Республіканці зробили все, щоб підтримати позитивний для них розвиток подій. Навіть сам Барак Обама визнав, що в дебатах минулого тижня був «занадто ввічливий» зі своїм конкурентом. Рейтинги Ромні почали рости, а ситуація в низці вирішальних штатів змінилася з переваги президента на, щонайменше, нічию.
У Флориді й Вірджинії республіканці відкусили добрячі шматки електорального пирога. У Північній Кароліні ситуація стала особливо болісна для демократів: чорношкірий електорат, який уперше за десятиліття віддав перевагу у цьому штаті їхньому кандидату, розділився і чимдалі більше переходить на бік республіканців.
Лише в Огайо Обама зберіг лідерство – але й тут демократична більшість почала розмиватися. Ромні одразу кинувся ятрити цю рану, здійснивши кілька поїздок і яскравих виступів одразу після дебатів у штаті, без перемоги в якому ще жоден республіканець не ставав президентом.
Проте Білий дім ще дуже далеко від перетворення на Райхсканцелярію 1945-го року. Розрив скоротився, але не зник. Крім того, надійшли дуже втішні новини від національного Бюро статистики.
Безробіття нарешті впало з 8,1% до 7,8% - не такий уже й здобуток, здавалось би, але психологічно дуже важливий для демократів, адже за останні 80 років жодного президента не переобирали за рівня безробіття, вищого, ніж 8%.
С чисто технологической точки зрения было интересно посмотреть дебаты, перенять опыт. Было интересно, почему Обама выглядел на дебатах более слабым при том, что он более интересный и сильнее своего оппонента. Но ему не повезло с самого начала
— Анна Герман
Те, що чіткого переломного моменту в кампанії ще не було і обидві сторони мають козирі в рукаві, робить боротьбу справді запеклою. Республіканці одразу звинуватили демократів у фальшуванні статистичних даних. Мовляв, ті вдалися до маніпуляцій, щоб відкинути безробіття за доленосний поріг – не в реальному житті, а у світі цифр.
Незалежні експерти, однак, піддали сумніву свідому маніпуляцію – проте й відзначили, що зміна на 0,3% цілком перебуває у межах похибки, а методологія збору даних дуже недосконала. Інформація про безробіття формується на основі опитувань зі статистичною похибкою, яка припускає коливання в межах 400 тис. чоловік у масштабах країни. Тому покладатися на ці дані як вирішальний аргумент у передвиборчих перегонах не варто, їхня вартість – справді радше психологічна.
В царині зовнішньої політики змагання теж вийшло за межі протистояння кандидатів. Дебати в Конгресі щодо нападу на американське посольство у Лівії перетворилися на справжній передвиборчий двобій, де обидві партії змагалися в демагогії й вагомості обопільних звинувачень.
У таких умовах підійшли до своїх дебатів кандидати у віце-президенти – чинний володар посади Джо Байден і Пол Раян, напарник Ромні. Оскільки дебати кандидатів на пост глави держави, попри їхнє значення для кампанії, були неяскравими (як влучно підмітив ліберальний New Yorker, «Невидатні дебати [the ungreat debate]: Ромні – 1, Обама – 0»), від других номерів чекали справжнього запалу й пристрасті.
Обидва, зрештою, є католиками і мають ірландське коріння – в системі американських расових стереотипів це значить немало. Дебати й справді вийшли пристрасними; це був той двобій, якого марно чекали від Обами й Ромні. Раян мав основне завдання: втримати завойований республіканцями плацдарм і не загубитися в цифрах, якими він особливо любить оперувати в суперечках. Улюбленець американських бабусь Байден повинен був «помститися» за ображеного Обаму своїми фірмовими сарказмом – і не ляпнути зайвого, що з ним теж буває (як-от навесні, коли він раніше за самого президента заявив, що той не проти легалізації одностатевих шлюбів). Хоча в цілому ораторські якості віце-президента експерти оцінюють вище за Обамині, коли йдеться про публічне змагання.
Проте саме в надмірній ставці на свої сильні сторони Байден і передав куті меду. У дебатах він виглядав трошки занадто агресивним, надто часто іронічно всміхався у відповідь, закочував очі до неба, здіймав руки. Він перебивав опонента за першої-ліпшої нагоди, злегка кепкував із нього і всіляко демонстрував вікову різницю між «своїм другом Полом» і собою, а вона складає 29 років.
Раян виглядав трохи заскоченим цією стратегією – і тому теж не виграв. У кількох моментах він просто не знав, як відповісти на шпильки опонента й ігнорував їх; оговтавшись, старався вколоти його у відповідь. Його основною перевагою було те, що він не втратив контролю, не зірвався в агресивний контрнаступ і спокійно, холоднокровно відповідав аргументами.
В цілому перемога начебто залишилася за ним. За гамбурзьким рахунком ці видовищні дебати закінчилися нічиєю, яку кожна зі сторін може назвати «перемогою». Але в контексті кампанії їхнє значення так і залишилося на другому місці: вони не змінили її перебігу і балансу сил. А отже, своєї мети досягли республіканці. Плацдарм Ромні утримано.
Утім, справжня боротьба ще попереду: у битвах титанів, раунді 16 жовтня, коли йтиметься про зовнішню політику, і підсумковому раунді 22 жовтня. От для цих дебатів поп-корн справді не завадить.