Олесь Доній: "Росія почала готуватися до війни ще у листопаді"

Печать

Подейкують, що Олесь Доній скурвився: спочатку от проголосував за «азарівський» бюджет, а потім опинився у одній депутатській групі з багатьма одіозними постатями. Але треба розуміти: депутати-«свободівці» не стануть лупцювати негідника. І якщо Доній потрапив під їхню роздачу, це свідчить, що у нього з совістю все гаразд.

Він залишається таким же інтелігентним націонал-демократом, яким його всі, власне, і пам’ятають. Непретензійний костюм, простеньке пальто, хіба що туфлі… Утім, а що туфлі – я не впевнений, що вони вартують більше тисячі гривень (і це я ще свідомо завищую верхню межу).

Худорлявий Доній зараз нагадує відомого мультперсонажа хом’яка: у своїх щоках він несе безліч компрометуючої інформації з приводу союзників по коаліції, але – «мовчить хом’як». Мовчить з міркувань революційної доцільності. Чи то б пак – недоцільності. Утім, зараз усе сплелося.

Він на свій розсуд, страх і ризик відвідав захоплений росіянами Крим. І побачив там вельми неприємну картину. Каже: «Я не відчув там української влади». І додає: «Кримчани кажуть, що офіційний Київ зрадив їх. Я не мав, що їм заперечити».

Ми говорили про анексію Криму і повну бездіяльність центральної влади щодо півострову. А ще - про створення коаліції, розподіл портфелів, виклики для нових, навіть совістливих міністрів.

Фото: Макс Левин

Метафорично, експансія Путіна в Україну почалася не з появи “зеленых человечков” в Криму, а з дій депутатів від “Свободи”, які “мочили в сортире” нардепа Донія. А потім, подібно до кремлівської пропаганди, нахабно брехали, стверджуючи, що це начебто за підтримку голосування за бюджет-2014. А насправді ж...

Почнемо з Путіна. Його експансія також почалася не з “зелених чоловічків”. Я був в Криму, спілкувався з одним із наших генералів. За його словами, ще в листопаді для Чорноморського флоту втричі було збільшено обсяг пального. А ми ж знаємо, що у разі підготовки до війни готуються тили. І тоді ж, у листопаді, на Північний Кавказ нібито було перекинуто чотири бригади.

Що стосується “Свободи”. Вони зараз начебто є нашими союзниками по коаліції, були союзниками по Майдану, але їхня поведінка у конкретних ситуаціях дуже дивна. Останній конфлікт з ними почався з того, що 20-го лютого я став єдиним у Верховній Раді, хто виступив з вимогою прийняття акту про відставку Януковича. Мене засвистали і спробували зняти з трибуни не регіонали, а саме “свободівці”. Вже увечері на своїх ресурсах вони відверто писали, той же прес-секретар, що це провокація. Розумієте, 20-го числа, після десятків смертей, відставка Януковича — це, виявляться, провокація.

Напередодні, увечері 19-го, Олег Тягнибок зізнався, що саме він на зустрічі з керівництвом країни пропонував не проводити 20-го числа сесію. І Рибак погодився. Це відео існує. Його писав за сценою Майдану Мустафа Найєм. Я був присутній при цьому.

Фото: Макс Левин

Чому вони так себе поводили? Так, існували домовленості, і не тільки у них, а у всієї “трійці”, яка домовились з Януковичем щодо компромісного варіанту: спільний уряд, а перевибори — пізніше. Ми можемо лише здогадуватись, які ще були сюжетні лінії цих домовленостей — губернаторські посади, тощо. А по факту вони протягом двох днів були категорично проти відставки Януковича. Категорично!

І коли я про це написав, то на мене почався фізичний тиск.

Сильно били?

Не дуже. Та і ця бійка була обопільна. Просто свободівців було двоє, а я - один, тому і пропустив кілька ударів ззаду по голові... Коли три роки тому після підписання “Харківських угод” мене тримали 5 депутатів-регіоналів, а шостий наносив удари згори, було важче. Тоді я два місяці провалявся в лікарні зі струсом мозку. До речі, нагадаю, що тоді інтереси України боронили менше 10 чоловік...

Дивно, що тепер місце “регіоналів” посіли депутати від “Свободи”. При цьому рядові члени “Свободи” - абсолютно ідейні люди. Вони разом з іншими майданівцями не боялися брати участь у «найгарячіших точках» Майдану. А от поведінка керівництва для мене незрозуміла. Але проблема — інших союзників нема. Спробуй їх відокремити — і у нас не буде 226 голосів у Верховній Раді, і взагалі почнеться хаос. Тому нам доводиться йти навіть на особисті компроміси задля інтересів держави. І будь-яка влада після Януковича апріорі краща, ніж влада вбивці і садиста. Але інший факт — це не те очищення влади, якого прагнуло суспільство.

З приводу компромісів. Якщо перебування вашого прізвища поруч з такими прізвищами, як Зубик, певною мірою Єремеєв, не є ознакою поглинення Донія олігархіатом, то що це тоді?

Це був достатньо важкий, непростий компроміс. З іншого боку, незрозуміло було, як клепати більшість? Так, до кожного члена групи “Суверенна європейська Україна” персонально можна висувати претензії. Але без цих 36-ти людей парламентська коаліція у 250 представників ніяк не складається.

Фото: Макс Левин

Як ця група формувалася?

З позафракційними депутатами ми вже співпрацювали давно (в першу чергу - по культурних проектах). Кістяк розширеної групи було сформовано 20-го числа, коли депутати все ж таки почали сходитися до Ради з 9-ї ранку. Додатково ми почали обдзвонювати одне одного. Потім, нагадаю, Майдан засвистав лідерів опозиції, коли вони заявили про компроміс з Януковичем. І вони так само були змушені піти на вимогу зібрати Раду. І тоді, окрім частини позафракційних, яких не вистачало на створення групи, зібралося ще 12 “регіоналів”, які вийшли з фракції саме 20-го числа.

Я не маю ілюзій. І я усвідомлюю, що певний шлейф з незручних питань буде тягнутися за групою достатньо довго. Але кращого інструментарію для постановки важливих питань - немає. У ці дні я мав можливість озвучити питання щодо Криму; раніше, будучи позафракційним, я взагалі не мав права на виступи.

Так, по багатьох питаннях з ідеологічним підтекстом групу доводиться переконувати стати на свій бік. Повірте, це непросте завдання. Але плюсів я бачу більше.

Коаліція вже трохи пробуксовує. Коли вона загрузне?

Поки що буксують органи виконавчої влади, яким не вдається забезпечити виконавчу дисципліну. Завдання депутатів — бути засобом тиску на виконавчу владу, яку вони сформували. І хоча наша група свідомо не брала участі у розподілі портфелів (і це справедливо – ще має відбутися очищення тих людей, які сформували групу), але, будучи однією зі складових коаліції, ми повинні доносити інформацію до людей і тиснути на владу. Зокрема, по Криму...

Чому вашу позицію щодо півострову так відверто не чують?

От це питання... І коли кримчани мені казали: “Київ нас зрадив”, - мені не було що їм відповісти. З тих 17-ти пунктів, які я пропонував втілити, жодний не стосувався якихось військових дій — у нас немає можливості змагатися з Росією. Я оцінив рівень обороноздатності нашої армії в Криму — він мінімальний. Коли я бачив генералів і полковників, які у свої частинах побудували барикади зі столів, а охороняють ці барикади з ніжками від стільців і баночками з чорнилами… Для пейнтболу це згодиться, але не для армії. А от щодо морально-психологічного духу цих людей, то можу лише схилити перед ними голову. Бо вони зберігають вірність присязі у відверто ворожій обстановці.

Фото: EPA/UPG

Але були речі, які варто було зробити в інформаційній політиці. Як варто було посилити і владну вертикаль. Але не було проведено жодної наради з головами сільських, селищних рад. І коли голова міської ради, який три дні поспіль міняє російський прапор на український на будівлі мерії, каже, що за 10 днів йому НІХТО не подзвонив з Києва... Їх можна було зібрати у Херсоні — щонайменше, представників з північних, степових районів. Там повно поселень, складених з етнічних українців або кримських татар. Я нагадаю, що путч Мешкова провалився ще й з тієї причини, що чотири північні райони відмовились виконувати його накази.

А зараз нічого не робиться. Про що говорити, якщо у заступника начальника військової частини у Бельбеку у кабінеті висить портрет Януковича, а сам він збирався йти на референдум. Виявляється, у нього по лінії міністерства не було чіткої заборони. Це ненормально.

Інша історія: військовий комісар Криму через захоплення будівлі росіянами був змушений знищити печатки, а 157 підлеглих 10-го числа повинні отримати зарплату. Я при ньому ж набрав віце-прем'єра Ярему, і він, за що йому велика подяка, одразу поставив це завдання перед міністром оборони. Але все це означає, що Тенюх не мав щоденного прямого зв'язку зі своїм підрозділом у Криму. Це ненормально, що “зальотний” депутат, який опинився у Криму чисто випадково виключно за власною ініціативою, допомагає вирішувати подібні проблеми.

Все це - різнобій і відсутність координації. Тому я і пропонував створити штаб подолання кризи при РНБО чи при Уряді (чи краще – взагалі як окрему структуру).

В Криму безліч агітаційної продукції “за” референдум, а ми за 10 днів не спромоглися створити щось на противагу. В підсумку об'єднання “Остання барикада” створило інформаційний центр протидії сепаратизму «Настоящий Крым» (до речі російською мовою). Наша депутатська група підтримала це фінансово, і ми за два дні зробили газету накладом 150 тис. примірників і роздали по Криму. Якщо я це спроможний організувати, то чому цього не здатні зробити Уряд і РНБО? Я цього не розумію.

Я ще у вівторок говорив, що треба повністю закривати кордони з Росією для чоловічого населення віком від 18-ти до 55-ти років. І після усіх заспокоєнь, що кордони на замку, ми отримали зіткнення у Донецьку. Я не вірю, що наші керівники такі дурні, не вірю! Тоді чому вони нічого не роблять? Це що - відвертий саботаж і зрада кримчан? А після подій у Донецьку я бачу, що і на Сході аналогічна ситуація. Один з керівників наших силових структур за тиждень до побиття євромайданівців у Харкові у відповідь на моє звернення запевняв: ситуація під контролем. Ну, невже тижня було не достатньо, аби звезти у місто надійні частини, щоб вони не тримали такий дивний нейтралітет, як у Харкові, а згодом у Донецьку?!

Фото: EPA/UPG

Потрібно усвідомити: в Криму - відверта російська окупація. І Путін на Криму не зупиниться. Російська імперія продовжуватиме дестабілізувати ситуацію на Сході і Півдні. Значить, нас можуть чекати нові вбивства та каліцтва. Тому нам слід ставати сильнішими. Слід вчитися працювати мобільно, швидко і системно.

Президентські вибори пробували перенести і навіть посунути аж на грудень, але в підсумку “Батьківщина” заявила, що вибори таки відбудуться 25-го травня.

Так, кулуарами ходила інформація, що “Батьківщина” дійсно не зацікавлена у виборах у травні. А через те, що багато майданівців це не сприйняли, постанову реєстрував “регіонал”, а не хтось з коаліції. Але Захід, дізнавшись про ці ігри, натиснув. Було сказано, що у такому разі не буде надано фіндопомогу. І питання само собою вирішилося. Але зверніть увагу: досі ніхто не висунувся кандидатом у президенти. А зараз вже нова ідея — аби влаштувати парламентські вибори восени-взимку.

Ви взагалі вірите, що ця Рада здатна проголосувати за власне переобрання?

Це було би корисно, тому що нинішній депутатський склад вже не відповідає настроям суспільства. З іншого боку, суспільство і саме повинне дорослішати. Повинно бути “замовлення” не тільки на “негатив” чи голосування серцем, але і на голосування розумом. У нас же превалюють “лідерські проекти”, а списки ніхто не вивчає. Це проблема не тільки партій, але і суспільства. Інша проблема: а чи справді є така партія, за яку хотілося б проголосувати?.. Зараз шириться інформація щодо продажу посад певними людьми чи партійними силами. Правда це чи брехня, але ми маємо доволі дивні призначення.

Щодо призначень: прихід Швайки в Мінагропрод і Мохника в Мінприроди — хіба це не приклад кричущої профнепридатності нових очільників?

Не хотілося б обговорювати персоналії, але за деяких людей в Уряді мені приємно: за Павла Шеремета, якого я знаю як фахового економіста-теоретика, за Павла Петренка, якого я неодноразово бачив в судах у справах активістів, за Євгена Ніщука...

Пересічного актора, який став міністром культури?

Це порядний хлопець. Так, йому треба підсилити виконавчу вертикаль, але це людина ідеї. Бо важливо, аби до міністерств не поверталася корупційна складова. Приємно і за Сергія Квіта. І це той приклад, коли людина може сама вибирати собі заступників. Бо в інших міністерствах панує квотний принцип. Коли я дізнався, що він взяв собі у заступники Павла Полянського - фахівця, ідейного борця, то зрозумів, що Квіт спроможний опиратися партійному тиску згори і самостійно формувати свою команду.

Ми можемо тішитися з міністрів, але важливо, чи зможуть вони сформувати власну команду. Бо є певний тиск: мовляв, ми ж тебе призначили; і в цей час міністерства насичують бозна-ким.

Фото: Макс Левин

20-го лютого, коли Рада так важко збиралася, а потім все ж таки проголосувала за скасування антитерористичної операції, ви відчували в депутатах якесь очищення, зміни?

Я гадаю, це був великий крок, на який зважилась невеличка група “регіоналів”, 12 чоловік. Я бачив, як Чудновський приїжджав (хоча він – позафракційний, і раніше голосував опозиційно), як приїжджали тоді ще члени ПР Благодир, Бадаєв, які на той момент виявились готовими піти проти влади. Можна лише уявити, що коїлося у їхніх головах, які “за” і “проти” вони для себе висували. А це ще був ранок — це ще стріляли. І для них це був вибір, це безперечно. Як і для схильних до компромісу депутатів-позафракційників. У них теж була своя важка історія. Деякі з них ще раніше, зустрічаючись з Януковичем особисто у підвалі Ради, знайшли в собі сили не підтримати закон Мірошниченка. І коли більшість “регіоналів” зламалися, ці п'ятеро проявили твердість духу і зуміли сказати “ні”. Зараз вони в нашій групі.

Назвете прізвища? Зробимо з них героїв.

Щодо героїв і того, як багато ми не знаємо. Пам'ятаєте, як “Правому сектору” підкинули вибухівку і одному хлопцю відірвало руки, а інший лишився без очей? Їх відвезли у різні лікарні. Леся Оробець поїхала в «дорослу» лікарню, а я - в «дитячу» (зранку ще долучився третій депутат - Олександр Бригинець). І посеред ночі двома реанімобілями нам допомогли дві людини — Ольга Боголомець, яку на сцену Майдану намагалися не пропускати, і Андрій Садовий (міський голова Львова). І ми вивезли хлопців до Львова. Так от і Садовий, і Богомолець про це ніде не «трублять». Оля Богомолець, до речі, так само віддано себе поводила і в Будинку офіцерів, де керувала наданням медичної допомоги.

Вас не здивувало, наскільки швидко 21-го числа почали зніматися міліцейські кордони в урядовому кварталі? Так, було рішення Ради, але ж...

Там щось зламалося... Вони почали відверто стріляти — а Майдан все одно не розходиться. І “там” відбулися такі ж розколи, як і в депутатському середовищі. І те, що в Раді зібралася нова більшість, це не найважливіший фактор, але вагомий.

Ви не думали, що доведення Януковича до втечі — це і був той чинник, який дозволяв Росії запустити механізм анексії Криму?

Цей варіант можна розглянути. Бо коли на Майдані відбувалось замирення, саме силовики своїми безглуздими діями провокували радикалізацію. Знову ж таки — Росія заздалегідь готувалася до військової ескалації.

Для мене найбільший психологічний удар стався 18-го лютого, коли я потрапив до Будинку офіцерів. І навіть не через велику кількість загиблих, поранених навколо — я бачив очі живих. Бачив їхній страх. Вони скидували з себе камуфляж, “броніки” - і я їх групами виводив звідти, бо ми були в оточенні. Спочатку – пішки, через беркутівців і гопників. Потім, нарешті, вдалося видзвонити кілька водіїв, і ми почали людей вивозити. Найбільше «ходок» - чотири - зробила письменниця Ірена Карпа. Вона сама маленька, машинка маленька, але дівчина - безбашена, смілива, проїзжала всі пости. Решта машин робили по одній «ходці» або взагалі не могли до нас прорватися.— Олесь Доній

Так, у росіян міг бути план прискорення революційних подій, але я не певен, що він передбачав втечу Януковича. Він міг передбачати повну зачистку Майдану. Бо Янукович для Росії комфортний, більш проросійського президента в цій країні ніколи не було і вже не буде. А абсолютна конфронтація була потрібна для того, аби зробити з Януковича ізгоя на Заході і не залишити йому іншого варіанту, аніж повну орієнтацію на Росію.

Вам прості коломийчани не казали: “Олесь, що ж ти зрадив, проголосував за бюджет?”

Не буду приховувати, що дуже неоднозначно сприйняли, особливо, на початку. І підходили не в Коломиї, а тут — у Києві. Не забувайте, що Коломия на Майдані має одне з найбільших представництв. Хтось сприйняв, а когось одразу переконати не вдалося. (До речі, мені приємно, що всі три місяці Майдану «коломийськими наметами» керувала моя команда: Геннадій Романюк, Ольга Баранецька та Володимир Пак, а пройшло через наші намети кілька тисяч чоловік з Коломийщини та Городенківщини).

А тоді я одразу подзвонив головам Рад і адміністрацій у своєму окрузі і сказав: при кожному з проектів, які з'являться завдяки цим субвенціям, має бути створена наглядова рада, куди в обов'язковому порядку залучали б моїх політичних опонентів, моїх критиків; щоби жоден підряд не пішов кудись там “вліво” і не був завищений. І цю методику, абсолютно нормальну, варто було б поширити по інших областях. Бо відсутність контролю спонукає до корупції. Бо коли пішла інформація про моє голосування за бюджет, пересічні люди вирішили, що це робилося для власної кишені.

Утім, в переважній кількості випадків більшість політиків і чиновників так і чинять, тому нелегко повірити, що є депутати, які готові вибивати кошти для людей, не маючи з того персональної вигоди.

Вам на округ 30 млн грн. виділили, так?

Так. І я на цьому більше втрачу голосів, ніж отримаю. Але то був правильний крок. Якщо є можливість конкретно допомогти регіону — нею треба користатися.

У вас зараз, на тлі певного зачарування тим, що Арсеній Яценюк розмовляє з європейськими, американськими політиками в буквальному сенсі однією мовою, не виникає відчуття, що ось так і має виглядати ідеальний прем'єр-міністр?

Критикувати зараз прем'єра огульно не хотілося б. По ситуації у Криму вся влада — Уряд, РНБО, керівництво Верховної Ради — діяла непрофесійно і фактично саботувала можливість втримання Криму в українському просторі. Відповідальність у кожного різна, але влада — це не лише зустрічі з послами. А ця складова поки-що переважає.

Чи може бути Арсеній Яценюк нормальним прем'єром? Може. Але за умови, що його команда буде побудована так, щоби міністр оборони справді відповідав за оборону, а міністр внутрішніх справ гарантував людям безпеку; за умови, що не буде закидів щодо продажу посад. Бо зовнішні ознаки можуть певний час тримати населення в тонусі, навіть рейтинг формувати, але якщо за цим не прийде економічне зростання, якщо люди не відчуватимуть себе у безпеці — посилиться еміграція.

Хочете правити, хочете посад — будь-ласка. Але робіть щось. Зараз усі, хто боролися за владу, її отримали. Тепер у кожного із звичайних громадян виникає питання — а що отримав я?

Тэги: Крым, Олесь Доний, вторжение России в Украину
Печать
Материалы по теме
Читайте в разделе
Топ тема

Выбор читателей
Путін відпустив Надію Савченко до України. Чию заслугу в цій події ви вважаєте найбільшою?