Ще більшого поширення створення іншонаціональних формацій набуло в роки боротьби Української повстанської армії. Ідеологічною основою для їх боротьби стала концепція фронту поневолених народів, яку розробили бандерівці.
Ключовий меседж їхньої боротьби «Свобода народам! Свобода людині!», сформульований ще в 1940 році, передбачав необхідність об‘єднання в антисовєтській боротьбі представників інших народів СРСР. Саме їх вважали в роки Другої світової головними союзниками українців.
Тому, паралельно із розгортанням відділів УПА в 1943 році, проводилася активна інформаційна кампанія, спрямована на представників цих народів, військовополонених чи вояків Червоної армії. Цікаво, що автором текстів листівок до народів Середньої Азії та Кавказу був єврей Лейба Іцик Добровський, який під псевдом «Валерій» працював політичним консультантом командира УПА-Північ Дмитра Клячківського.
Спершу до УПА долучалися поодинокі колишні солдати чи офіцери Червоної армії, які ставали інструкторами в повстанському війську, де бракувало військових фахівців. Потім з другої половини 1943-го почали творитися цілі національні відділи азербайджанців, грузинів, узбеків, туркменів, татар.
"В місяці серпні 1943-го – читаємо в повстанському документі – відділ УПА, складений також з узбеків, грузинів і росіян, знищив у боях з німцями в Млинівському районі Рівненської области 60 гітлерівських бандитів…" У звіті 31 жовтня 1943 року вказувалося про бій з німцями, коли «хоробрі азербайджанці, бачачи перед собою зненавидженого ворога, з великим завзяттям йшли до бою і своїм геройством додавали охоти деяким нашим молодим бійцям, які вперше були в бою».
Для політичного оформлення боротьби національних відділів бандерівці провели у листопаді 1943 року Конференцію поневолених народів Сходу Європи і Азії, що відбулася на підконтрольних УПА територіях Рівненщини. Конференція зібрала 39 представників 13 народів, "поневолених совєтською імперією".
Швидке пересування німецько-совєтського фронту у 1944 році не дало можливості далі розвинути на практиці ідею створення спільного фронту поневолених СРСР народів. Але співпраця між їх представниками відбувалася в наступні 1950-1980-ті роки і відіграла важливу роль у розвалі Союзу.
Так само нині спільна боротьба українців та представників інших народів проти Росії стане початком її кінця.
Після повномасштабного вторгнення російських орд в Україну президент Володимир Зеленський закликав людей з усього світу приїхати та стати на захист безпеки Європи та світу.
27 лютого було оголошено про створення Інтернаціонального легіону територіальної оборони. Вже в перші тижні до українських посольств зголосилися десятки тисяч громадян більш як 50 держав.
Сотні білорусів приєдналися до Батальйону імені Кастуся Калиновського, деякі з них вже загинули в боях за Україну. У присязі, яку учасники білоруського батальйону урочисто склали 25 березня, вони поклялися не лише воювати за Україну, а й звільнити свою батьківщину – Білорусь.
Нині Збройні Сили України дають можливість представникам поневолених народів здобувати бойовий досвід і творити основу для армій, які рано чи пізно скинуть із цих народів московське ярмо.
Так оживає і знову стає актуальним гасло «Свобода народам! Свобода людині!»