Запитайте мене, рік тому, інтегрування до якого союзу я обирав би на місті наших керманичів та громадян, я твердо відповів би, - звичайно до рідного нам ТС та братньої Росії. Аргументування були б наступні: вони ж наші брати, ми маємо спільну історію та культуру, пройшли через Велику Вітчизняну Війну і перемогли в ній (і це була перемога людей, а не партії та керманичів) та і в загалі наші народи пережили багато чого разом. З економічного боку мі теж тісно пов’язані, багато нашої продукції експортується до країн ТС (останнє точно не заперечити ),а що в тій Європі??? Пізнання про ту «дику» Європу, я черпав лише із телебачення, газет та всесвітньої мережі і що я бачив, постійні виступи сексуальних меншин, наплив емігрантів з Африканських країн, розповіді про скорочення працівників та статистичні данні про безробіття в ЄС, в тому числі серед молоді, і думав нащо воно нам таке, які ж вони «дикі».
Але в цьому році мені пощастило побачити на власні очі ту «дику» Європу та братню Росію, розповім лише про деякі моменти, які найбільше мене вразили та запам’яталися.
Приїхавши до Москви я наче нікуди і не приїхав, я усіх розумів та усі розуміли мене, цей швидкий вранішній сумбур на вулицях, тягучки на дорозі, сіра каша під ногами (це було в Лютому), те ж саме метро, але увійшовши до вагону метро і під час поїздки я почувався начебто на голках, бо люди, як на мене, були не такі як в Києві. У вагоні майже ніхто не розмовляв, всі були у своїх думках, важко було побачити привітні посмішки у когось на обличчі. По-друге мене вразило відношення росіян до приїжджих з країн Азії, наче «до рабів», але ж брудну роботу теж необхідно комусь виконувати і вони такі ж люди, коли у кафе віддаючи підніс з посудом та сміттям (це було кафе самообслуговування) посудомийці узбечці подякував, вона злякалась і дивилась на мене начебто, я їй хотів зробити, щось неприємне, лише коли я всміхнувся і кивнув, вона зрозуміла, що я дякую і посміхнулась у відповідь, це була перша посмішка за цілий день яку я побачив. Ще мене вразила велика кількість «кавказців» на вулицях Москви, які ведуть себе дуже нахабно та двічі за 3 дні намагалися вступити в конфлікт зі мною, до речі, зі слів знайомих росіян, їх стає багато по всій території Росії, а якщо додати їхні «дотаційні регіони», та останні марші та націоналістичні виступи, то картина зовсім неприємна. Повертаючись до Києва я вперше подумав, які ми все таки різні,а коли з боку братньої країни почалась постійна критика в наш бік та економічні підніжки мої думки лиши стали твердішими, який же нормальний БРАТ буде заважати братові робити щось, нехай воно йому і не подобається?
А вже влітку я відвідав Ірландію з її постійною пахмурною погодою та Італію з її Величним та Прекрасним Римом.
Дублін зустрів мене теплим серпневим вечором, повсюди були вказівники, за допомогою яких я швидко дістався автовокзалу, на стенді я дізнався коли наступний автобус і дочекавшись його (прибув і відправився він згідно з розкладу) водій був привітний чоловік років 35-40 який півдороги підспівував радіоприймачу, їхав я близько 3 годин до 70 тисячного містечка Голвей, дорога була рівна без жодних вибоїн і ми збавляли швидкість лише проїжджаючи пункти для оплати проїзду. Вночі там дуже людно і спокійно, за 4 дні перебування я жодного разу не побачив, а ні поліції, а ні їх машин, лише на зворотному шляху місцеве ДАЇ на автобані, в Італії поліцію я зустрів лише в Римі, гадаю із-за великого скупчення туристів . Люди на вулицях були дуже привітні і з радістю допомагали, одна жіночка навіть запропонувала підвести мене до центру міста, вона була дуже рада знайомству з українцем з загадкової України про яку вона чула і знає, що Україна по сусідству з Польщею, які проводили ЄВРО 2012. Того ж дня я пішов гуляти по місту, мене дуже вразило, що вони не ховаються за величезні забори, хоч який би не був будинок і які б машини не стояли на їхньому дворі, правильно чого ховати, те, що зароблено чесно . До речі спілкуючись з колегою з Австрії, він мені з натхненням розповідав, що збираються з дружиною купувати власний будиночок, точніше взяти кредит на нього на 10 років, коли він назвав мені суму, я подивився на нього з невеличкою заздрістю , сума була 250 тисяч евро, він як і я звичайний інженер, різниця лише в тому, що він живе та працює в Австрії, яка в ЄС. Цікаво для мене стало і те, що рішення приймаються не тільки голосами більшості, а і меншості до якої теж прислуховуються, і намагаються шукати компроміси, бо поважають думку кожної людини, в даному містечку була проблема з будівництвом і його перенесли в інше місце, ще до того як розпочали. Поцікавився я і про відношення місцевих до сексуальних меншин , на що отримав відповідь,: - А чого їх боятися? Виглядають вони ззовні так як і інші громадяни, на вулицях ведуть себе пристойно, нікому не заважають, відпочивають в основному у своїх закладах. Питав я і про відношення до емігрантів, як з країн Африканського континенту так і Східної Європи, директор підприємства на яке я приїздив, відповів, що йому байдуже на колір шкіри працівника, вважливо, щоб робота була виконана вчасно і якісно, заробітна платня для всіх працівників однакова, незважаючи громадянин якої ви країни, до речі у нього працюють декілька поляків і чехів, і він дуже ними задоволений за якість виконаної роботи та те як швидко вони схоплюють нове.
Взагалі вражень дуже багато всі вони яскраві і приємні, а написати можливо дуже багато. Але головне, що мені сподобалось: це відчуття і можливість свободи пересування, захист та повага від держави її громадян, довіра між людьми та оптимізм який вони випромінюють.
Кожен має вирішувати для себе куди він хотів би рухатися, як кажуть мої батьки ми вже пожили і обирати вам – молодим, для себе я обрав – це ЄС і вважаю, що варто спробувати та не втратити шанс та підписати асоціацію, яка стане для нашої країни першим важливим кроком на шляху до дружньої родини Європа!
P.S І останнє, можливо наші можновладці вважають, що питання Юлі не таке і вважливе для Європи, але в центрі Риму на Сенаторській площі висить величезний банер з її зображенням та написами на італійський з вимогами звільнити її, а поруч з ним красувався банер з Індірою Ганді, то може відправити її на лікування і показати Європі, що ми доросла країна і власні інтереси деяких людей не переважають над інтересами всієї нації.