Все публикацииПолитика

Президія як діагноз

Спочатку трохи соціології та статистики.

92% учасників Євромайдану не є членами ЖОДНОЇ політичної партії чи організації.

ЖОДЕН політик, який виходить на сцену Євромайдану, не має підтримки навіть 20% тих, хто стоїть під сценою.

Олег БазарОлег Базар, Главный редактор LB.ua

Фото: EPA/UPG

З 40 членів Ради Народного об’єднання «Майдан» 16 є чинними народними депутатами, ще сім – партійні активісти. Тобто, щонайменше 60% керівного складу організації, покликаної стати виразником УСІХ, хто виходив і продовжує виходити на Майдани по усій країні чи просто підтримує вимоги Євромайдану, є представниками політичних сил.

Серед семи співголів Народного об’єднання «Майдан» – п’ять політиків.

І кілька простих запитань.

Чому, декларуючи абсолютно правильну тезу про необхідність йти на Схід і Південь, у Раді «Майдану» немає ЖОДНОГО активіста звідти? Між іншим, збирати сто-двісті однодумців у Донецьку чи Сімферополі – це у стократ більший учинок, аніж виходити на сцену у Києві. Не кажучи вже про те, що для ефективної роботи у регіонах, де домінує ПР, потрібні люди, які добре знають тамтешню специфіку.

Аналогічно – чому немає представників решти регіонів? Упевнений, що, наприклад, мер Львова Андрій Садовий був би не зайвим серед керівництва нової організації.

Далі. Чи варто, декларуючи благородні цілі боротьби за європейську Україну, за моральну і чесну політику, починати із типово совкового методу формування керівних органів?

Сьогодні чимало моїх колег порівняли спосіб, яким на Майдані «затверджували» керівництво нового об’єднання із курйозним моментом, коли з тієї ж сцени Микола Катеринчук сам проголосив себе «революційним комендантом» Києва. Мені ж здалося, що доречніша інша аналогія. Приблизно у такий же спосіб у радянські часи відбувалися вибори, скажімо, голів колгоспів. Спочатку райком партії призначав на посаду, а потім радянські селяни дружно і одноголосно її «затверджували». Колишньому комсомольському функціонеру Олександрові Турчинову такі «вибори» добре знайомі.

На Майдані цілком можна було організувати нормальне обговорення та навіть голосування по кожній із пропонованих кандидатур. Щоправда, список тоді міг бути зовсім іншим.

І ще. Дуже б хотілося почути критерії, за якими до президії Народного об’єднання «Майдан» потрапив КОЖЕН її член. І хто саме пропонував ті чи інші персоналії. Ті, хто стоять під сценою, хто ночами тримає оборону на барикадах, мають право знати, звідки і чому беруться люди, які виходять на сцену.

Також лідерам варто було б дати пояснення щодо заяви одного з лідерів Громадського сектору Євромайдану та новообраного члена Ради Народного об’єднання «Майдан» Ігоря Луценка, який стверджує, що питання запровадження посад співголів «Майдану» взагалі не обговорювалося! Цитую його пост у Facebook: «Поява співголів НОМу – для мене дуже неприємний сюрприз. Запровадження посад співголів (як оргкомітету зі створення НОМу, так і НОМу взагалі) ні з ким не погоджувалося на розширеному засіданні штабу вчора в профспілках».

Ось так.

Народне об’єднання «Майдан» декларує дуже амбіційну мету – змінити країну. Змінити якість політики і стати інструментом впливу кожного активного громадянина на політичне життя України. Чи варто починати таку велику справу із дріб’язкового партійного міжсобойчика?

Олег БазарОлег Базар, Главный редактор LB.ua