Найдешевші в світі кредити сьогодні дають дві організації: Світовий Банк і Міжнародний Валютний Фонд. Вони погодилися дати Україні гроші, якщо та покаже як вона їх віддаватиме, як працюватиме її економіка. Згода цих двох потужних організацій є дуже важливою, адже їх співпраця з Україною є позитивним сигналом для інших потенційних інвесторів. Усвідомлюючи важливість отримання кредиту МВФ для України, не втомлюсь повторювати: рано чи пізно його доведеться повертати. І якщо уряд лише продовжуватиме піаритися на гучних заявах, а не матиме політичної волі приймати жорсткі реформаторські рішення, то будь-які кредити нестимуть ризик занурення України в надзвичайно глибоку боргову яму. Однією з вимог МВФ була реформа енергетичного сектора. Для позичальника важливо впевнитися, що економіка спроможна заробляти гроші. Видаткову частину держбюджету потрібно було звільнити від такого потужного тягаря, як підтримка збиткового НАК «Нафтогаз України». Не може держава витрачати третину свого бюджету на енергетичні дотації. Такого собі не дозволяють навіть країни, які на 100% забезпечують себе енергетичними ресурсами.
Беззбитковості НАКу «Нафтогаз України» уряд вирішив досягти шляхом різкого підвищення тарифів на газ для населення, тобто нашим з вами коштом. А ціна на газ для населення потягла за собою догори вартість централізованого опалення (в середньому на 67% з 1 травня цього року), піднялись тарифи на електроенергію (до 36, 6 копійки за 1 кВТ з 1 квітня до 31 серпня цього року, та в перспективі до 90 копійок за 1 кВТ з 1 березня 2017 року). Питання про підняття цін на воду на сьогодні теж залишається відкритим.
Чи були інші варіанти? Безперечно. Починати реформування із підняття тарифів для населення – не реформа. Маю чітке переконання – реформу «Нафтогазу» слід починати із розподілу сфер відповідальності. Видобування, транспортування, зберігання повинні бути закріплені за окремими структурами. В результаті такого реформування має утворитися чіткий і прогнозований розвиток енергетичного сектора.
Залучення інвесторів, ліквідація крадіжок через так звані «газові схеми», унеможливлення «відкатів» при закупівлях – ці кроки також могли оздоровити «Нафтогаз», але вони не давали відповіді на основне питання – беззбитковість. За даними Центру досліджень енергетики, у 2014 році з 42,6 млрд. м3 спожитого Україною газу населенням використано 22,1 млрд. м3 – 15,1 млрд. м3 напряму і 7,0 млрд. м3 через підприємства, які виробляють тепло для населення. Вся промисловість використала лише 15,7 млрд. м3. Продаж населенню газу нижче собівартості коштував «Нафтогазу», вірніше, державному бюджету, 110 млрд. грн. Сумні цифри.
Для порівняння: вся Польща (промисловість і населення) у 2014 році використала приблизно 18 млрд. м3 (з них приблизно 2 млрд. м3 пішло реекспортом до України). Це менше, ніж використало все наше населення через конфорку, котли і батареї опалення. При тому, що Польща має втричі (!) більший від України ВВП. Тобто, Україна приречена міняти свою енергетичну структуру, систему ЖКГ, адаптувати її до європейської успішної практики, зменшуючи таким чином і енергетичну залежність від країни-агресора, від Росії.
Чи потрібно піднімати тарифи на енергоносії? Так, безперечно. Але підходити до цього потрібно дуже обережно і розважливо.
По-перше, ці тарифи повинні бути економічно обґрунтованими. Підприємства енергетики не можуть бути збитковими. В інакшому разі їх збиток змушений буде покривати державний бюджет, що на сьогодні є нереальним.
По-друге, тарифи повинні бути прозорими для платників. Населення повинно знати, чому воно платить 3,60 грн. чи 7,18 грн. за кубометр газу. Звідки взялася ця ціна, чи справедливі всі її складники? Для цього треба оприлюднити всі розрахунки в пресі, постійно вести діалог з людьми через телевізор. Пам’ятаєте вибори? Теперішні переможці перегонів не злазили з екранів, рекламуючи себе. Що заважає сьогодні Прем’єру і відповідним міністрам «на пальцях» пояснити людям природу нової ціни на газ і необхідність її підняття?
Та саме непрозорість формування тарифів і заважає. Переконаний, якщо з ціни на газ виключити корупційну і злодійську складові, вона суттєво знизиться, не так лякатиме людей і тоді її можна буде пояснити. Прозорість тарифоутворення є однією зі складових реформування енергетичного сектора економіки. Так само, як і сектора послуг ЖКГ.
По-третє, держава повинна подбати про соціально незахищені верстви населення. Це пенсіонери, інваліди, люди, які або не можуть заробляти на своє утримання, або заробляють мінімум. Їм повинна надаватись субсидія. При чому, ці субсидії повинні бути монетизовані, тобто, виплачуватись грішми. Це дасть можливість людям не тільки сплачувати за спожиті послуги, а й вкладати ці гроші в енергозаощадження: встановлювати енергозберігаючі вікна, котли, лампи освітлення, щоб економити на споживанні енергоносіїв.
Сьогоднішня система субсидій дозволяє коштом державного бюджету отримувати прибутки олігархам, які контролюють енергетику, і… тій самій Росії, газ якої ми купуємо. Росія нашими перевитратами газу фінансує виробництво новітньої зброї, яка вбиває наших хлопців на Сході. Тому енергозаощадження повинно стати українською державною стратегією, національною ідеєю, яка з часом дозволить відмовитись від російських енергоносіїв і стати енергетично незалежною державою.
По-четверте, вважаю, що надавачі послуг – газові управління, водоканали, теплоенерго власним коштом повинні встановити людям лічильники на газ, тепло, гарячу й холодну воду. Це теж дозволить усунути неправомірні нарахування на послуги ЖКГ і дасть можливість контролювати споживання. Держава повинна також жорстко контролювати якість газу. Люди не повинні платити ринку газову ціну за ту суміш, яка сьогодні подається фірташівськими облгазами на наші пальники і горить жовтим полум’ям.
І останнє. Послуги ЖКГ повинні бути підйомними для сплати. Зауважте, я вже говорю не про тарифи, а про загальні суми, які споживачі платять за послуги ЖКГ. В цивілізованих країнах на оплату послуг ЖКГ йде приблизно 10-15% від загального доходу родини. До підняття тарифів українці витрачали на послуги ЖКГ 25-30% своїх доходів, тепер ці цифри виростають в рази.
Що ж робити? Думаю, що кожна українська родина з підняттям тарифів отримала потужний стимул для економії та модернізації власного житла з метою зменшення витрат енергоносіїв та води. Згадайте ту ж Польщу 10-15 років тому: практично всі будинки (і висотки, і приватні), стояли в будівельному риштуванні – вони утеплялися, ставились пристрої для отримання енергії з відновних джерел. Сьогодні ж, переїхавши кордон з Польщею, ми відразу звертаємо увагу на вітряки, які генерують електроенергію. На дахах – сонячні батареї та сонячні колектори. По кількості отримання сонячної енергії Польща приблизно рівна Україні, ми розташовані на тих самих широтах, але у нас сонячні батареї ще й досі вважаються дорогим задоволенням і сонячна енергетика розвивається дуже мляво.
Держава повинна стимулювати енергозбереження: надавати пільгові кредити на утеплення будинків, впровадження енергозберігаючих технологій, відновлювальної енергетики. Звідки брати кошти на це? Ми постійно чуємо спекуляції на тему дешевого газу вітчизняного видобутку… Думаю, що весь газ повинен коштувати однаково, поки ми маємо різні його джерела.
А різницю між ціною продажу і ціною видобутку українського газу якраз і варто направляти: по-перше, на модернізацію самих підприємств, які займаються видобутком, по-друге, на якісну геологорозвідку, яка вже майже не фінансується державою і скоро взагалі зникне як галузь. І по-третє, найголовніше – власне на стимулювання енергозбереження. Крім того, з цієї різниці могли б фінансуватись і пільгові безвідсоткові кредити на утеплення і відновну енергетику, і часткове погашення населенню витрат на енергозбереження, і фінансування впровадження ноу-хау в енергетиці. Ми повинні вийти на європейські норми енергоємності життя. Це наш європейський вибір, наш енергетичний Майдан.