У попередні роки було декілька хвиль, коли про харасмент в освіті та театрі починали говорити, але вони не принесли структурних змін. Чи зміниться ситуація цього разу?
Вистава Дмитра Захоженка починається зі стилізації під класицистичну манеру гри, та зрештою мольєрівська фабула переривається: актори починають говорити побутовою мовою, у них стирається грим, монологи часом не вʼяжуться із сюжетом.
Наразі одна з естетично найсильніших робіт у репертуарі театру. Утім закладені у виставу наративи збивають з пантелику й призводять до неочікуваних висновків.