готова йти до армії в такому віці, їй тут нічого робити, я так вважаю.
Якщо ти підготовлений, знаєш, для чого це все і що будеш учити і виконувати — тоді так. А якщо чисто для того, щоб було — я не бачу сенсу.
Як пояснюєте собі, чому пішли?
По-перше, хочу допомагати. А по-друге, я розумію, що доставляю хлопцям їжу, БК, щоб тримали позиції, вивожу поранених, щоб вони жили. Бо розумію: якщо ми не будемо вивозити, вони там і залишаться. Так ми рятуємо життя. Це мотивує.
За цей час відчуваєте, що адаптувалися?
Так, я здружилася з колективом, маємо спільні теми, багато говоримо про роботу. У мене гарне командування, якщо потрібна допомога — то допомагають. Тож якщо гарний колектив — можна й служити.
Чи цікавитеся новинами? Чи впливає це якось на мотивацію працювати?
За новинами не стежу. На цей момент не вважаю за потрібне. Нецікаво.