Публікації автора
-
Існує й інший шанс, наш – шанс на синергію реформ в Україні та Молдові, на спільні підходи до проблеми Придністров'я і безпеки у критично важливому для України регіоні. Буде прикро, якщо ми цим
шансом не скористаємося.
-
Якби в Росії провести хоча б відносно чесні вибори з альтернативними кандидатами, у Путіна був би результат Кочаряна. І диктатор прекрасно це розуміє – тому і закручує всі гайки. Час «колишніх» на
пострадянському просторі завершується.
-
Путін може скільки завгодно проводити свої уявні «червоні лінії», а Байден може впевнено їх ігнорувати. Це навряд чи призведе до врегулювання ситуації на Донбасі. Але може призвести до
нерозповсюдження конфлікту на нові регіони України.
-
Це уряд єдності проти Нетаньягу. Однак сьогодні Нетаньягу в кабінеті прем'єра вже не буде. А значить, закінчилася і єдність його опонентів і ворогів. Починається новий етап нескінченної
ізраїльської політичної кризи.
-
Зміни в Білорусі безпосередньо залежать від змін у Росії. Поки цих змін немає, Лукашенко може дозволити собі все що завгодно. Однак у разі початку змін у Росії режим Лукашенка зникне, ніби його
ніколи й не було.
-
Найближчі роки пройдуть у пошуках виходу з глухого кута у стосунках Лондона й Единбурга.
-
У Макрона не вийшло домовитися з Путіним щодо ЦАР – бо його, як і Зеленського, Путін серйозно не сприймає, що йому той Макрон. І ще тому, що Путін ніколи не відмовляється від важелів впливу і
джерел наживи.
-
Із Санду в Молдови з'явився шанс. І якщо Заходу, Румунії та Україні вдасться надати новій президентці і майбутньому новому парламенту реальну підтримку, тоді навіть Москві доведеться змиритися з
остаточною поразкою Додона.
-
Путін переконаний, що про Україну потрібно розмовляти з Байденом. Зеленський переконаний, що про Україну потрібно розмовляти з Путіним. І те, і інше не відповідає дійсності – про Україну потрібно
розмовляти з українцями.
-
Росія – ніяка не дружня Чехії держава, а країна-терорист. І тепер на цю аксіому доведеться зважати навіть таким "відмороженим" політикам, як Земан.
-
Нам потрібно переконати країни НАТО, що приєднання України до Альянсу не залучить їх до конфлікту, а, навпаки, створить ґрунт для його подолання.
-
Проблема насильства в північноірландських містах пов'язана аж ніяк не з пандемією. Ця проблема – Брекзит, і від неї Великій Британії вже нікуди не дітися.
-
Наші спецслужби, державні структури, медіа залишаються просоченими не лише російською агентурою, а й людьми, які готові в будь-який момент нею стати – тільки поки що не знають, як це зробити.
-
Москва буде продовжувати дестабілізувати Вірменію – поки вірмени не зрозуміють, що Путін хоче позбавити їх перспективи побудувати цивілізовану країну.
-
Путін хоче бути тим, ким був Горбачов. Зовсім не царем, як Єльцин, а імператором, як Горбачов. І саме звідси ця тяга до завоювання земель, втрачених імперією. І саме тому ці кроки Путіна
зустрічають розуміння Горбачова.
-
Білорусам потрібно протриматися до краху путінського режиму і не допустити ліквідації своєї держави. Впаде Путін – завалиться і Лукашенко.
-
Путін опинився в парадоксальній політичній пастці. Він зобов'язаний підтримувати Лукашенка в його сутичці з народом, тому що повалення правителя сусідньої держави стане небажаним прецедентом для
самої Росії.
-
Путін критично не зацікавлений у тому, щоб хтось міг запідозрити його в невпевненості, нездатності реалізовувати свої рішення.
-
Незабаром Путін буде вибирати між двома моделями свого політичного майбутнього – і майбутнього Росії – довічне правління або транзит влади.
-
Байдужість людей, розуміння ними того факту, що влада складається із злодіїв, бандитів і фальсифікаторів – важлива передумова майбутнього краху.
-
Елітам усіх країн цивілізованого світу доведеться робити вибір - або перетворювати свої держави на циркові арени, на яких виконують «Катюшу», або повернутися до відповідального управління
країною.
-
«Арабська весна» змінила долю України, зробила її заручником страху Путіна і сценою для багаторічного кривавого конфлікту. Адже в уяві російського правителя він рятує не лише власну імперію, а й
власне життя.
-
Босния и ее дестабилизация – просто один из инструментов российской агрессии против цивилизованного мира.
-
Сможем ли мы сняться с якоря и уплыть подальше от Москвы? Как это ни парадоксально звучит, но до восстановления территориальной целостности у нас куда больше шансов, чем после этого
восстановления.
-
У Москві просто не допускали перемоги Санду. А коли усвідомили, що один з найбільш прихильно налаштованих до Путіна політиків на пострадянському просторі може програти, почали діяти класичними
нудними кремлівськими методами.