Все публикацииПолитика

​Руслана: "Єдиний раз я російською співала, це з Януковичем – "Весна на Заречной улице". І мої рейтинги одразу різко впали"

Зазвичай митці тримаються від політики осторонь. Винятки трапляються лише у надзвичайних випадках, коли громадянська позиція перемагає навіть хронічну неприязнь до державної машини.

Коли вже всі ілюзії розвінчано, хочеться сподіватися, що хоч втручання музи врятує чиюсь долю чи життя. Прикладів можна навести безліч: знаменитий концерт Гідона Кремера у підтримку Михайла Ходорковського в Страсбурзі; активні протести російських музикантів та митців проти путінського режиму – згадати хоча б діалоги Шевчука з Путіним чи адресовані Президенту РФ листи Макаревича.

За часів Майдану, Україна такі приклади теж мала – Вакарчук, Руслана, інші. Все, що було потому – Могилевська, Повалій, швидше – специфічний різновид колабораціонізму, що межує з заробітчанством, аніж прояв громадянської позиції.

Адже для кожної порядної людини, ким би вона не була – співаком чи рудокопом – наступає певний момент, коли мовчати – це підло.

Такий момент зараз наступив для Руслани. Побувавши на депутатській лаві, глибоко розчарувавшись у всьому, що відбувається в будівлі «під куполом», вона більше не апелює до політиків, розраховуючи лише на свідомість співгромадян. «Кожен має зрозуміти: завтра сам може опинитися на місці Павлюченків. І нікого не цікавитиме: винен чи не винен. Сидітиме і все. Тож боротися з цим потрібно поки ти на волі і у тебе все окей», - розповідає про логіку своєї підтримки родини Павлюченків.

Цим інтерв'ю LB.ua продовжує серію редакторських бесід з лідерами думок, людьми різних сфер діяльності, які політикою, загалом, не цікавляться, але політика брутально втручається в життя їх, нашого суспільства, нашої країни.

Фото: Макс Левин

«Ми самі зробили своє життя залежним від політики»

С.К. Виступивши на підтримку родини Павлюченків – батька і сина, – які, на думку правозахисних організацій - засуджені несправедливо; присвятивши їм новий кліп, ви активізували дискусію щодо важливості публічним людям, митцям, відкрито проявляти свою громадянську позицію. Якою була ваша первинна мотивація?

Руслана: Це ініціатива мого чоловіка (Олександр Ксенофонтов – чоловік, продюсер Руслани, співавтор її пісень – LB.ua). По духу, він - справжній революціонер, бунтар. Я теж бунтар, але не «ідейний», не «ідеологічний». Просто для мене, як музиканта, протест – звична форма руху вперед, пошуку чогось нового. Тоді як мій чоловік, Олександр, за політикою слідкує іще з 80-х, навіть був учасником «студентської революції». В нашій в сім’ї все, що з політики, ідеї, від нього йде.

Так було, зокрема, з Майданом. Чесно, до останнього я дуже не хотіла йти на Майдан. Все здавалося, що політика у людей викликає лише гнів і недовіру. Мій Саша пішов перший, повернувся і сказав: ми маємо там бути, а ти маєш зробити свою заяву.

С.К. Цікаво. Адже ви також стали своєрідним символом Майдану. Ну, а щодо Павлюченків?

Руслана: …Я поверталася з Америки і от мені прийшла ідея зняти кліп у тюрмі. Тюрма стала символом сучасної України. Нажаль. Поділилася с Сашком, а він уже приєднав до цього справу Павлюченків. Зізнатися, спочатку я й не дуже в неї вникала, а вже потім, коли розібралася, дійсно страшно стало.

В цій ситуації мій приклад – доволі типовий. Ми вже настільки звикли, що живемо як на полі бою – щось вибухає, літають кулі, щось падає, когось «посадили» незаконно, чи вибори пройшли під гаслом клоунада forever, але те все було і не раз, ми не реагуємо, чутливість ніби атрофується.

Павлюченкам було присвячено, зокрема, мій виступ в одному з ефірів у Шустера. Після програми подзвонив батько, каже: «Руслана, ти вже, мені здається, багато зробила заяв, доволі різких, як батько тебе прошу – не треба». Мовляв, небезпечно. Відповідаю: «Тату, ну це ж не радянські часи!». Навпаки, ми маємо говорити! Весь бардак, безнадія від того, що ми мовчимо!

Фото: Макс Левин

Що там, у владі, я для них зі своїми заявами? Занадто маленька. Всі вони – і влада, і опозиція – стурбовані виключно власним бізнесом. Всі вони – давайте називати речі своїми іменами, тим більше, після депутатства, я ж знаю, що кажу – йдуть туди робити бізнес. На людей їм начхати. Тож нема чого боятися!

Але батьків, звичайно, розумію. Вони бояться тому, що ще пам'ятають часи, коли за подібне «вільнодумство» суворо карали.

Проте, ми з чоловіком не боїмося. Ми проявили позицію, робимо добру справу. Була б собі просто пісня, а так – намагаємося людям допомогти.

С.К. Ось ви дали гучну прес-конференцію. Про ваш образ – у наручниках, з омоновцями за спиною – багато, до речі, на заході писали. Ви дійсно зуміли візуалізувати те, що твориться останні два роки. Далі – виступ у Шустера, далі – інші активності. За вашим відчуттям: який все це має резонанс, чи це дієво, чи вдається «розбудити» щось в людях?

Руслана: Не знаю, щодо резонансу, то не мені, певно оцінювати, але розуміння, потроху, приходить, це точно. Хоча, у нас ментально дуже терпляча нація, вже історія так загартувала. Люди терпітимуть до останнього, потім поїдуть на заробітки, перебиватимуться з копійки на копійку, але все одно терпітимуть.

Як кожен артист, я «відчуваю» аудиторію. Коли на концерт приходить десять тисяч, ти їх повинен чути, розуміти, реагувати на їх настрої. Тільки так зрозумієш в якому напрямі повести концерт, аби людям дійсно сподобалось. Інакше, як артист, ти просто непотрібен. 

Так, ось, в даному випадку, моя розвинута інтуїція підказує, що навряд мої виступи, заяви спонукатимуть до якоїсь активної дії. Але ми з чоловіком не є щодо цього песимістами; вважаємо, що привернути увагу до проблеми – вже немало. Десь воно в голові таки відкладеться, люди замисляться.

О.Б. Цікаво, які, на вашу думку, зараз загальні настрої мас?

Руслана: Люди стали більш скуті, навіть закомплексовані. Зокрема, на концертах відчутно змінився – я казатиму на близьких мені прикладах – загальний емоційний фон. Люди бояться зайвий раз поспівати, потанцювати, просто відірватися – відпочити так, як зазвичай відпочивають на концертах. Мовляв, а що про мене подумають? Раніше, ще декілька років тому, подібного не було. А зараз, от, спостерігаю і мене це дуже засмучує.

С.К. Ключове словосполучення – «люди бояться». Це можна на все суспільство екстраполювати, адже на концерти до вас приходить дуже різна публіка, такий собі «середній зріз».

О.Б. Скажіть, кар’єрі музиканта активна громадська позиція заважає?

Руслана: За Павлюченків мені дуже багато респектів висловили. Навіть «ультраси» – футбольні фанати, які не визнають попси взагалі. Я зараз відчула фантастичний контакт з людьми, не як музикант, а на звичайному людському рівні. Буває, приїжджаєш у магазин, може вийти директор і сказати: «Дякую Вам за Вашу позицію». На заправці теж.

Фото: Макс Левин

А на музичну діяльність, ні, не впливає. Хто хотів, щоб я у нього на вечірці виступила, хто замовляв «Дикі танці», той запрошуватиме й замовлятиме незважаючи на те, що я там на прес-конференції наговорила.

Ні, це не перетинається. Так, я маю свою позицію, власне бачення, але загалом політика – річ, в моєму житті, випадкова.

О.Б. На вибори після того, як були депутатом, ходите?

Руслана: Я не голосувала цього року. Знала, що в моєму окрузі - я прописана в Києві, на Подолі – все вирішено. Минулого разу, на президентських 2010-го року, ходила, ще була якась надія. Але потім така зневіра наступила, аж руки опустилися.

О.Б Бажання виїхати не було?

Руслана: Ні. Мені настільки багато дала Україна, фактично зробила мене зіркою, у мене немає потреби виїжджати. Все що я зроблю, тут – зрозуміють. За межами України, на інших ринках – не факт.

Дійсно, мені часто пропонували працювати і в Європі, і в Америці, але я завжди відмовлялася.

О.Б Але життя так чи інакше залежить від політики.

Руслана: Ми його зробили залежним від політики, оце мені й не подобається.

Артист має іншу логіку – йому добре там, де рок-н-рол. Чим відрізняється американське суспільство: там ніхто не задумується, що мені дасть держава, а кожен думає, що я сам собі зроблю. Люди розуміють: тільки від тебе залежить, що здобудеш в житті. Натомість у нас всі говорять: політики такі, політики сякі, з їх вини я не можу те-то й те-то.

Списувати на когось свої проблеми – одна з проблем нашої ментальності. Якби ми це усвідомили, то й від політики б залежність втратили й проблем поменшало.

А так, дійсно, ви праві: всі живуть політикою. Навіть якби я отримала кілька «Греммі», політики все одно були б популярнішими за мене, вони - справжні артисти, вони всю виставу «забирають» на себе. У нас не може такого бути, щоб якась українська Селін Діон чи українська Мадонна приверне до себе більше уваги, ніж бійка у Верховній Раді.

С.К. І як це міняти?

Руслана: Мене запитали, що треба зробити, щоб українська пісня стала популярною. Я відповіла: треба її заборонити. Отакі кардинальні, епатажні методи примушують нас замислюватися над чимось. А от як зменшити градус за політизованості, навіть не знаю.

С.К. Буття визначає свідомість. Чи не важко вам працювати, головне – творити, в такому суспільстві; в країні, символом якої є тюрма?

Руслана: Я можу спокійно творити тут, мені нічого не заважає бути вільною, абсолютно нічого. Більше того, я навіть не вірю, що я десь ще зможу робити хороші речі, бо найкращі свої речі зробила тут, в Україні.

Так, я записувалася в закордонних студіях, але навіть те, що в українського продукту з’являється так званий американський чи британський саунд, дуже дратує, я в цьому плані націоналістка. Думаю, український продукт має бути українським «від» і «до».

Просто самі митці хочуть заробляти: розуміють, що на російськомовному продукті отримають набагато більше. Причому заробляють артисти більше не від російськомовного середовища в Україні, а від російського ринку; від якого особисто я відмовилася свідомо. Знову ж таки, завдяки своєму чоловіку, який сказав: російською ти співати ніколи не будеш.

О.Б. Можна виступати не російською, але в Росії.

Руслана. Але це вже екзотика, інше позиціонування. Час від часу – можна, але якщо хочете бути «на хвилі», маєте співати російською.

…Єдиний раз, що я російською співала, це з Януковичем, на свою біду – «Весна на Заречной улице». І мої рейтинги – надвисокі після Євробачення – одразу різко впали.

О.Б. А є різниця у сприйнятті музиканта на Сході і Заході країни?

Руслана. Ні, у мене дуже успішні концерти були на Сході, наприклад, у Донецькій області. Цього року я поборола своє упереджене ставлення до Одеси, бо думала завжди, що буду там екзотикою. Одеса реально нас полюбила, і ми Одесу полюбили.

Якщо музичний продукт правильний, він має викликає резонанс у будь-якій точці світу: те, що резонує в Україні, резонує у всьому світі. Тому для мене Україна – це ринок, і я обожнюю його. Це як мій стартовий майданчик: якщо хочу бути відома в світі, маю бути відома в Україні.

«Я Майдан сприймала більше як рок-н-рол, дуже драйвово було»

С.К. Отож, одним із символів України нині є тюрма. Очевидно, це не є нормально. Як артист, громадянин, ви розумієте: щось іде не так. М'яко кажучи, ми летимо кудись у прірву.

Руслана: Знову ж таки, навіть до цього ми вже звикли. От, якщо наші активності – музичні, медійні, інші – людей якось сколихнуть, розбурхають, значить, є ще якась надія. Ні – чекатимемо останньої краплі, бо вже інакше ніяк.

Фото: Макс Левин

С.К. Що може стати останньою краплею? Чому люди, які були на Майдані, зараз дозволяють собі сідати на голову?

Руслана: За всіх говорити важко, відповідатиму за себе. Я Майдан сприймала більше як рок-н-рол, дуже драйвово було. Настільки унікально, що вже, певно, й не повториться.

Сьогодні термін «революція» викликає у людей багато негативу. Адже події 2005-го, 2006-го багато принесли розчарувань, смутку, навіть – неприязні до Майдану. В якийсь момент я почала ловити себе на думці, що зовсім перестала думати про Майдан, говорити, згадувати. Так зникли поступово зник весь той драйв і рок-н-рол, який був на Майдані.

Перші метаморфози, як то заява Зінченка (про корупцію в оточенні Ющенка. З цієї заяви й почався «корупційний скандал» – LB.ua), шокували дуже... А потім почалося звикання. Точно, як сьогодні звикаємо: тюрма – це нормально. Доти, допоки самі там не опинимося.

Коли ця проблема зачепить більшість наших людей, то і буде «ефект останньої краплі». Але поки влада не перейшла остаточно Рубікону, воно все собі якось тягнутиметься, тлітиме.

С.К. Опозиція може щось змінити?

Руслана: Я не маю надії на опозицію.

С.К. Чому?

Руслана: Занадто багато компромісів. Опозиція повинна бути опозицією, вона не може «компромісничати». Не можна однією рукою сваритися, іншою - домовлятися. Те саме - з владою. Опозиції просто треба перестати бавитися в Майдан і йти вперед.

С.К. Давайте уточнимо. Коли, за вашим відчуттям, Україна почала перетворюватися на тюрму? Можете назвати якусь конкретну точку неповернення? Рік-два?

Руслана: Раніше панував такий собі тотальний «бардак», але при цьому була повна свобода. Тоді як зараз дуже агресивна політика ведеться щодо бізнесу. Я не кажу про серйозний бізнес – тут я не експерт, але середній, дрібний, ну, от, хоча б, медіа. Якщо потрібно «віджати» у когось радіостанцію, скажімо, це робиться дуже просто. Мені особисто відомі такі випадки.

Фото: Макс Левин

Потрібно, щоб усі розуміли: якщо ви комусь не сподобаєтеся, вам елементарно пришиють справу. І будете сидіти ні за що, і нікого не цікавить, є причина, щоб ви сиділи чи ні. Друзі почнуть відвертатися. Тому треба замислитися зараз, коли ти на свободі і в тебе все о’кей.

О.Б. Є менш екстремальні ситуації. Наприклад, бюджетникам не платять зарплату, а вони мовчать.

Руслана: От про те я й казала – у нас на голові буде купа, даруйте лайна, фігурально висловлюючись, а ми все одно мовчатимемо.

Коли була в парламенті – постійно «наривалася». Говорила, що думаю, з приводу НАТО, відновлювальної енергетики, євроінтеграції.

Знаєте, коли приходиш в парламент, щоб тобі там не розказували заздалегідь, все ж маєш певні ілюзії: от, мовляв, можна щось змінити, зробити щось хороше, на щось вплинути. І так тобі гірко, коли, за деякий час, остаточно пересвідчуєшся, що то все неможливо, що то є міф. Що ти потрапив у замкнений світ, який живе за власними законами й довколишнє його абсолютно не цікавить.

От, хоча б, євроінтеграція. Відпочатку в Раді я зрозуміла: ніякої євроінтеграції насправді нема, нікуди ми не рухаємося, лише торгуємо – ніби дівчина на базарі - частинами тіла.

В парламенті я працювала в комітеті з євроінтеграції й створила при ньому підкомітет з інформаційного забезпечення євроантлантичної інтеграції. Мета була проста – створити інструментарій, що промотуватиме Україну за кордоном, створюватиме позитивний імідж державі. Як співачка я свої вміння в ВР застосовувати не могла, а от як рекламник… Ми напрацювали певні речі, але просунути їх не вдалося, з нас всі тільки посміялися. Пам'ятаю, як тоді здивувалася: як так, адже ми йдемо в Європу, НАТО. Куди там! Виявилося: ні, то все лише для сторонніх очей.

Скоро з'ясувалося, що в парламенті все давно розподілено. Той займається тією «темою», той – тією і не дай вам Боже «зайти на їх територію». «З вулиці» законопроект запропонувати нереально.

Фото: Макс Левин

Простий приклад: я дуже хотіла займатися зеленою енергетикою – вважаю цей напрям дуже перспективним – й принесла певні розробки свої. Один відомий політик мені відповів: «сама ти зелена». Ніколи тієї фрази не забуду.

Слава Богу, я там недовго побула – півроку, а потім просто демонстративно не ходила, хоч і мала потім скандал з фракцією. Я тоді мала великий благодійний тур у Німеччині, від якого не хотіла відмовлятися, бо усі зароблені кошти перевела у львівську лікарню «Охматдит», де ми поставили реанімаційну капсулу. Спершу я таке зробила за свої гроші в Дніпропетровську і за півроку там врятували 53 дитини. Мені здалося, що це буде набагато корисніше, ніж я сидітиму в парламенті і слухатиму всі ті дурниці.

С.К. Ви були в політиці при Ющенку, і можете порівнювати з сучасною ситуацією. Все ж таки: чому так швидко змінилася країна?

Руслана: Разом з новим керівником по-новому починає мислити і жити вся країна. До речі, коли я проголошувала, що тюрма є символом України, то подумала: «Цікаво, як Віктор Федорович відреагує на такі слова свого колишнього радника?». Втім, це мене менш за все цікавить.

О.Б. Думаю, проблема країни й у тому, що в парламенті мало таких людей, як ви.

Руслана: Вони не з’являться там. Треба зрозуміти, що політика – найвигідніший (!) бізнес у цій державі. Пропустити крізь себе бюджетні «бабки», та ви уявляєте, які там цифри взагалі? Там просто мізки людям звертаються!

О.Б. Треба, щоб чесні, ідейні йшли в політику.

Руслана: Ідеологія чесна, коли вона поза політикою. Я б краще активізовувала людей поза політикою – громадські рухи і т.д. і т.п. Вони залишаться максимально чесними.

С.К. Якщо б після цьогорічних виборів на мітинг під ЦВК з’явилися, умовно кажучи, Руслана і Вакарчук (як було на Майдані), можливо, цей протест вилився б у щось більше?

Руслана: Якщо б Руслана з Вакарчуком не були раніше в парламенті, то вони, можливо, ще були б дієві під ЦВК. Після походу в парламент, мені вже не завжди вірили. Лише зараз, коли люди побачили, що знову я туди, в Раду, не пішла, зрозуміли: мене політика не цікавить, відтак - якщо говорю про політику, мої слова мають якусь вагу.

Соня КошкинаСоня Кошкина, Шеф-редактор LB.ua
Олег БазарОлег Базар, Главный редактор LB.ua