Все публикацииПолитика

Парламентський фронт

Позачерговим парламентським виборам – бути. Так сказав Президент і звернувся до Верховної Ради з проханням саморозпуститись. Хоча понад 70% громадян щиро очікують нових виборів, депутати озвучують десятки аргументів проти. Втім, небажання йти на політичну перекваліфікацію шкодитиме в перспективі всім: парламентарям, Президентові та громадянам.

Ольга Айвазовська, Громадянська мережа ОПОРАОльга Айвазовська, Громадянська мережа ОПОРА, координатор общественной сети "Опора"

Фото: Виталий Головин

Не можна відкладати

Переважна більшість народних депутатів щиро вважають нові вибори політичною екзикуцією, адже, вони вперше опинились в ситуації, коли кулуарні домовленості з Адміністрацією Президента не гарантуватимуть переобрання, законодавство про вибори не можливо підготувати в інтересах однієї політичної групи більшості, а війна на Сході залишається політичним викликом для всіх. Щодо останнього, то “еліти Донбасу” залишаються без свого ядерного електорату, а решта політиків та посадовців змушені будуть йти через випробування ефективності, мірилом якого стануть збережені чи втрачені людські життя. На жаль, на фоні бойових дій дискурс може стати ще більш цинічним, а “політична 5 колона” рішучішою, тому неохідно визначати більш жорсткі часові рамки заходів виходу з кризи, чому однозначно сприятиме призначення дати виборів.

Президенту варто пам’ятати, що виграти вибори, програючи війну, неможливо, а в світі давно є Інтернет. Перше спонукатиме главу держави бути більш ефективним в подоланні терористичних загроз на Сході, забезпеченні гуманітарних коридорів для внутрішніх переселенців, озброєнні та оснащенні наших військових.

Петро Порошенко однозначно сподіватиметься завести до парламенту власну політичну силу. Друге повинно попередити використання пропаганди чи інформаційних маніпуляцій в середині країни, з метою штучного нарощування, чи заниження рейтингів різних сил.

Президент зацікавлений в проведенні кампанії, адже, його домовленості з політичними групами чинної ВРУ не можуть бути стійкими. Депутати, які голосували за “диктаторські закони” 16 січня, а потім нетривалий час давали 300 конституційних голосів за розвінчування Януковича, згодом втратили страх і зайнялись підтримкою тероризму, не можуть стати партнерами. Крім того, парламентарі почали займатись відвертим саботажем законодавчої діяльності, через неявку на засідання, подекуди відсутність в залі під час самого голосування тощо. Така тенданція не сприятиме ані реформам, ані подоланню кризи.

Фото: Макс Левин

Часто доводиться чути, що ЄС та США бояться виборів, як дестабілізуючого фактору. Дійсно, 25 травня стало випробуванням для всіх і Україна відбулась “малою кров’ю”. Весь світ визнав, що вибори могли б завершитись в гірших умовах, втім, фактор однозначного голосування в першому турі зняв всі дискусії навколо теми легітимності. На побоювання Заходу хочеться сказати наступне: якщо цьому парламенту дати пів року, то інтервенція Кремля буде мати не лише військово-терористичні ознаки, а і внутрішньо політичні. Реванш групи Януковича здійснюється щоденно через переформатування фракції Партії регіонів та формування нових груп. Війну на два фронти: східно-прикордонний та парламентський, - держава має всі шанси програти. Якщо лобі Кремля та Сім’ї набуде чітких обрисів та переросте в сталі парламентські угрупування, то країна втратить демократичний вектор надовго. Квазі ВРУ піде наступом на Уряд, Президент з обмеженими повноваженнями не зможе балансувати між гілками влади, а зневіра та агресія стане новим суспільним трендом. Якщо в демократичних державах, парламент є системою стримування та противаг між виконавчою владою і Президентом, то в наших реаліях не варто сподіватись, що Рада, обрана з залученням корупційних схем, може стати чесною.

Що ж до депутатів, то частині з них не судилось потрапити до ВРУ VII скликання, тому вони всім можливими способами відтягують розпуск.

Невеликій групі парламентарів доведеться відповідати за свої дії перед законом, адже, недоторканність та кругова порука сьогодні не дає шансів на покарання винних у підтримці терористичних груп, розпалюванні ворожнечі між громадянами різних політичних поглядів та регіональної приналежності, закликів до насильницької зміни влади та перегляду кордонів держави. Такі, звісно, можуть втікти, як тільки вибори буде оголошено, втім, їм цього дуже не хочеться. Але серед депутатів є і притомні політики, які розуміють, що працювати, виконувати свої повноваження в цьому скликанні парламенту буде вкрай складно.

Втім, головним ініціатором розпуску є все ж народ. Дивно, але пересічні громадяни, які не чули, що належний парламент повинен бути репрезентативним, інституційно незалежним, прозорим, відкритим і підзвітним, підсвідомо розуміють, що Верховна Рада України не є такою і її потрібно терміново переобирати.

Фото: Виталий Головин

Правила гри

Відверта розмова з депутатами про правила гри на виборах утруднена політичними інстинктами. Кожна фракція чи група приміряє на себе виборчу систему та рахує потенційні голоси. Україна вже мала декілька чистих мажоритарних виборів, голосування за закриті партійні списки, а також застосовувала змішану, або паралельну виборчу систему (225 депутатів обираються за партійними списками, 225 – в одномандатних мажоритарних округа). Кожна система має недоліки та переваги, тому комусь ближче голосування індивідуальне, або ж пакетне (закриті списки), але будь-яка система повинна обиратись відповідно до потреб суспільного, а не партійного характеру. Хоча важко відповісти на питання, яка з політичних сил зможе відмовитись від завдання отримати та утримати владу та переорієнтується на мету: інвестувати в українську політику.

Заради пафосу депутати від всіх без винятку фракцій та груп в різний час публічно підтримували відкриті партійні списки з регіональною складовою. Втім, щирості в цих словах замало.

Зазвичай, коли депутати та лідери фракцій планують доводити справу до логічного кінця, вони намагаються домовлятись з іншими щодо підтримки на голосуванні. Якщо ж метою є піар та бажання відкласти у довгий ящик ідею, то фракції множать близькі законопроекти та подають їх паралельно. Так вони опиняються, на їх думку, у вигідному становищі: отримують публічні девіденти за послідовність та забезпечують відсутність небажаного для себе результату голосування. Сьогодні таку тактику вибрали депутати щодо виборчого законодавства.

Немає ідеальних систем, але є країни, в яких відверто працюють демократичні інститути і в цьому зацікавлені всі сторони, а є такі, як ми.

Партією керувати будеш ти

Закриті партійні списки дуже імпонують харизматичним авторитарним лідерам, які тягнуть за собою невідомих та вже безперспективних, але амбітних і грошовитих. Кандидати, які заходять до ВРУ через закриті списки дуже схильні до тушкування та міграції від фракцій до фракцій. Найбільшим апологетом цієї системи сьогодні залишається ВО “Батьківщина”, точніше, Юлія Тимошенко. За логікою подій саме вона повинна була б проаналізувати ситуацію, коли з її фракції, яка після 2010 року втратила владні позиції, побігли депутати. А у 2012 році перші тушки, на біду для “Батьківщини”, були теж з її рядів. Звісно, такі перебіжчики є у різних фракціях і деякі з них обирались також в мажоритарних округах, втім, ці винятки скоріше підтверджують правила. Закриті списки сьогодні можуть пропонуватись суспільству лише під приводом організації виборів на всій території, адже, 12 округів в окупованому Криму ми поки виключаємо з політичних процесів України, а на Сході аж 25 округів не змогло взяти участі у голосуванні за на виборах Президента 25 травня.

Фото: Макс Левин

Втім, кожен повинен чітко розуміти, що закриті списки не вирішують проблему, а лише вуалюють її та позбавляють права участі у політичних процесах частину виборців до наступних чергових виборів. До прикладу, якщо частина територій України таки не буде відвойована до позачергових парламентських виборів, а голосування відбудеться за пропорційною частиною з закритими списками, то ради на те вже немає. Якось не серйозно сподіватись, що близько 8 мільйонів виборців, що проживають в зонах ризику, тимчасово змінять місце голосування та поїдуть всі обирати собі депутатів на дільницях, наприклад, Херсонської чи Дніпропетровської областей. Тож, формально, результат голосування буде і його не можна не визнати законним, але щодо легітимності – велике питання. При застосування змішаної виборчої системи з закритими списками та одномандатними виборчими округами ситуація може виглядати більш перспективною, ніж за чистої пропорційної системи. Так, громадяни з окупованих територій чи зони АТО можуть голосувати де завгодно за списками, а от довибори в округах оголошуватимуться одразу після їх звільнення від ворожих, терористичних елементів. Чинна система не заморожує ситуацію в парламенті станом на момент проведення бойових дій, вона дає шанс продовжити доукомплектацію парламенту в перспективі.

Чиста мажоритарна система, звісно, може бути більш симпатичною і позафракційним депутатам, і колишнім регіоналам, які мають достатньо ресурсів для мотивації виборців в межах малого округу, але усвідомлюють низькі шанси доступних сьогодні партій, чи розкрутки в короткі терміни нових політичних проектів. Допускати вибори з мадоритарною складовою можна за двох умов: 1) адекватна робота правоохоронної системи під час кампанії, яка буде реагувати та карати тих, хто займається відвертим кримінальним підкупом виборців і фальшуванням протоколів; 2) системна робота з громадянами ЗМІ та активістів, які повинні визнати, що рівень корупціогенності політиків визначається рівнем корумпованості, або ж лояльності самих громадян.

Випробування ж відкритими партійними списками з регіональним компонентом можуть пройти лише ті політичні організації, які готові віддати всю владу виборцю. Справжній демократизм в темі виборів для партій закінчується там, де починається реальна розмова на тему запровадження відкритих списків. Система набагато більш складна ніж випробовані для розуміння, організації виборів та встановлення результатів голосування, але вона дає шанс на очищення парламенту. Майже всі законопроекти, зареєстровані в парламенті, базуються на тексті проекту Виборчого Кодексу, який розроблявся у ВРУ VI скликання, але так і не був розглянутий. Документ пройшов оцінку Венеціанської комісії та отримав позитивні характеристики, в його розробці брали участь депутати всіх фракцій крім Партії регіонів, що свідчить про його компромісний характер. Тож, законотворці знали, звідки черпати ідеї.

Суть всіх проектів зводиться до наступного: 1) вибори відбуваються у +- 28 великих округах, для кожного з яких партія на великому з’їзді обирає кандидатів в регіональні списки; 2) громадяни голосують за конкретного канидада у цьому регіональному списку, чим створюють умови для внутрішньопартійної конкуренції та перетворюють список на рейтинговий і гнучкий до волі виборця, а не партійного керівництва; 3) всі нерозподілені голоси, недобрані повні мандати отримує партія, точніше, її керівництво, в якості бонусу.

Таким чином, результат голосування залежить лише від виборців, а партійне керівництво у визначенні ролей кандидатів відходить на другий план. Саме цього і найбільше бояться політики.

Фото: Макс Левин

Замість висновків

Виборам бути. Якщо відкласти рішення про долю парламенту, то ми відкриємо другий фронт для Кремля, який поки набагато більш слабкий порівняно зі східним. Крім того, затягування з рішенням може поставити в умови заручників наших військових. Якщо під приводом проведення АТО буде неоголошено дату виборів, то операція має всі шанси стати затяжною та малоуспішною. Вкрай важливо, щоб Україна відмовилась від корупціогенних систем та перейшла до відкритих списків, прийняла нові правила гри. Якщо голосування відбуватиметься за чинною змішаною системою, то відкритим залишається питання готовності самих громадян контролювати процес і протидіяти тим спокусам, які будуть запропоновані виборцям в мажоритарних округах. Не зважаючи ні на що, Україна матиме відкриті списки, питання лише в тому, коли саме.

Ольга Айвазовська, Громадянська мережа ОПОРАОльга Айвазовська, Громадянська мережа ОПОРА, координатор общественной сети "Опора"