В історичних та музейних колах Михайлину знають і поважають - доктор історичних наук, археолог з великим досвідом наукової роботи, більше 20 років викладав у Чернівецькому державному університеті. Колектив Києво-Печерського заповідника, журналісти та й просто небайдужі до долі Лаври кияни покаладають на Любомира Павловича неабиякі надії. Ми ж запитали у новоспеченого генерального директора, на що сподівається він сам.
І РАПТОМ - ЛАВРА
Усі питають: чому на мене випала ця доля — очолити Києво-Печерський заповідник? Все це відбулося для мене раптово. Але до того я мав багато інформації про Лавру з інтернету, і мені було гірко читати про всі ці скандали. Одразу, як мені запропонували посаду, я трошки зніяковів. Зі мною говорив і Міністр, і представники Державного департаменту з культурної спадщини і культурних цінностей. Спитали, як я бачу себе на цій посаді. Ніхто не змушував погоджуватися. Дали трохи часу на роздуми — і я сказав, що згоден.
Щоб я якісь вимоги ставив, коли погоджувався йти на цю роботу, то ні. Я просто просив допомоги у розвитку заповідника.
У Лавру вперше прийшов років двадцять тому назад, може, навіть і більше. Було враження, що я... дуже маленький якийсь. Уже тоді Лавра гарно виглядала, була відреставрована. Але не було Успенського собору, він ще не був відбудований.
ФЕСТИВАЛЬНИЙ НАСТРІЙ
Переключитися з однієї пам'ятки на іншу складно трошки, бо характер їх різний. Хотинська фортеця — це пам'ятка військово-оборонного зодчества. Там б'ються, там гармати, шаблі, фестивалі. Там повний контакт: коли б'ються, аж страшно дивитися — на конях, у пішому строю. Бої тяжкі: якщо врахувати, що десь сорок кілограмів на тобі, шолом, а на вулиці сорок градусів. І треба махати зброєю, бо якщо не будеш махати, то тебе просто знищать. Там лицарський табір з їхніми звичаями, і дружина, і дитина, одягнені у відповідний одяг. Жодного пластика, заборонено вживати в їжу те, чого не було в Середьньовіччі.
А тут — святі місця, спокій, тиша, урочистість, щось духовне і ніжне. Людина, яка сюди приходить, хоче вклонитися православним святим, звернутися до Бога. Вона хоче тут набути душевної рівноваги, спокою. Вийти звідси збагаченою, щоб її клопоти були заспокоєні.
Можливо, в заповіднику організуємо якийсь фестиваль церковної музики. Фестивалі дають можливість залучить більше туристів. Є цільова група відвідувачів, які й так прийдуть. А є такі, кого треба притягнути в музей — чимось незвичним, гарним, духовним. Багато людей вперше приїхали в Хотин на фестиваль, а потім, коли потрапили ще й до фортеці, кажуть: “Треба їздити сюди і їздити”.
Крім того, щоб людина захотіла прийти в музей вдруге, там повинна бути відповідна експозиція, а ще - змінна експозиція. Для цього музей передає свою експозицію в інший музей, а взамін отримує від нього щось новеньке. Я хочу, щоб в музеї повернулися люди, щоб українські музеї були такі ж популярні, як європейські.
ДОДАТИ ГАРМАТИ
Мене знають як археолога. Я довгий час працював в Києві в Інституті археології, а вже звідти потрапив у Хотин.
Колеги мої були подивовані тим, що я вирішив їхати в Хотин. Я теж спочатку думав, що це такий жарт. Але мені пояснили, що там саме відбуваються зміни: директор йде на пенсію, закінчується контракт — треба когось призначати. Потрібна була людина, яка фортецю знає. А я нею у свій час займався, коли працював у Чернівецькому національному університеті. Я тоді очолював експедицію в Хотині, ми розкопки проводили. Власне, мені довелося відстоювати дату заснування Хотина. Вперше ще за часів Радянського Союзу, коли треба було погоджувати все в Москві. Їздив туди двічі, і врешті-решт вдалося довести, що Хотину тисяча років.
В Хотині поки що замало експозиційних площ, але скоро-скоро там завершиться реставрація трьох об’єктів. Наприклад, Північної вежі — вона має чотири яруси, бійниці, там все є, додайте тільки гармат. Поставте можливо декілька фігур гармашів. Більше нічого не треба — є готова бойова вежа, яка зараз готова тримати оборону. Відвідувачі заходять і бачать: от так стріляли, отакі були ядра, отакі були гармати, і потім можуть похвалитися тим, що були у бойовій вежі. Такі музеї потрібні, а не просто виставка за склом. Зараз в моді living history. От мене на фортеці питали, чому б не одягти працівників в середньовічний одяг, чому б не зробити дві карети чи два вози, і на них не возити по фортеці?
Але то в фортеці. А в музеї... Я люблю в музеї тишу. І щоб мені ніхто не заважав.
ПРО ВАРЯЗЬКІ ПЕЧЕРИ І ТАЄМНІ ХОДИ
Реставрацію і підтримку такого заповідника, як Лавра, потрібно проводити вести весь час. Оглядати щотижня стіни, дахи — може, десь тріщина з'явилася, десь щось облупилося. В першу чергу, уваги потребують Варязькі печери в Нижній Лаврі. Ми спільно з монастирем плануємо проводити там роботи. (До розмови долучилася прес-секретар Києво-Печерського заповідника Марина Ситник: “Вони знаходяться поза територією Лаври, у підпорядкуванні Київської міської адміністрації. Це біля Співочого поля, і фестивалі, які на ньому проходять, погіршують ситуацію, збільшують ризик зсувів. Ми разом із монастирем уже розробили і затвердили документи щодо необхідних робіт).
Підземні ходи під усім Києвом, що виходять від печер і ведуть аж до Чернігова - це лише легенди. Я, до речі, весь час переконував, що немає і підземного ходу з Хотина до Кам'янця-Подільського. Його так і не знайшли. Кожне місто хоче мати свої підземні ходи, але зазвичай за таємничі печери приймають підземні інженерні споруди.
Важно, чтобы руководитель музея проводил работу не только связанную с популяризацией музея, его посещаемостью и пиаром. Научно-исследовательная работа, стратегическое развитие коллекции, издательская деятельность, а также фундаментальные музейные проекты, влияющие на наше понимание собственной истории и современности – вот самые важные составляющие работы музея.
— Ольга Балашова, эксперт:
ПРО ЦЕРКВУ
Нас із архієпископом Павлом (настоятелем Києво-Печерської Лаври - прим.Ред.) представили одне одному, і ми проговорили хвилин сорок — про Лавру, про те, що треба її зберігати. Зустрічався і з іншими представниками монастиря. Ворожого ставлення не відчув - думаю, що й не відчую. Розраховую на співпрацю.
ПРО ЮНЕСКО І ЗАБУДОВУ
За тиждень-два у нас завершується формування плану розвитку території, відповідно до наших міжнародних зобов'язань. Це конституція, за якою буде жити заповідник і буферна зона навколо нього. Прораховано абсолютно все: рух машин, забудова охоронної зони. Документ буде затверджено на високому рівні, це, по суті, закон. Не треба бути мрійником: по кожному окремому випадку забудови потрібно буде боротися, але в нас в руках уже буде інструмент для цієї боротьби.
ПРАВО КОПАТИ
До Хотина я був завідувачем польового комітету Інституту археології. Це такий відділ, який вивчає наукову документацію на предмет відповідності методики археологічних досліджень. Вирішує, чи можна дати особі право копати, досліджувати, чи ні. Ми вивчали наукові звіти, виїжджали на місця розкопок, оцінювали методику досліджень. Якщо вона була невідповідна, треба було позбавляти людину “відкритого листа”. Це такий документ, який дозволяє вести розкопки. Було цікаво, бо ми мали багато інформації про те, що відбувається в Україні в галузі археології. А галузеві відділи — наприклад, кам'яного чи бронзового віку — вони знали тільки про свої шматочки роботи.
АРХЕОЛОГІЯ БІЛА І ЧОРНА
Одна з головних проблем українських музеїв - відсутність коштів на закупки пристойних експонатів. Що стосується розкопок, то я не можу сказати, що щось нецікаве видобувають - всі знахідки археологів цікаві. Однак не все може потрапити в експозицію музею.
Усі говорили і говорять зараз про скіфські кургани — вони дуже яскраві, дають дуже багато творів мистецтва. І всі чомусь питають про вагу цих речей, які зроблені з золота. Але вага це добре — ви дивіться на твір мистецства! Що б археолог не знайшов, це дуже цікаво, бо іншого такого не знайдеш. Буде подібне, з цієї культури, з цієї епохи, але все одно — неповторне.
З недорогоцінного, але цікавого - кераміка. Це паспорт кожної пам’ятки, головне, що треба знайти. Бо кераміка дуже часто змінювалася, змінювалася мода, орнаментація — все це допомагає датувати пам’ятки. Але в музей ці черепки не поставиш, хоча вони дуже важливі для археолога.
Чорні археологи — це біль не тільки наш, таке явище існуює ще в деяких країнах. Це ніби ви читаєте книжку, і раз — двох сторонок нема. Те саме — якщо якесь поховання зруйноване, не вистачає сторінок в історії нашій. Це боляче. Якщо археолог потрапляє на розкопки, він веде щоденник, у якому все записує — де, що, як, коли знайдено, в сантиметрах. Все замальовує, реставрує. І для археолога особливо важливо, де по відношенню до одного предмета знаходився інший — який між ними може бути зв’язок. Для чорного археолога це все не має ніякого значення: вирили і витягують на поверхню. Вони, як правило, навіть не кажуть, з якої території знахідка походить, з якої пам’ятки. Це предмет без археологічно прив’язки, просто гарна цяця.
СКІФСЬКІ ПРИКРАСИ НА БАГАТИХ ПАНІ
Ви ж самі бачили ці речі (йдеться про прикраси Катерини Ющенко - ред). Більше такого не бачив.
ДОЛЯ ДЕСЯТИННОЇ ЦЕРКВИ
Розкопки, які проводив на Десятинці Івакін, знову дали багато матеріалу. Знайшли рів, поховання поблизу фундаментів, були одержані цікаві матеріали. Яка подальша доля цієї церкви — не знаю, це складне питання. Є різні думки. Напркилад, відновити. А що відновити, якщо в нас є лише фундамент? Він приблизно показує, якою вона була, але достеменно це невідомо - немає ані малюнку, ані фотографії. Я знаю, що є три варіанти рекострукції, яку можна зробити на цьому фундаменті. В першу ж чергу ці фундаменти треба законсервувати.
ЗВІЛЬНИТИ ПРОКАЄВУ
Правильно журналісти на прес-конференції питали і про хабарі, і про інші речі. Дратує те, що весь комплекс цих питань одразу тяжко вирішити. Можна ще один наказ видати, який завтра відмінять, підуть в суд і знов пішло-пішло.
Директор не може так просто взяти і звільнити свого заступника. Лише здається, що це дуже просто: “та, що вона тут робить, давай її звідси”. І, до речі, заступники не призначаються міністром, він призначив першу особу, а далі вже вона наймала заступників.
ДЗВОНИ
Чи звик я до дзвонів за вікном? Так, звісно, що може бути поганого в дзвонах?